Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, May. 25, 2018

Ольга Балтажи: «Ідея залучити до інтелектуальної гри якомога більше людей у мене не зникає»

Автор:

|

Травень 30, 2013

|

Рубрика:

Ольга Балтажи: «Ідея залучити до інтелектуальної гри якомога більше людей у мене не зникає»

Гросмейстер і чемпіонка Європи зі шашок Ольга Балтажи провела в Івано-Франківську сеанс одночасної гри на 35 дошках. Жодної партії не програла. Тепер вона жартує: готувалася зіграти зі сотнею суперників, тому в 3,5 десятка – просто не було шансів.
— Пані Ольго, то чому ж у День міста в Івано-Франківську не відбулася одночасна гра на 100 дошках, як планувалося?
— Не було людей. Про свої наміри зіграти зі сотнею суперників ми запізно оголосили. Та й довгі вихідні в Україні дали змогу багатьом громадянам відпочити за містом. Я вбачаю тут і нашу провину. Утім, ідея залучити до інтелектуальної гри якомога більше дітей і дорослих у мене не зникає. То був черговий крок до популяризації шашок.
— На скількох дошках відбувся найчисленніший у вашій практиці сеанс одночасної гри?
— На понад сорока. Це були змагання у Львівській області. Тоді в невеличкому містечку Турці зіграти зі мною побажало майже 50 людей. На згадку від тієї гри залишилася цікава світлина. Жінка грала з немовлям. Дитина захотіла їсти під час гри, і мамі довелося годувати її просто посеред сеансу. Фотоапарат зафіксував це зворушливе дійство.
— А ким були ваші суперники в Івано-Франківську?
— Мені дуже приємно було бачити багато дітей. Суперниками були гравці віком від п’яти до 60 років. Попри те, що я виграла всі партії, мала змогу вручити заохочувальні призи тим із них, хто, на мій погляд, вів цікавий поєдинок. Так, приз отримав десятирічний хлопчик, який тримався до останнього. Ще один нагороджений — п’ятирічний Костик із дитсадка. Він щойно почав грати. І останню нагороду ми вручили найактивнішій родині Васильєвих — це мама, тато та їхні син із донькою. До речі, мама в цій сім’ї — вагітна. Сподіваюся, народиться ще один гравець.
— А коли ви почали грати в шашки та шахи?
— Дуже пізно — у 14-річному віці. Батьки трохи грали в шашки. Десь на рівні першого розряду. Мама брала участь у різних спартакіадах, профспілкових змаганнях. Вона виписувала професійний журнал «Шашки». Пам’ятаю, мені дуже подобалися тоді стокліткові позиції. Я нічого не розуміла, але отримувала велике задоволення від можливості рухати фігуру по дошці. Однокласникові вдалося залучити мене до одного зі шкільних змагань. Пізніше почала займатися з тренером. Швидко прийшли й перші результати. Так уже вийшло, що вступала на фізмат. Можливо, якщо би цей вступ був успішним, довелося б вибирати: шашки або математика. І я би не знала, що обрати. А так — залишилися шашки. Не відкидаю й того, що тут діяли якісь сили зверху.
— А як ви потрапили до Івано-Франківська?
— Через екологію в Запоріжжі. У мене почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Зважила всі «за» і «проти» й зрозуміла: ідеться не лише про самопочуття, а й про майбутнє двох моїх доньок. Тоді постало питання зміни місця проживання та працевлаштування. Роботу знайшли в Івано-Франківську, сюди й переїхали майже п’ять років тому. Навіть незважаючи на те, що влада йде нам назустріч, ми розуміємо, що стали заручниками ситуації. В Івано-Франківську немає спеціалізованої школи із шашок, немає офіційного тренера. Понад два роки працюємо на громадських засадах. Півставки отримую за заняття з дітьми, які мають вади здоров’я. Зараз стоїть питання про відкриття у місті спеціалізованої школи. Є вже певні результати, але іноді я не знаю, як бути далі. Я — член штатної української збірної команди. Отримую зарплату, трохи більшу за середню в Україні. Розумію, у державі — не найкращі часи.
— Скільки у вас учнів?
— Як тренер Прикарпаття, я допомагаю всім дітям, які цього бажають. У планах — провести навчально-тренувальний збір у Косові. Тут у червні хочемо зібрати всіх, кому варто готуватися до всеукраїнських змагань. Зараз у світі інтелектуальні ігри набувають величезної популярності. У Росії теж почався рух, спрямований на розвиток інтелектуальних ігор. У Челябінську, наприклад, започаткували урок із шашок і шахів. Моніторинг показав, що це дає дітям не лише розумовий розвиток, а й емоційні навички. Адже за дошкою дитина залишається сама, і вона змушена прийняти рішення, зробити свій хід. Він може бути імпульсивним. Утім, головне — самостійним. Це корисно для загального розвитку.
— Чи витратний цей вид спорту в Україні?
— У матеріальному сенсі витрат — мінімум. Коли мені діти кажуть, що в них немає дошки, я запитую, чи є папір. Клітинки ж можна намалювати самотужки. Приміром, в Африці я спостерігала, як діти намалювали клітинки та грали камінчиками. У хід можуть іти навіть ґудзики. Єдині витрати — на відрядження.
— А як ви тренуєтеся?
— Є фізична, психологічна й теоретична підготовка. Психологічна включає спілкування з тренером, читання спеціальної літератури, професійні інтерв’ю та коментарі. Технічна — це сама гра: тактика, закінчення. Інколи їх треба просто вивчати. Гравець мого рівня дуже багато часу проводить за комп’ютером. Тут усі ходи продумуються. Є досить сильні програми. Утім, серед них немає жодної, яка би перемогла чемпіона світу. Не знайдено ще алгоритму гри. Комп’ютер рахує позицію, але не оцінює гри. У шахах – легше, бо там є слабка фігура — король, є атака на нього. У шашках усі фігури можуть бути й сильними, і слабкими, залежно від ситуації. Інколи це складно пояснити дітям. Ця гра — проста лише на перший погляд.
— А як гартуєте себе фізично?
— На жаль, це – моє слабке місце. Сподіваюся це змінити. Розумію, якби ми отримали можливість готуватися на відповідному рівні, то й результати були б іншими.
— Якою є гросмейстер-жінка вдома? Чи може чоловік прорахувати ваші жіночі ходи?
— Він колись казав, що в нього рік іде за три. Потім справедливо порахував, що — за два (сміється). Моя жіноча доля склалася добре. Чоловік завше біля мене, як і дві доньки. Переконана, якщо поряд людина, яка любить і розуміє, то це — головне. Діти теж займаються шашками. Обидві доні є призерами чемпіонатів України. Вважаю, для дівчат інтелектуальна гра дає розуміння себе та навколишнього світу. Недарма шашки викладали ще в Смольному, в Інституті шляхетних панянок. Зізнаюся, у підлітковому віці в мене був дуже складний характер. Нині кажуть, що я – витримана. Та завжди попереджаю: не треба біля мене довго махати червоною ганчіркою.
— Як відпочиває ваша родина?
— На жаль, улітку в нас є багато змагань. У сім’ї вже знають, що мама грає, а діти — відпочивають. Разом не вдається.
— У вас є чимало високих спортивних здобутків і результатів. До чого ще прагнете?
— У мене є всі вагомі результати в спортивному списку. Проте немає того, до чого прагне кожний спортсмен, — особистого чемпіонату світу. Я була там третьою, другою, але не першою. Ще хотілося би щоб учні вже показували результати на чемпіонатах Європи. Наразі є лише перемоги всеукраїнського рівня.
— Чи є гра, яку досі пам’ятаєте?
— Я почала серйозно займатися шашками, коли виграла чемпіонат Радянського Союзу серед дівчат. Тоді, маючи 18 років, я цього дуже прагнула. Пам’ятаю, була складна позиція на дошці. У мене виникла ідея оригінальної комбінації. Я віддала в першому ході відразу три шашки для дамки. Тоді почула, як хтось навіть присвиснув від несподіванки. Пізніше цю комбінацію визнали найкращою, а я досі її пам’ятаю. Хоча кожен поєдинок після зустрічі аналізується. Інколи дивишся свою партію й думаєш: невже я так пішла?
— Чи є суперник, із яким хотіли би зіграти?
— Є суперник, у якого хотілося би виграти. Це – багаторазова чемпіонка світу Зоя Голубєва. Досі я в неї вигравала лише у блискавичній грі в шашки. У класичній поки що не вдається, але є велике бажання здобути перемогу.
Розмовляла Ірина Дружук, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...