Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Feb. 18, 2018

Павло Мовчан: «Мені кажуть, що мене немає»

Автор:

|

Липень 12, 2012

|

Рубрика:

Павло Мовчан: «Мені кажуть, що мене немає»

Інтерв’ю з головою Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, народним депутатом Павлом Мовчаном вийшло дуже емоційним. Ми говорили про кипуче мовне питання, і відчувалося, що на душі у нього справді «накипіло». На думку п. Мовчана, нинішнім політикам «відмову від мови» не простять ні живі, ні мертві українці.

Ті, хто керує процесами в Україні, діють, як самогубці

— Представники Партії реґіонів (ПР) прийняли в другому читанні мовний законопроект Колесниченка—Ківалова. Який ваш прогноз щодо подальших дій у сесійній залі?

— Ніхто вже не приховує того, що мовне питання пов’язують з економічним — із російсько-українськими газовими стосунками. Мова в обмін на знижки. Але як можна ставити на одні терези такі несумірні речі? Сьогодні здаєш мову, завтра — державу. Післязавтра — перспективу на твоє власне життя. Утім, зараз атака прихильників русифікації загальмувалася. І мені важко сказати, чи їх зупиняє протест українців, чи сам російський президент Путін, який не вдовольняється вирішенням лише мовного питання. Вимоги його, я так розумію, є набагато ширші й стосуються передовсім геополітики. Плюс — «Юлі — волю!». На жаль, ті, хто керує процесами в Україні, діють, як самогубці. У них наче жодного аналітика немає. Вибудували ж систему, коли все вирішує один. Хоча не можна сказати, що президент Янукович не свідомий того, що чиниться в мовній сфері.

— У чому криється найголовніша небезпека мовного закону?

— Згадаймо історію. Що було в основі придністровського конфлікту? Поміняли абетку — кирилицю на латинку, і почалася війна. Із тисячами загиблих. А після цього законопроекту фактично кожен населений пункт перетворюється на фронтову зону. 10 % населення будуть визначати долю 90 % .

— Але ж там передбачено, що рішення про введення в офіційний ужиток тієї чи іншої мови прийматимуть місцеві ради…

— 10 % російськомовного начальницького люду в тому чи іншому населеному пункті назбирується — депутати, усі інші, от і все. І думку 90 % просто проіґнорують.

— Треба, щоби вони наважилися проти своєї громади піти…

— Таж уже наважились — прийняли закон. Вони пішли проти Конституції. Питання лише в тому, чи є в них стрим?

— А домовитися не можна?

— Із ким домовитися?..

— Із владою. Вона ж об’єктивно зацікавлена, щоби країна не розвалилася, врешті-решт…

— Та їм це «до лампочки»! Якщо вони йдуть напролом, то, очевидно, прораховані всі алгоритми. Із Юлею ж вони напролом пішли! А були застереження: не робіть цього. Бо в них є відчуття сили. Вони вважають, що сила все вирішує. Не сила розуму. А просто сила. От є в них сила — картки, які вони контролюють, і більше їм нічого не треба. 248 депутатів вирішили конституційне питання. Та й що їм із того? Це невипадково, до речі, що одночасно з розглядом у Верховній Раді мовного питання запрацювала Конституційна асамблея. Усе координується з єдиного центру. Головна мета — відновлення потуги російської імперії.

Хочуть перезаснувати українську державу

— У чому саме полягає зв’язок між цими двома питаннями — мовним і Конституційної асамблеї?

— Вони хочуть перезаснувати українську державу. Усі конституційні статті, через які не можна здати суверенітет, планується вилучати. Звичайно, російська сила без нас неможлива — ні в демографічному, ні в геополітичному плані. Як сказав колись Володимир Черняк, війна за Україну йтиме ще не одне десятиліття.

— Ви подали законопроект про внесення змін до Закону «Про ратифікацію Європейської хартії реґіональних мов». Там пропонується застосовувати Хартію до низки мов (болгарської, гагаузької, кримськотатарської, молдавської, новогрецької, ромської, румунської й угорської), але не до російської. На якій підставі ви робите винятки для російської мови?

— А на яких підставах вона має бути в цьому списку?

— Це ж — мова національної меншини…

— Якої меншини?

— Росіян…

— Почитайте Хартію. Кого вона призначена захищати? Мови, що опинилися під загрозою. Але російська мова в нас — домінуюча. Вона розвивається. Заполонила все телебачення. У нас немає жодного повноформатного українського телеканалу. Окрім хіба «Культури», яку дивляться вночі. Але це більше канал для Пирогова, ніж для всієї України. Про Перший національний і говорити нічого. І це — у Києві. А на Сході та Півдні українське телебачення, радіо та преса зникли взагалі. На таке не наважувалися навіть Йосип Віссаріонович, Микита Сергійович і Леонід Ілліч… Нинішні можновладці вважають, що українська мова там зовсім не потрібна. І що треба лише узаконити панування російської. А як нам бути? Як мені бути? Які мої права? Я хочу слухати українську пісню. Я хочу читати українську книгу. Скільки в нас відсотків українських книг? 7 %! Я шукаю в кіосках українську газету, і знаходжу аж три зі сотні друкованих видань. Після цього ви в мене питаєте, чому я не пропоную окремим пунктом захищати те, що мене губить, що мене позбавляє моїх прав? Із російською мовою все чудово. А коли буде так з українською?

— Воно-то так, але якогось формального статусу російській мові треба надати…

— Саме тому я російської не включав до переліку мов, які треба захищати, бо вона — повсюди. У неї є статус — «Велика російська мова», яка має велику російську державу, де вона є пануючою. Росія, до речі, не ратифікувала Хартії. Тому що тоді росіянам довелося б захищати й татар, й алтайців, і всіх інших. Яка в нас державна мова, якщо перші особи розмовляють російською? Підіть в Адміністрацію президента чи в Кабінет Міністрів — від першого поверху до останнього. Яку ви мову почуєте? Раніше казали: треба вивчати державну, тому що це потрібно для кар’єри. Тепер це вже — не мотивація. Усім дозволено порушувати 10 статтю Конституції, на кожному кроці. Хоча це — норма прямої дії. У підсумку Україна перетворюється на матеріал для «Русского мира». Так, це — добрий матеріал. Якщо згадати історію, то Сибір і Забайкалля першими освоювали українці.

— Інша сторона каже таке: нам не подобається, що нас силоміць змушують учити українську…

— Так, їм не подобається, що є українська держава: «Потому что Киев — это мать городов русских!» Тому що Петро І і Катерина ІІ хотіли перенести столицю Російської імперії сюди, на територію України, — почали будувати Новомосковськ. Тому що нас, українців, нема й не було, нас вигадали! І нашу історію придумали. Ось їхня філософія! Як я із цим можу миритися, коли мені кажуть, що мене немає?

Мова —це обруч, який тримає націю

— Може, краще іншу тактику обрати — просто популяризувати українську? Так, щоби російськомовні, включаючи можновладців, самі захотіли нею розмовляти.

— Та припиніть! Якщо вони не хочуть нашої держави, якщо їм «Русский мир» подавай, то що вони захочуть? Знаєте, що казав російський філософ Ільїн про націоналізм? «Национализм — это чувство почвы». Я з ним повністю згоден. Це — спорідненість із традицією, з історією. Чому мене позбавляють моєї родової пам’яті, яка передається через мову, моєї причетності до цієї землі? Ви пограбували нас, живих, — добре, розкошуйте. Та не чіпайте мертвих. Не чіпаєте могил моїх предків! Якщо вони не пустили Кіра й Дарія, якщо вони чинили опір загарбникам у різні доісторичні часи, потім у християнські часи боронили цю землю, і мільйони оборонців лежать мертвими, як можна казати, що їх не було?

«Это мы сюда пришли, так исторически сложилось!» — ось фактично єдиний арґумент, який можуть навести прихильники русифікації. Предків сьогоднішніх носіїв російської завозили 1933 року в Україну ешелонами — із Курщини, зокрема. Щойно печі охололи, як українці з голоду повмирали, — їх туди й заселяли. Хоча самі вони, звичайно, не були винуваті, що їх сюди привезли.

Якщо живі не спроможні захистити мову пращурів, то мертві не дозволять її знищити. Це — серйозні матерії, над якими не замислюється ні влада, ні олігархи. Вони ходять у Лавру, Богові свічку ставлять і не розуміють, що Бог — це слово! Їм здається, що це все так просто. Думають, прийшли до влади — тепер треба закріпитися на цьому плацдармі. Не буде цього. Мова — це те, що їх змете.

Як це станеться — не скажу. У Господа Бога свої шляхи, про які він нікому не каже. Якщо треба було, щоби той Союз розвалився, — знайшлися шляхи. Тому що Господь вирішив: край! Був один цікавий епізод в історії СРСР. 1964 року змінили російський правопис згідно з вимовою на малій батьківщині Микити Сергійовича. Замість «зайцы» и «огурцы» треба було писати «зайци», «огурци». Того ж 1964-го й закінчилася доба Хрущова. Бо він зачепив субстанцію неймовірної глибини. Що таке слово, що таке логос? Я досліджую природу слова й створив на цю тему 68 фільмів. Ми несемо у своїх ДНК мовну інформацію. Ми вже запрограмовані бути з певним артикуляційним апаратом, із фрикативним «г». Найпереконливішим прикладом того, що мова — це Господня справа, є відродження івриту в Ізраїлі. Носіями його були одиниці. Тепер ця мова є найглибшим інтеґраційним механізмом єврейської держави. Відродження мови та держави відбувалося синхронно. Різноетнічні групи юдеїв — європейських, близько- та далекосхідних, африканських — зліпилися докупи завдяки мовному чиннику. Мова — це обруч, який тримає націю, це матриця Господня. Вона об’єднує будь-який народ — і тих же росіян, наприклад. А в нас її хочуть відібрати. Та ніколи в житті! Земля горітиме під їхніми ногами!

— Що, на ваш погляд, треба зробити, щоб українська мова була захищена?

— Для початку представникам влади слід було би зрозуміти те, що зрозумів під кінець свого правління Леонід Кучма. Що Україна — не Росія. Тоді і Єфремов, і Чечетов, і всі інші згадають, як вони колись чудово розмовляли українською. І просто виконувати Конституцію України. Не руште мови! За нею стоять тисячі поколінь. Мільйони й мільйони мертвих. Мова формується тисячоліттями. Моя мова — це моя історія, це моя земля, мої предки, моя кров, це мої ґенетичні лінії, мої висхідні, це моя вертикаль і горизонталь. Знаєте урок Печерських пагорбів? Маю на увазі Аскольдову могилу. Колись там був найпрестижніший цвинтар. Якщо ви глянете на старі знімки, то побачите дуже багаті склепи й каплички. Там уся царська знать лежала. Де те все тепер? Це — що, прийшли українці з лопатами? Ні, це прийшов час. Це Господь прийшов, і все змів. Так і з тими буде, хто на нашу мову посягає. Бо наша справа — Господня!

Розмовляв Володимир Сонюк, «Оглядач»

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...