Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 6, 2019

Олесь Янчук: «Можемо одразу інтегрувати Україну у світ, навіть одним фільмом»

Автор:

|

Серпень 03, 2017

|

Рубрика:

Олесь Янчук: «Можемо одразу інтегрувати Україну у світ, навіть одним фільмом»

Продюсери фільму «Таємний щоденник Петлюри» завершили львівську частину зйомок. Про свою роботу розповів Олесем Янчуком, народний артист України та режисер стрічки.
— Ви завершили львівську частину зйомок. Коли фільм вийде на екрани?
— Сподіваюся, на початку 2018-го.
— Так довго?
— Є монтажно-тонувальний період, що займає кілька місяців — пост-продакшн: озвучення, написання музики, спеціальні шуми, комбіновані ефекти на зображенні.
— Симон Петлюра був загадковою фігурою. Чи не траплялися під час зйомок якісь містичні речі?
— Ми працювали над сценарієм шість років, було дев’ять варіантів, усе це вибудовувалось, уточнювалось, тому для містики місця не залишилось.
— Ви народилися, виросли, сформувались як особистість у Центральній Україні, де до Петлюри й інших національних діячів радянська пропаганда формувала негативне ставлення. Як дійшли до думки показати правду?
— Мабуть, відіграло роль моє виховання. Радянська пропаганда працювала блискуче, бачимо її наслідки дотепер. Я просто не став її жертвою.
— Як вам це вдалося?
— Якщо володієш якоюсь інформацією, то можеш вибудовувати певні концепції свого ставлення до того чи іншого.
— Ваша мама була істориком. Як вона оцінювала ці події?
— Завжди казала: «Звідки у тебе стільки антирадянщини?». А я їй відповідав: «Читаю одне, а бачу зовсім інше».
— Чому у вітчизняному кіно висвітлюються лише трагічні події, адже у нашому житті були і світлі моменти?
— По-перше, ці моменти замовчувалися. Коли я вчився у радянській школі, ніхто про Голодомор не розказував. Розказували про колгоспи, про те, з якою радістю до них ішли люди. Це було брехнею. Голодомор тому і вчинили, що український селянин не хотів іти в колгосп. У США всього 3 % населення займається сільським господарством, і цього досить, щоб прогодувати таку величезну країну. У нас же, коли створили колгоспи, господаря фактично знищили.
— Але чи зніматимуть у нас світлі фільми?
— Я роблю фільми, які мені цікаві, які мене торкаються, про цікаві історичні моменти. Хочете, щоб я зняв лав-сторі, але навіщо?
— Наскільки цікаві наші фільми світові?
— Наші фільми отримують нагороди на фестивалях. Інша річ, якщо говоримо про голівудський продукт. Він суто комерційний. У США навіть європейські фільми дивиться дуже маленький відсоток людей. Але нам треба насамперед робити фільми для своїх людей. Де основний глядач сидить? Перед телевізором. І що там показують?
— Чи молодь дивиться ваші фільми, сприймає їх?
— Торік мене запросили до Одеси, там є величезний молодіжний табір із класичною назвою «Молода гвардія». Запросили з показом фільму «Нескорений» про Шухевича. Там було понад тисячу дітей у залі. Я попросив, щоб підняли руки ті, хто фільм уже бачив. Підняли близько 5 %. Я спитав, а чого тоді прийшли на цей перегляд? Відповіли, що хочуть подивитися ще раз. Діти дивилися із задоволенням, були оплески, і головне — я не бачив байдужих. Отаким і треба показувати такі фільми.
— Чого ще, крім грошей, бракує українському кіно?
— Більше кінотеатрів, нормальної цінової політики щодо квитків. У нас квитки коштують, як за кордоном. Як людина з нашими пенсіями, зарплатами може дозволити собі похід у кінотеатр? Якби ввести все в нормальне русло, воно окупиться сторицею. Бо художній фільм, якщо він вартий уваги, виховує людину, дає якусь естетичну насолоду. Дає інформацію. Особливо фільм, створений на професійному рівні. Потрібно більше уваги до кіномистецтва. Коли було Євро-2012, усією країною навалилися і збудували дороги, стадіони, летовища. І все пройшло на високому рівні, всі були задоволені. За кінематограф, на жаль, ніхто не вболіває.
— А сценарного, акторського голоду немає?
— Чому нема, є. Щоб написати сценарій потрібне не тільки надзвичайне бажання, але й уміння. А щоб замовити сценарій професіоналу, треба заплатити йому аванс. Колись на кіностудії сценарист приходив зі заявкою, якщо це приймалося, він отримував аванс і спокійно працював. Тепер кажеш авторові: ви пишіть, а ми прочитаємо. Хто ж так буде працювати? Тому всі сценарії, які ми мали, створювались на великому бажанні — так писалися «Владика Андрей», «Таємний щоденник Петлюри».
— На Львівщині є свій кінематографічний фестиваль — «Золота корона Карпат». Як його розцінюєте, не збираєтесь взяти у ньому участь зі своїми фільмами?
— Це дуже хороший фестиваль. Але фестивалі потребують свіжинки, а мій останній фільм «Владика Андрей» вийшов дев’ять років тому.
— А «Таємний щоденник Петлюри»?
— Не люблю наперед щось планувати.
— Чому такий великий розрив між фільмами?
— Так вийшло. Я за цей час зняв ще кілька документальних фільмів, але це було просто для задоволення.
— Львів обрали для зйомок за його схожість із Парижем?
— Ми знімали і в Парижі.
— У ваших стрічках знімалися чиновники: у Тернополі — екс-депутат, у Львові — голова Апеляційного суду. Це через голод масовки?
— Ні, що ви. Голові Апеляційного суду Петру Каблаку вдячний, що він щиро погодився на наше прохання надати для зйомок один із десяти залів суду. А ще нам був потрібен фахівець, який міг би в суді все «розставити» по своїх місцях: там мав сидіти прокурор, там суддя, там адвокат, там підсудний, там обвинувачений, там суд присяжних. Не хотів, щоб було так: коли знімаєш фільм про пожежників, першими сміються пожежники, про лікарів — сміються лікарі. Тому й попросив п. Петра, і він подарував нам два дні своєї присутності.
— Бюджет фільму — 48 млн грн, а вам дали 23. Де взяли решту?
— Кіностудія виступає як третя сторона — основними засобами. Наші партнери, з якими ми зробили три попередні фільми — «Атентат», «Нескорений» і «Владика Андрей», — це Український конґресовий комітет Америки, який підтримав фінансово. Але всіх грошей ми ще не зібрали, потрібні додаткові спонсори. Бо зараз ситуація у країні складна, війна на сході забирає величезні гроші. Пішов четвертий рік, це вже майже Друга світова війна. Тому дуже непросто з коштами.
— Де ви плануєте прем’єру?
— Мабуть, у Києві. Фільм же про короткий період Української Народної Республіки.
Розмовляла Нінель Кисілевська, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply