Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 10, 2019

Олеся Жураківська: «Хочеться, щоб українці знімалися в головних ролях українського кіно»

Автор:

|

Грудень 04, 2019

|

Рубрика:

Олеся Жураківська: «Хочеться, щоб українці знімалися в головних ролях українського кіно»
Олеся Жураківська

Олеся Жураківська — справжня зірка українського кіно і театру, але без пафосу та зіркової хвороби. Нещодавно у серіалі «Кріпачка», що здобув неабияку популярність, крім України, ще й у Польщі, вона зіграла роль куховарки Павліни. Завдяки наполегливості акторки її роль стала кращою, ніж за сценарієм, тож не дивно, що Олеся постійно отримує позитивні відгуки, а іноді у неї навіть просять поради, коли побачать у крамниці.

Завдяки доброті суспільство може розвиватися
— Коли ви відчули хвилю слави від «Кріпачки»? Для вас це було очікувано?
— Після кількох серій першого сезону глядачі почали активно писати у соціальних мережах. Відчула дуже багато тепла і любові. Коли я працювала, то сподівалася, що людям сподобається наша робота. Інакше навіщо ми працюємо? Але мені здається, що результат перевершив усі наші очікування. Мене вразило, що у Польщі серіал подивилися більше 3 млн глядачів! Ця робота була варта кожної хвилинки на знімальному майданчику і кожної пролитої сльози.
— Вас майже одразу затвердили на роль?
— Великий кастинг був на всі ролі. В т. ч. на роль Павліни. Я вже прийшла майже під фінал кастингу. Проби були серйозними, кілька годин: знімали дві сцени з партнером. Тоді я розуміла, що моя героїня Павліна — чудова жінка. Цей персонаж, якого конче треба зіграти. На жаль, весь розвиток нашого суспільства свідчить про те, що любові і доброти все менше, оскільки люди постійно думають про те де заробити гроші, дати освіту дітям. Ми закриваємося у величезну кількість ґаджетів, не спілкуємося, мало допомагаємо один одному. Тепер бракує людських теплих обіймів. Іноді хочеться посидіти, поплакати разом, посміятися, порадіти один за одного. Тому я рада, що мені пощастило зіграти цю жінку. Тільки завдяки доброті суспільство може розвиватися.
— Ви наділяєте Павліну своєю потужною енергетикою. А які риси цієї героїні хотілося б мати у собі?
— Я завжди вчуся у своїх персонажів. Павліна — життєдайна, жінка-символ, яка віддано любить все, що її оточує. Не втрачаючи оптимізму, живе від одного випробування до іншого — мені цього бракує, хоча я намагаюся так жити. Іноді з моїм темпераментом не вистачає такої природної мудрості як у Павліни, щоб оминути якісь конфлікти. Для Павліни — поганий мир кращий за війну. Вона справжня берегиня.
— Судячи з рейтинґів і неабиякої популярності, ваша Павліна — нова героїня українського кіно. Така потреба суспільства?
— У нашому суспільстві за останні роки постійно лунають заклики боротися, наступати на один одного. А той, кого ми чавимо — також людина, в нього є сім’я, його душа болить. З цього боку, Павліна намагається зрозуміти всіх і знайти вихід із ситуації. Коли я приходжу до магазину, то одразу біля мене збираються люди, щоб розказати про свої проблеми, сподіваючись на мою пораду. Тобто, люди мене ототожнюють з Павліною! Але я ж інша. Іноді в мене бракує душевних сил все вислухати, але усвідомлюю, що у глядачів є гостра потреба у цьому.
— А в соцмережах вас атакують?
— Коли люди до тебе з добром звертаються, то говорити, що «атакують» не можна. Наприклад, одна жіночка, 38 років, якось мені написала, що пережила інсульт і лягла в ліжко дивитися нашу «Кріпачку». Її настільки розлютив фінал другого сезону, що наступного ранку вона вже була під крапельницею. Але все одно страшно любить наш серіал. Я рада з того, що у людей складається враження, що я така, як Павліна. Але я інша: їжджу на спортивному автомобілі, люблю високі підбори, усілякі шати, різні ґаджети.

Талант і успіх часто непов’язані
— Павліна — це вже народна героїня. Наскільки ви могли імпровізувати на зйомках?
— У кожній сцені є імпровізації. Специфіка акторської роботи — через себе пропустити образ, який граєш. Жоден режисер не поставить мікрореакції актора: рухи брів, зміну погляду. На зйомках є певні люди, що стежать за написаним текстом — скрипти. Коли я спробувала не по тексту сказати у кадрі якісь приказки, то мені зробили зауваження. Недовго думаючи, я зателефонувала креативному продюсеру, котра погодилася, що для образу Павліни краще зробити так, як я вигадала. І мені дали карт-бланш, більш скрипти до мене не мали претензій. Я також просила на знімальному майданчику, щоб мені не допомагали готувати страви — я мушу сама все порізати, замісити тісто. Тому що саме через фізичну дію у кадрі буде природно.
— Ще один важливий проєкт — серіал «Подорожники», про сучаснішу історію. Чим вас власне вона зацікавила?
— Теплом і людяністю. Це і м’який гумор, і справжні сімейні стосунки, коли тобі страшно втратити того, кого любиш. Буває, що нас заносить, і ми забуваємо про важливіші речі, а зациклені на грошах. У мене не завжди є бажання дивитися те, де я знімалася. Але цей серіал дивлюся залюбки. І навіть мої колеги, котрі не завжди щедрі на похвалу, дякували мені за цей проєкт.
— Заздрість серед акторів — звичне явище, як й серед інших професій. Наскільки акторський успіх залежить від таланту?
— Це мій біль. Я дуже люблю людей і свою професію, багато їжджу по країні і за кордон, ходжу на вистави до інших театрів — в нас стільки мегаталановитих акторів, у яких ще не стався той самий щасливий випадок. Акторська професія складна через це, цього випадку може і не бути. Мати терпіння його дочекатися, не відмовитися від професії — дуже складно. Талант і успіх часто непов’язані, на жаль.
— Ви сказали, що багато у нас талановитих акторів. Наразі наші актори затребувані на українському кіноринку?
— Не будемо брехати: у нас досі знімаються російські актори, хоч й менше. І відповідно наші актори вже не так часто їздять до Росії. Я ж також до початку цих подій багато знімалася там, але зараз не можу через це переступити.
— А пропозиції звідти продовжують надходити?
— Звісно, але менше. У нас уже більше фільмів почали знімати. Водночас ти живеш у постійному стресі: чи буде завтра державне фінансування кінематографії. Якщо малесенькі пагони не підживити, то вони загинуть.

«Кріпачка» перемогла Netflix
— Те що, в українських серіалах і кіно досі знімають російських акторів, пов’язано з тим що надалі продукт будуть продавати на російський ринок чи є інші причини?
— Це запитання — до продюсерів. Я не можу сказати, що я проти російських акторів. До прикладу, у «Кріпачці» головну роль зіграла Катя Ковальчук із Росії. Вона дуже талановита й мегапрацьовита на зйомках. Але хочеться, щоб українці знімалися в головних ролях, а це вже залежить від тих, хто продає кінопродукт. Чого у французів та італійців вистачає гонору брати своїх акторів, а в нас — ні?
— За останні п’ять років гонорари змінилися?
— Ще б пак. Зменшилися.
— Хоча мало бути навпаки…
— Атож. Стали більше знімати наших акторів, які завжди коштували дешевше.
— Це такий комплекс меншовартості?
— У продюсерів, а не у акторів. Коли я знімалась у Росії, то в мене були гонорари такі ж, як і в російських колег.
— Ви багато знімалися у серіалах. А як ставитеся до того, що дехто вважає серіал «фастфудом» для глядача?
— Серіали Netflix складно назвати фастфудом, у нас мало таких продуктів, але «Кріпачка» в Польщі за рейтинґами серіали Netflix перемогла. Не думаю, що це фастфуд. Але якщо у людей є така думка, це їхнє право.

Спілкування з особистістю, що нас збагачує
— Глядачі вас можуть побачити й у театрі на Лівому березі й у театрі «Актор». Саме туди нещодавно завітав звільнений з російського полону Олег Сенцов…
— Це було велике щастя. Я так мріяла його обійняти.
— Ви знали про те, що він прийде?
— За кілька годин до вистави.
— Про що спілкувалися після вистави?
— У нього зараз велике навантаження від спілкування з різними людьми, томи ми намагалися бути делікатними. Говорили про виставу, актори з щирою душею вболівали за нього, Олег подякував. Мене вразило, що він, пройшовши через такі жорстокі випробування, залишився теплою людиною.
— Хотіли б знятися у його фільмі?
— З радістю! Зйомки — це ще й спілкування з особистістю, що нас збагачує. Коли поруч не просто ремісник, а людина з болем і радістю.
— Які режисери, з якими ви працювали мали такий вплив?
— Анатолій Матешко, Ганна Гресь, Олександр Тименко, Максим Литвинов.
— В останні роки ви опікуєтесь Будинком ветеранів сцени, що у «Пущі-Водиці». Його мешканці дуже тепло відгукуються про вас, дякуючи за допомогу й увагу до них. Нещодавно у соцмережах ви написали, що будинку виповнюється 60 років. Чого потребують наразі люди, які там живуть?
— Питання з фінансуванням — ремонти, їжа, медикаменти, — вирішене й умови значно поліпшилися. Передусім їм бракує спілкування, доброти й уваги. Більшість із них — літні люди, котрим хочеться, щоб із ними посиділи, погомоніли. Намагаюся залучати кастинг-директорів, аби запрошували їх на якісь зйомки. Приїздять волонтери, актори з київських театрів. Найбільше у будинку люблять, коли в них «день краси»: майстри їм «чистять пір’ячко», це їх дуже тішить.
Розмовляла Ірина Голіздра, УП

About Author

Meest-Online