Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

Олена Рижко: «Я закладаю мораль у карколомний сюжет»

Автор:

|

Липень 24, 2019

|

Рубрика:

Олена Рижко: «Я закладаю мораль у карколомний сюжет»
Олена Рижко

Літературний жанр Young adult — відносно новий як у світі, так і в Україні. Він стрімко розвивається, дарує читачам нові молоді імена та відкриває невідомі грані таланту авторів, котрі раніше працювали лише у дорослому сегменті. Одна з них — Олена Рижко.

Інформаційна оболонка книга має прямий вплив на бажання її придбати
— Чи сформувалася вже категорія читачів та авторів Young adult?
— У нас з’явилося багато хороших авторів, які пишуть у цьому сегменті, — Алевтина Шавлач, Юлія Чернієнко, Максим Кіндрук. Їхні твори треба вводити до шкільної програми і сподіваюся, що Інститут української книги буде працювати в цьому напрямку. Підліток отримує хорошу, добре зроблену книжку, просто він про неї не знає. Нам треба ширше представляти цю літературу та намагатися позбутися упередженого сприйняття українських авторів.
— Невже є упередження?
— Воно спостерігається й досі, бо ми думаємо, що якщо зарубіжне, то класне, а як наше — то не дуже. Аня Яблучна, проєкт-менеджерка видавничого центру «Академія», провела цікавий експеримент: дві групи читали уривки творів Макса Кідрука і Стівена Кінга. У процесі експерименту вдалося дізнатися — інформаційна оболонка, якою ми супроводжуємо книгу, має значення. Якщо написати: це талановитий і відомий український автор, то яким би не був текст, він матиме преференції в сприйнятті. А якщо до уривку того ж автора написати, що це графоман, текст уже сприйматиметься негативно.
— Коли «Академія» запропонувала вам написати підліткову повість, ви вже мали кілька збірок і три романи для дорослих. Цікаво спробувати себе?
— Відразу заперечила: я ж нічого не знаю про підлітків! Я бачила їх востаннє, коли моя дитина була такою, а зараз він уже дорослий чоловік. Але мені сказали: нічого. Тоді я скористалася суто науковим підходом: що я знаю, чого не знаю й які маю ідеї. Насамперед треба вивчити цільову аудиторію і пам’ятати, що пишеш не для дорослих, а для підлітків. Для цього треба гарненько штудіювати психологію і спостерігати. Я вешталася попід школами, щоб подивитися, як ті підлітки поводяться, коли за ними не стежать дорослі. Відвідувала їхні форуми, читала, що пишуть, із багатьма спілкувалася наживо. Тероризувала усіх своїх знайомих, які мають дітей-підлітків, аби поспілкуватися і з ними. І це дало свої плоди: тепер мене запрошують зустрічатися з цільовою аудиторією й як письменницю, і як експертку з підліткового читання.

Іноді своїх дітей ми душимо своєю любов’ю
— Це література більше для дівчат чи для хлопців?
— Коли я взялася збирати матеріал для шкільної повісті «Дівчина з міста», то однаково апелювала і до хлопців, і до дівчат. Вона більш-менш збалансована, але, оскільки головна героїня — дівчина, веде відеоблог, знаходить чужий дівочий щоденник, то я собі думала, що це буде більш дівчача повість. Вона навіть у рожевому оформленні вся. Але найкумедніше, що мені у соціальних мережах стали писати десятилітні хлопчики: «Я ваш фанат». Питаю, що читав, відповідають: «Дівчину з міста». Дивуюся: чому саме ця книга? Відповідь дуже серйозна: «Треба знати, що в дівчат у голові». Але коли писала цю повість, то розуміла, що вона матиме подвійну адресність — і для підлітків, і для батьків. Це те, чого мені бракувало в підлітковому віці, хоча вдома мене дуже любили, намагалися зрозуміти, підтримували. Але бракувало відвертих щирих розмов, щоб не боятися сказати мамі все, що завгодно, поговорити з нею будь про що. Бо іноді ми своїх дітей так любимо, що душимо їх тією любов’ю.
— Наскільки доречно використовувати підлітковий сленг чи фривольні слова?
— Сленг дуже потрібен. Якщо оповідання буде написане штучною мовою, а не тією, якою розмовляють підлітки, його не читатимуть. Але я згодна, що потрібен баланс — з одного боку, маємо опускатися до свого читача, а з іншого — ненав’язливо давати їм можливість підтягуватися. Також дуже важливо, щоб у таких книжках були дорослі персонажі, бо підліток не живе у вакуумі, крім компанії однолітків, він спілкується і з людьми, старшими за нього. Мама, тато, бабця, вчитель, тренер, психолог, хто завгодно, але хтось дорослий має показати дитині шляхи виходу з тієї чи іншої проблемної ситуації.
— Вдається приховати мораль у текстах, щоб «буремні» підлітки не запідозрили, що їх намагаються вчити?
— Я закладаю мораль у карколомний сюжет і їм подобається! Не буду скромною, я — майстер закручування сюжетів (сміється) і просто фонтаную сюжетними ходами. Хочеш чи не хочеш, але коли вони читають в одній, другій, п’ятій книзі про те, що добре, а що — погано, то в пам’яті у них це відкладається. Таким чином ти ненав’язливо вчиш, бо якщо твоє призначення — вчити, то ким би ти не був, і чим би не займався, ти вчиш усе життя. А щоб бути ближчою до підлітків і знати їхню думку, я зумисне завела акаунт в Instagram.
— А хто ваш найголовніший критик?
— Мій найгостріший критик — син. Він завжди досить критично налаштований і, до речі, саме він був консультантом книжки «Знає тільки Мару», де історія розгорталася довкола субкультури дигерів. Для того, щоб її написати, я спускалася разом із ним у міські підземелля, тому що не можеш бути правдоподібним, якщо не знаєш і не розумієш місце дії. Він читав рукопис, правив, весь мозок мені виїв, що отак може бути, а так — ні. Врешті-решт бували такі моменти, що нам хотілося повбивати одне одного в суперечках довкола цього тексту. Але книга вдалася справді класна і правдоподібна — як із точки зору тієї субкультури, на основі якої вона написана, так і з літературної точки зору. Коли син перечитав остаточний варіант, сказав: тепер хочу свій примірник консультанта. Я йому подарувала.

Плагіаторкою себе визнала навіть Марко Вовчок
— Крім літературної та викладацької діяльності, ви займаєтесь ще й науковою — захистили докторську дисертацію на тему плагіату…
— Плагіат — проблема в усіх сферах: науковій, літературній, навіть перекладацькій! Класичний приклад такого плагіату — історія з Марко Вовчок. Виявляється, переклади, які виходили під її іменем, для неї робили інші перекладачки. Це стало відомо, коли одна з перекладачок, котрій письменниця не заплатила за переклад казок Андерсена, як обіцяла, просто взяла чужий переклад, який вийшов на два роки раніше, — і підсунула Марко Вовчок як власний. Вкрадений переклад опублікували в журналі, де його й побачив брат справжньої перекладачки і розпочав судовий процес. Марко Вовчок не захотіла визнати, що на неї працюють літературні «негри» і визнала, що сама вдалася до плагіату перекладу.
— А якщо крадуть не текст, а авторську ідею?
— Коли говоримо про плагіат, треба чітко розуміти, що охороняють не ідеї, а їхнє матеріальне втілення. Бо засади авторського права побудовані на вільному обігу ідей. Ви можете звинуватити когось у тому, що він украв вашу авторську ідею, лише у разі, якщо ця ідея була прописана в опублікованому тексті. Але й тепер можете говорити лише про плагіат фрагмента тексту, в якому цю ключову ідею було оприлюднено. Є засадничі ідеї, їх не можна охороняти авторським правом, бо інакше припиниться розвиток і науки, й літератури. Існує таке поняття, як вічні мотиви чи вічні сюжети. До прикладу, історія про Дон Жуана. Вона безліч разів інтерпретована в поезії, прозі та драмі багатьма славетними, відомими та менш знаними письменниками від моменту появи у творі іспанського драматурга Тірсо де Моліна «Севільський звабник, або Кам’яний гість» (1630) аж до сьогодення. З-поміж авторів — Мольєр, Гофман, Моцарт, Байрон, Леся Українка, Пушкін, Беккер, Лорка, Бальмонт та інші — і кожен представив оригінальний твір, попри те, що використав ожин мандрівний сюжет. Адже кількість літературних базових ходів обмежена. У багатьох п’єсах Мольєра — запозичені сюжети. І посередній драматург Поль Скарон звинувачував його у плагіаті, хоча, як виявилося, сам запозичив той сюжет у іспанських авторів. Або кіноприклад: Люк Бессон 1990 року зняв кримінальну драму «Нікіта». 1993-го з’явився американський римейк фільму режисера Джона Бедема «Нікуди повертатися». Упродовж 1997-2001 рр. зняли п’ятисезонний канадський серіал «Її звали Нікіта». У 2010-2013 рр. американці зняли ще один серіал-римейк «Нікіта». Усі ці фільми та серіали обігрують одну ідею: дівчина за певний злочин опиняється спершу у в’язниці, а згодом стає суперагентом суперзасекреченого відділу, проте кожен має свої змістові акценти й вважається оригінальним твором.
— А якщо автор вдається до компіляції чиїхось творів чи авторських ідей? Таке закидають сучасному класику Пауло Коельо…
— Якщо в науковому тексті скласти докупи цитати, то це буде компіляція, але не плагіат. Якщо там є посилання на всіх, то це просто текст, позбавлений новизни і наукової вартості, але де-юре — не плагіат. Хрестоматії — також компіляція, вони укладені з різних шматків. Але якщо ви написали передмову, дали посилання, то виступаєте упорядником. І якщо роман «Алхімік», незважаючи на компіляцію, читають у всьому світі багатомільйонними накладами і переклали на 67 мов світу, отже, у ньому постала нова якість.
Розмовляла Любов Базів, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Loading...