Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 22, 2017

Павло Дикань: «Справи, доведені зараз до суду, стосуються не виконавців, а другорядних осіб»

Автор:

|

Лютий 05, 2015

|

Рубрика:

Павло Дикань: «Справи, доведені зараз до суду, стосуються не виконавців, а другорядних осіб»

Павло Дикань

Павло Дикань — один із найактивніших адвокатів «Небесної сотні». Він веде справи вбивств Устима Голоднюка, Андрія Дигдаловича, Юрія Паращука, Сергія Кемського, Віктора Швеця, В’ячеслава Веремія, а також Дмитра Чернявського, котрий загинув на Євромайдані в Донецьку 13 березня 2014 року.

Ранок 18-го — тригерний механізм, що запустив остаточну послідовність подій
— Раніше ви розповідали, що слідчі не можуть ефективно займатися розслідуванням, бо відволікаються на безліч інших справ і розпорошені по різних підрозділах. Зараз генеральний прокурор Ярема заявив про створення єдиного управління спецрозслідувань. Як вважаєте, це прискорить процес?
— Треба зачекати трохи, тоді зрозуміємо: щось робиться чи це просто — гарний піар-хід. Адже вони фактично зробили те, що ми вимагали три місяці. Ми вже довго спілкуємося зі слідчою групою, і можу сказати, що там є слідчі та прокурори, котрі можуть і хочуть займатися розслідуванням. Але не було зведеної аналітики по справах, єдиного керівництва й, відповідно, бодай якогось узагальнення причин того, що відбувалося в період Євромайдану в країні.
— Родичі вимагають покарання безпосередньо Януковича, притягнення до відповідальності Захарченка, Януковича, Пшонки. Ви вірите, що це можливо?
— Хтось наказав організувати «тітушок», хтось віддав наказ зібрати їх та озброїти або дозволив їм озброїтися 18 лютого в Маріїнському парку. Хтось сприяв тому, що міліція стояла та дивилася на те, як вони вбивають людей. Ранок 18-го — то був такий тригерний механізм, який запустив цю остаточну послідовність подій.
— Чи є якісь досягнення, хоча б маленькі кроки в розслідуванні справи?
— Правду скажу, що не бачу реальних результатів. Усі справи, доведені до суду, — не проти виконавців, а проти другорядних осіб. У справі про вбивство Веремія притягнута другорядна особа, котра скоювала злочини, але не вбивала. По Вербицькому також — притягнуто людину, котра, грубо кажучи, стояла за рогом і пильнувала, щоби ніхто не заважав. Єдиний, кого був шанс притягнути до відповідальності, — Дмитро Садовник, керівник спецроти «Беркуту», але він утік, і зрозуміло, чому. Бо якби заговорив Садовник, гадаю, вся схема, що була вибудувана тодішнім керівництвом країни зі знищення доказів, була би розкрита.
— Ви із Садовником спілкувалися особисто?
— Ні, але я його бачив зблизька. Він спочатку упевнено поводився, але потім пиха з нього злетіла. Можливо, відчув, що вже не має прикриття, підтримки з боку системи, яка давала йому якусь винятковість. Рота Садовника була особливою: кожен її співробітник був відданий командиру, для них від був цар і бог. Ця спецрота підпорядковувалась особисто керівнику «Беркуту» України, котрий потім утік до Криму.
З відео, оприлюдненого нещодавно, стало зрозуміло, чому ця група була обраною й для чого: коли всі відійшли, вони почали вбивати. Того дня у підрозділі Садовника загинув Микола Симисюк, якого поранили. Коли його виносили, під боком вибухнула світло-шумова граната. Садовник казав, що вони лише захищалися. На них ідуть люди з палками й щитами, абсолютно не озброєні. Навіть у перемовинах снайперів жодного разу не вказувалося, що в мітинґувальників є зброя. Тим не менш, на очах у мільйонів людей здійснювався розстріл групи неозброєних людей.
Навіщо це було? Відповіді ми могли отримати від Садовника. Але він утік. Точніше, його вивезли на автомобілі високопоставленого міліціянта. Суддя Волкова навіть не сказала, що підозра — необґрунтована, вона на свій ризик встановила, що підставою для зміни запобіжного заходу є наявність у нього трьох дітей.

Версії про «третю силу» немає в жодному процесуальному документі
— Чи з тих фактів та інформації, що назбиралась, у вас виникло розуміння того, що відбувалось 20 лютого? Я, наприклад, чула про російських снайперів, котрі працювали на Інститутській. Людина, яка мені озвучувала цю версію, дивувалась: мовляв, ви – журналіст, і не знаєте. Я ж кажу, що доказової бази не бачила…
— Я також доказової бази не бачив. Але знаю, що ця версія продовжує опрацьовуватися. Чи є там якісь докази? Не знаю, але гадаю, що час для їх оприлюднення настане.
— Тоді розкажіть те, що можна вже зараз сказати напевне…
— 20 лютого. Є спецрота «Беркуту», на відео є їхня цілком очевидна стрілянина в бік групи беззбройних людей. На тому боці, куди вони стріляли, є велика кількість убитих і поранених. Того дня загинуло 54 особи, з них 39 смертей інкримінують якраз співробітникам спецроти «Беркуту». Вони пересувалися від Жовтневого палацу на барикаду на КАМАЗах, які стояли біля клубу Національного банку, трохи вище перехрестя Інститутської з Ольгинською. І вони стріляли весь час, просуваючись від Жовтневого палацу вгору по Інститутській і вже перебуваючи за барикадою.
— Які ще є факти?
— Працівники спецроти Садовника позначали себе для ідентифікації жовтими пов’язками, їх видно на відео. Крім них там була особа, котра стріляла зі снайперської гвинтівки і, вірогідно, не належала до спецроти. Потім на відео видно інших осіб, котрі стріляли із цієї барикади. Можливо, вони також мають стосунок до інших підрозділів. Тобто, вірогідно, це — не лише спецрота «Беркуту», а й інші особи.
— Хто це — досі не відомо?
— У матеріалах справ, з якими ми ознайомились, такої інформації немає. Щодо кількох убитих і поранених склалася ситуація, коли найвірогідніша зона пострілу — готель «Україна». Можливо, там були особи котрі стріляли. Також не зрозуміло, як пояснити останню смерть Володимира Мельничука о 16:45 20 лютого біля Жовтневого палацу, коли він просто стояв беззбройний. Хто вистрелив?
У слідства є версія про так звану третю силу. Це — або росіяни, або найманці. Але ця версія не відображена в жодному процесуальному документі. Вона підкріплюється фактично одночасністю нападу на дві сторони, коли загинули та були поранені й правоохоронці, і мітинґувальники — починаючи з дев’ятої ранку. Встановлено факт майже постійного перебування співробітників Федеральної служби безпеки (ФСБ) РФ на території України в період Майдану. Працівники ФСБ офіційно прибували до правоохоронних органів, там чи надавали консультації, чи навчали чогось, чи інформацію якусь отримували. Гадаю, що було й багато нелегальних агентів ФСБ, котрі також працювали в інтересах сусідньої держави.
— Як вони могли перебувати на території нашої країни?
— Як запрошені особи для консультування, у відрядженні. Але потрібно чітко розрізняти, що те, що офіційно анонсується, й те, що відбувається таємно, — абсолютно різні речі.

Правоохоронна система не оновилася, усе залишилося по-старому
— Повернімося до того, як іде слідство. Чого не зроблено й у чому після майже року розслідувань прогрес ледь помітно…
— Справи по «Небесній сотні» — досить розпорошені. Наприклад, є провадження, порушене щодо смерті Нігояна. До нього приєднали всі вбивства 20-го, а потім ще й поранених. Далі — ще побиття 30-го листопада. Убивства самих правоохоронців розслідує МВС. Окремі провадження є по тітушках, діях Антимайдану 18-го, хоча їх мають об’єднати, бо ці справи — пов’язані. Лише зараз усе це зводиться до єдиного управління.
Дуже важливо дати свідкам із системи правоохоронних органів змогу давати свідчення. Впевнений, що й там є люди, котрі хочуть розповісти правду про ті події. Але вони повинні побачити, що те, що вони кажуть, має якісь наслідки, що винних карають. Бо в нас виходить так, що правоохоронна система не оновилася, все залишилось по-старому. Візьміть, наприклад, «Беркут». З них зняли нашивки, вони стали спецпідрозділом без назви, але це – ті ж люди, які в ньому були.
— Повернімося все-таки до розслідування справ «Небесної сотні»…
— Фактично досудове розслідування, якщо його не буде зупинено, обмежене одним роком згідно з вимогами Карного кодексу (генпрокурор Ярема вже заявив про доцільність продовження цих термінів. — Ред.). Тобто, час минає, а результату немає. Або докладіть усіх зусиль та розслідуйте, або скажіть: «Ми не можемо розслідувати» — і спрямуйте відповідні документи до Міжнародного карного суду (МКС).
— Повідомлялося, що такі документи вже відправили…
— У МКС немає термінів давності. Там керуються Римським статутом. Україна Римський статут підписала, але не ратифікувала, тому що за часів Януковича було прийнято рішення Конституційного суду про те, що це — наддержавні органи, заборонені Конституцією. Однак при цьому, наприклад, рішення Європейського суду з прав людини Україна приймає, навіть ввела їх як джерело права, воно вписане в законодавство.
Уряд України 18 квітня 201-го подав до МКС декларацію про визнання юрисдикції цього суду стосовно злочинів, які було скоєно на території України з 21 листопада 2013-го по 22 лютого 2014 року. МКС неодноразово звертався до України, але в нас навіть не був визначений орган, відповідальний за спілкування. Оскільки цього не було формалізовано, то МКС звертався до Міністерства закордонних справ, а там не знали, що із цим робити. Лише зі середини літа почалась якась комунікація.
Що ж до підсудності, то МКС має визначити, чи злочини, скоєні на території України, підпадають під визначення Римського статуту. Там є чотири розділи, один із них — «злочини проти людяності». Ми вважаємо, що злочини за час Майдану підпадають під таке визначення, тому зробили таке подання. Сподіваємося, що незабаром буде рішення прокурора МКС — і це, очевидно, також вплине на розслідування в Україні. Але головне – не те, де буде розслідуватися ця справа. Головне — довести її до кінця й встановити та покарати осіб, котрі скоїли найтяжчий злочин у новітній історії України.
Розмовляла Галина Титиш, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...