Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Feb. 23, 2019

Олена Рижко: «Ми з вами — давно уже комп’ютерно-модифіковані організми»

Автор:

|

Лютий 06, 2019

|

Рубрика:

Олена Рижко: «Ми з вами — давно уже комп’ютерно-модифіковані організми»

Про що можна письменнику говорити зі сучасними підлітками? А головне — як говорити, аби тебе захотіли слухати і, зрештою, почули вони, підлітки, до яких крізь навушники важко достукатися взагалі? Про це міркує Олена Рижко, українська письменниця й авторка підліткової літератури.

«Ґуґл» не занурить у потік емоцій
— Ви пишете про те, про що підліткам не розкаже «Ґуґл». Що вас мотивує?
— Може видатися, що це надто велика претензія, адже «Ґуґл» знає все, або майже все. Ідеться ж про те, що я, не перетворюючись на ментора, пропоную підліткам різні моделі поведінки, які можуть слугувати їм дороговказами на шляху дорослішання. Переживання моїх персонажів стають ґрунтом для розмов, які й батькам, і підліткам буває дуже складно почати.
— Справді, іноді важко саме почати розмову. Та й із «Ґуґлом» — не побалакаєш…
— До того ж «Ґуґл» просто видасть інформацію, але не занурить вас у потік емоцій і переживань, а книжка — запросто.
— Наскільки зручний сегмент підліткової літератури для вас як для письменниці, адже ця аудиторія видається ж якоюсь несерйозною?
— Навпаки — це виклик для письменника! Працювати з такою аудиторією дуже цікаво. Раніше я писала лише для дорослих. Боялася писати повість для підлітків, бо зовсім їх не знаю. «Дівчина з міста» — це був виклик, а я виклики люблю. Експеримент виявився удалим, судячи з того, як розходиться тираж. А потім мені захотілося написати про «це», і про «це», і про «це» також. Загалом, сегмент підліткової літератури в Україні активно розвивається. Ще два роки тому, коли, приміром, «Академія» тільки започаткувала свою лінійку «Про і для підлітків» (а зараз там більше тринадцяти книг), сучасних книжок саме для підлітків, крім перекладних текстів, майже не було. Зараз ситуація змінюється, та в ніші все ще багато простору для якісного масового книжкового продукту для майже дорослих читачів.
— А підлітки взагалі книжки читають?
— Не можу говорити про всіх, але я часто й охоче зустрічаюся зі школярами. Так от, не було жодного класу, в якому діти не зацікавилися б нашими книжками і не захотіли би їх придбати тут і зараз. Багато важить популяризація читання. Якщо класний керівник — учитель літератури, то діти, хоч і віддають належне ґаджетам, але й книжки читати люблять.

«Близькість і технології є в кожній моїй повісті»
— Напевно, щоб текст мав успіх, треба вдало вибрати тему?
— Для того, щоб текст мав успіх, потрібно багато складників: вдала тема (вчені довели, що люди найбільше люблять читати про сучасні технології, робоче місце та людську близькість), класичний тричастинний сюжет (зав’язка — кульмінація — розв’язка) та симетричний емоційний рисунок сюжету (падіння/злет, падіння/злет). Також важить добрий стиль, цікаві основні герої з гарно прописаними біографіями/передісторіями.
— Звідси дигерство і даркнет?
— Близькість і технології є в кожній моїй повісті.
— Цікаве означення тематики: близькість у добу технологій…
— Якщо спитаєте, чому саме близькість у добу технологій — то це від пристрасті до психології, філософії загалом і медіафілософії зокрема. До речі, автоматизм людської поведінки, згадані «комп’ютерно-модифіковані організми» (термін журналіста Анатолія Бондаренка) — це зовсім не варіант «інфузорії туфельки», а ми з вами, причому давно. Також цікавить кіберпанк (особливо в кіно), техніка та технології. Узагалі люблю писати свої тексти за законами сценарного жанру. Виходить так, ніби кіно показуєш, але замість камери в тебе слова. Люблю візуалізацію словами. Основне правило: «показувати, а не розказувати». Це, звісно, не просто, але можливо.
— Чи є стереотипи щодо тематики підліткових текстів?
— Для мене не існує поняття «треба» у творах. Я визначаюся з темою (вона має бути цікавою, передусім, мені: бо як же я цікаво розкажу іншим про те, що мені самій не цікаво?) і персонажами. Розповідаю, що вони люблять, чим захоплюються, що ненавидять, чого прагнуть, коли вперше поцілувалися або не змогли цього зробити, про їхні взаємини з рідними тощо. По суті пишу їм біографії. Персонажі можуть бути різними. Якими завгодно. Але в них неодмінно має бути щось, що мені подобається. Іноді доводиться дуже попітніти, щоб це «щось» для себе віднайти в героєві. І от коли я знаю про них майже все, кидаю їх в обставини, яких вони не чекали. Даю їм те, що вони не люблять. І починаю спостерігати за ними. І тут буде все, що є логічним для ситуацій, у яких герої опинилися, й намагаються із них виборсатися. І дорослішання, і ціле віяло підліткових проблем, і виборювання власного місця під сонцем або відмова від такої боротьби, і стосунки в сім’ї, і булінг, і все, що завгодно.

«Спостерігаю за життям»
— Де берете сюжети та героїв?
— Спостерігаю за життям. Іноді підглядаю та підслуховую (у транспорті, на вулиці, в крамницях, у кіно, за шкільним парканом). Також цікавезний матеріал для спостережень дають книжкові ярмарки. Сюжети приходять по-різному: щось із життя, щось вигадую. Те саме з героями: можу «списати» чиюсь зовнішність, можу вигадати. Інша річ — характери: їх моделюю завжди.
— Які почуття у вас викликають сучасні українські підлітки?
— Мені вони подобаються — цікаве покоління. Здебільшого знають, чого прагнуть. І від того, що в їхньому житті більше технологій, вони не почали менше цікавитися почуттями. Інша річ, що діти й підлітки вчаться не на словах старших, а на їхніх вчинках. Якщо ви кажете своїй дитині, що дорогу треба переходити на зелене, а самі біжите на червоне, то вгадайте, що робитиме ваша дитина? Тож якщо дорікаєте підлітку, що вона/він не вилазить із телефону або не читає, постежте за собою: коли востаннє ви читали щось для душі, а не для роботи, і чи не лежить ваш телефон під час сімейного обіду поряд із тарілкою. Проблема надмірної технологізації життєвого простору людини стоїть зараз дуже гостро.
— Якщо пригадати ваш підлітковий вік, вам таких книг не вистачало свого часу?
— У мене були прекрасні Всеволод Нестайко та Ірина Вільде. «Тореадори з Васюківки» й «Метелики на шпильках» — досі поміж улюблених книжок. Причому «Повнолітні діти» Вільде стали просто одкровенням. Але цього дуже мало. Тому не вистачало. Книги, які пишу сама, — про підлітків та їхньою мовою. В них немає зверхності дорослого, немає імперативності та дидактики. Є моделі поведінки. Є історія, яка показує, куди тебе можуть привести твої бажання і рішення. Історія, яка запрошує замислитися, за що саме, за який свій вибір ти готовий нести відповідальність.
— Чи є у ваших книжках власний досвід?
— Та звісно. «Дівчина з міста» — це ніби послання собі чотирнадцятирічній. Я намагалася дати Тіні відповіді на ті запитання, які хвилювали мене-підлітка, і на які я так і не зважилася шукати відповіді у дорослих. Переконана, що в моєму житті багато речей склалися б інакше, якби я тоді наважилася відверто порозмовляти з мамою. Тому на це зважується моя героїня.

Текст підказати модель адекватної поведінки
— Що, на ваш погляд, може змінити ваш текст у житті сучасного підлітка?
— Може підказати модель адекватної поведінки. Навчити не боятися бачити в дорослих союзників і друзів, а не когось незрозумілого і неприступного. Навчити просити допомоги у старших, коли це потрібно, а не замикатися в собі.
— Як заохочуєте аудиторію до читання?
— Насамперед зустрічами. Багато зустрічаюся зі школярами й студентами, тобто зі своєю цільовою аудиторією. Коли випадає нагода, охоче подорожую. Правда, не обходиться без курйозів. Якось мене запросили на триденну Миколаївську книжкову толоку. Подумала собі: «Супер! Ніколи не була в Миколаєві. Прекрасна нагода». Уже зібралася купувати квитки, як організатор зателефонувала й уточнила: «Ви ж знаєте, що це Миколаїв Львівської області?». Була щаслива, що дізналася про це раніше, ніж приїхала до Миколаєва — обласного центру.
— Які відгуки саме від читачів вам запам’яталися?
— Якось мені написав восьмикласник 31-ї київської школи. Під час зустрічі з учнями, він виграв «Короля Даркнету», перемігши в конкурсі на найкраще запитання письменнику. Прочитав. А тоді зумисне зареєструвався у Facebook, щоб знайти мене і сказати, що йому дуже сподобалася книжка і відтепер він мій відданий фанат. А ще запам’ятався дев’ятикласник, котрий під час зустрічі купив собі книжку «Знає тільки Мару», а потім прийшов із мамою на «Книжковий арсенал», бо мама теж її прочитала і дуже хотіла познайомитися зі мною.
— Чи будуть у вас ще «підліткові» книги?
— Будуть. Одна дівчинка під час останнього Форуму видавців у Львові приїхала саме для того, щоби дорікнути мені за відкритий фінал у «Мару». Я сказала, що таким чином даю простір читацькій уяві. В письменницькому досвіді вже був відкритий фінал у романі «Карнавал триває» (2008). А через десять років довелося написати продовження й завершити сюжетні лінії. Так з’явилася «Ще одна історія про…» (2018). Щодо «Мару», то й тут завершення сюжетних ліній буде, але дещо в іншому форматі.
Розмовляла Тетяна Когутич, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Loading...