Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 9, 2019

Орися Луцевич: «Росія запускає в Україну, Грузію та Молдову «вірус» конфлікту»

Автор:

|

Грудень 04, 2019

|

Рубрика:

Орися Луцевич: «Росія запускає в Україну, Грузію та Молдову «вірус» конфлікту»
Орися Луцевич

Наступного року британський королівський інститут міжнародних відносин Chatham House святкуватиме своє сторіччя. Це один із провідних аналітичних центрів світу. Орися Луцевич керує Українським форумом у програмі Chatham House «Росія й Євразія». Тому її системний погляд на події, які відбуваються в Україні, Східній Європі загалом, є цікавим, важливим і корисним для ознайомлення.

Росія — головна загроза
— Останнім часом три країни колишнього радянського простору — Україна, Грузія та Молдова — аналітики розглядають укупі через подібність процесів, які в них відбуваються. Яка ваша точка зору на ці країни, їхнє сьогодення та майбутнє?
— Ці три країни — єдині на пострадянському просторі, які не будучи членами Європейського Союзу (ЄС) і НАТО, тим не менш, мають відносно демократичні виборчі процеси. Зміна влади відбувається в них безкровно, на відміну від Росії, не стоїть питання підбору наступника «лідера», й є певний плюралізм політичної системи. Звісно, демократія — це не лише вибори, та все ж вибори — дуже важлива частина демократії. До речі, те, як відбулися останні вибори в Україні, західна аудиторія сприймала та сприймає з повагою. Те, що держава навіть в умовах війни, конфлікту, що триває, в змозі організувати такий відносно чистий виборчий процес. Але якщо говорити про майбутнє цих трьох країн, які входять до «Східного партнерства» та мають угоди про асоціацію з ЄС, мені здається, що ми й досі надто часто оперуємо парадигмою часів розширення Євросоюзу 2004 року. І зараз мова у цих трьох країнах часто йде про те, щоб на своєму шляху до Європи наздогнати країни Балтії та Польщу. Гадаю, що ситуація тепер інша, й європейська інтеграція цих країн відбуватиметься вже якось по-іншому. Тому на цей час дуже важлива економічна складова угод про асоціацію. Але найголовніше, як на мене, — досягнення верховенства права. Успішність інтеграції України, Молдови та Грузії до європейського простору визначатиметься мірою узгодження їхніх нормативних систем — саме тоді, коли справді запрацює верховенство права.
— А як щодо головних викликів, загроз, що стоять перед ними?
— Безумовно, в усіх є одна головна загроза. Це — Росія, яка не зацікавлена в реалізації проєктів європейської України, європейської Молдови й європейської Грузії. Тому Росія підтримує та фінансує сили, які в цих країнах виступають проти процесу європейської інтеграції та розколюють суспільство. Таким чином, і Грузія, й Україна, і Молдова мають певний протестний електорат, який створює конфлікт усередині самого суспільства. А в умовах будь-яких змін такий конфлікт подібний до вірусу, що постійно відтягує якусь частину енергії та зусиль. Тому важливо, щоб у цих країнах був певний рівень опору. І ми досліджуємо рівень resilience. Українською ми його перекладаємо, як «стійкість». Отже, у Chatham House існує проєкт дослідження такої стійкості. Тільки набір країн дещо інший: Україна, Білорусь і Молдова. (На Грузію, на жаль, коштів не вистачило, хоча, звісно, дуже цікаво було б і її розглянути).

«Європейські апетити» швидко не зростуть
— Як виникла ідея такого дослідження?
— Взагалі поняття резилієнсу прийшло з інших дисциплін і стосувалося екологічних, природних катастроф. От, наприклад, стався землетрус, і як суспільство після нього може дати собі раду. Тут як приклад можу подати відоме дослідження The 100 Resilient Cities, здійснене на замовлення Фонду Рокфеллера. Воно розглядає, як вибудовувати системи, що допомагали б витримувати різні кризи — від потопу до кібератаки на місто. У таких дослідженнях фахівці визначають, які є важливі якості побудови самої співпраці суспільства, як мають бути залучені у випадках негараздів різні верстви, різні структури, державні, недержавні, бізнес. Усі мають бути готові до різних сценаріїв, мати плани на випадок реалізації котрогось із них. Треба навіть проводити тренування для того, щоб за умов небезпеки можна було швидко мобілізувати ресурси.
— Якесь із українських міст у ту сотню потрапило?
— На жаль, ні. З реґіону, який ми розглядаємо, там є тільки Тбілісі. А якщо застосувати цей підхід до соціально-політичної сфери, то можна розглядати стійкість суспільств. Тому що російські цілі щодо зазначених країн найближчим часом не зміняться. З іншого ж боку, «європейські апетити» у цих країнах швидко не зростуть. Тому цим країнам доведеться проходити складний і довгий шлях.
— Складний і довгий шлях. Ви, мабуть, саме це мали на увазі, коли казали, що тепер європейська інтеграція не станеться так, як це було 2004 року?
— Атож.

Треба мати «м’яку інфраструктуру»
— Будь ласка, розкажіть докладніше про дослідження політичної стійкості, про вміння суспільств захищатися…
— …та бути «вірусостійкими». Я взагалі найбільше займаюся дослідженням громадянського суспільства та ролі неурядових акторів у всіх цих змінах. А в нашому реґіоні (кажу про ті ж три країни — Україну, Молдову, Грузію), коли слабкі державні інститути, часто прогнилі та такі, що виконують інші (спотворені. — Ред.) функції, то велику роль відіграють громадські організації. Так, активісти, журналісти-розслідувачі виконують функції рушія прогресу в наближенні до європейських норм. Але при цьому ми бачимо певне виснаження, тому що не так просто робити важливі структурні зміни на одній лише активності чи західних ґрантах. Тим більше, що з іншого боку є Росія, яка з 2004-2005 рр. веде аґресивну політику, спрямовану на підрив такого прогресу. Отже, у нашому дослідженні «Громадянське суспільство під загрозою Росії: підвищення стійкості в Україні, Білорусі та Молдові», опублікованому англійською та російською мовами у 2018-2019 рр., ми поглянули, де є найбільша вразливість у цих країнах, точніше — точки вразливості, які найбільше використовує Росія.
— Цікаво, які ж вони щодо України?
— Є три найбільш вагомі фактори вразливості. Ну, по-перше, звісно, спровокований Росією конфлікт на Донбасі та викликана ним нестабільність. По-друге — слабка інформаційна безпека поряд зі схильністю до сприйняття російської дезінформації. По-третє — хижацьке та фрагментоване політичне середовище, яке посилює ризики турбулентності з подальшою внутрішньою дестабілізацією. Те, що наше дослідження зроблене й опубліковане, не означає, що воно завершене та поставлена крапка. Ні, ми продовжуємо цю роботу, моніторинг і пошук правильних стратегій опору неґативному впливу ззовні. Державі, суспільству треба мати й «м’яку інфраструктуру». Бо існує традиційна інфраструктура — дороги, мости, бомбосховища. А є також інша інфраструктура, не менш потрібна у випадку конфлікту, — суспільна. Тут хочу згадати і про велику проблему, яка існує щодо мобілізації ресурсів в Україні: різні групи людей сприймають не завжди по-партнерськи. На жаль, дуже низький рівень довіри, що підриває багато процесів. Ми зараз окремо досліджуватимемо це питання на прикладі останніх подій на Донбасі.

Україна опинилася «на розтяжці»
— Якщо говорити про умовний колективний Захід, як там загалом ставляться до нової владної команди в Україні, її поточних кроків? Які є очікування, які перестороги?
— Якщо казати про колективний Захід, Європейський Союз, то поки що до нової команди вони ставляться з обережним оптимізмом. Є таке розуміння, що це більш ліберальна, ринково зорієнтована команда людей. Риторика, проголошена програма дій нового уряду збігаються з тим, як ЄС бачить реформи в України. Далі на Заході очікують конкретних дій. Що, однак, при цьому непокоїть, то це, звісно, зв’язок із олігархом Коломойським, це питання ролі голови Офісу президента Богдана, це питання «ПриватБанку» — як воно буде вирішене. Яку позицію займе в останньому випадку держава Україна, оскільки вона, тобто, Національний банк України (НБУ) судиться з попередніми власниками банку. Чи збережеться незалежність НБУ…
— А в сфері зовнішньої політики?
— На тлі подій в Америці з процедурою імпічменту Дональда Трампа люди, котрі розуміють важливість України, співчувають Зеленському, адже Україна опинилася, так би мовити, «на розтяжці», коли складні, важливі питання адміністрація Білого дому звела до особистих політичних інтересів. А тим часом у Європі Еммануель Макрон, здається, готовий перейняти лідерство. Але, на жаль, його риторика щодо Росії — може, це тільки риторика — каже про наближення до Росії. Відповідно, багато хто у Франції прагне розв’язання конфлікту на Донбасі, щоб можна було повернути Росію за стіл великих перемовин, наприклад у протистоянні з Китаєм, у подібних геополітичних речах.
Розмовляв Олег Кудрін, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online