Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 17, 2018

Олена Дем’яненко: «Моя бабуся Фанні Каплан» — не історичний фільм, а сучасний»

Автор:

|

Грудень 22, 2016

|

Рубрика:

Олена Дем’яненко: «Моя бабуся Фанні Каплан» — не історичний фільм, а сучасний»

Олена Дем'яненко

У прокат вийшов один із найочікуваніших українських фільмів, який встиг наробити галасу в пресі і зібрати ціле сузір’я нагород задовго до офіційної прем’єри. Олена Дем’яненко, режисер фільму «Моя бабуся Фанні Каплан», зізналася, що її фільм врятувало диво.
— Вітаю з перемогою на Crystal Palace International Film Festival! Чим ваш фільм так сподобався британцям?
— Два покази в Лондоні проходили без нашої участі. Тому про всіх глядачів не скажу, тільки про тих, із котрими ми розмовляли на церемонії закриття. Туди нас запросили тому, що фільм став фіналістом міжнародного конкурсу. І глядачі, з котрими вдалося поспілкуватися, не просто казали дуже теплі, хороші слова. Стало ясно, що вони зрозуміли наш фільм.
— Як виникла ідея зняти фільм про любовний роман між молодшим братом Леніна і Фанні Каплан?
— Історію вигадали не ми. У слідчій справі Фанні Каплан були відсутні десять сторінок, пов’язаних із останнім роком її життя. Їх вилучені зі справи. Також існували фрагментарні відомості, почерпнуті з приватного листування і щоденників, про те, що у Фанні Каплан, коли вона поправляла здоров’я в євпаторійському санаторії «Будинок каторжан», трапився роман із молодшим братом Леніна. Дмитро Ульянов курирував цей санаторій, й у нього була репутація плейбоя, поціновувача вина та жінок. Їх часто бачили разом із Каплан, вони разом їздили на Тарханкут. Логічно припустити, що ці вилучені десять сторінок були пов’язані з Дмитром Ульяновим.
— Мабуть, провели довгу підготовчу роботу, у фільмі реконструйована інша епоха. Багато довелося попрацювати в архівах?
— Мені дуже пощастило. У мене був досвід роботи над серіалом «Казароза» за однойменною повістю Леоніда Юзефовича. Дія цього фільму відбувається в 1920-ті рр., буквально через кілька років після подій із Фанні Каплан. На цьому серіалі був серйозний бюджет, зйомкам передував величезний підготовчий період, який дозволив зібрати масу інформації про той час. Крім цього, не варто забувати, що співавтором сценарію виступив професійний історик Юзефович, з котрим ми проговорювали кожну деталь. Аж до того, що він приїжджав на зйомки перевірити, чи правильні у нас костюми в кадрі. Щасливий досвід такої співпраці дозволив мені на «Фанні Каплан» використовувати напрацювання з попереднього фільму.
— Яке ваше особисте ставлення до подій 1917-1918 рр.?
— Будь-який фільм — це певною мірою автопортрет режисера. Тому і «Казароза», і «Моя бабуся Фанні Каплан» — не тільки бачення тієї епохи. У них я висловлюю також і своє особисте ставлення до того часу. Не слід також вважати «Фанні Каплан» історичним фільмом. Це — сучасна робота, бо розповідає про проблеми, які, на жаль, і після ста років не стали менш актуальними. Про постать цієї жінки відомо дуже мало, та й то завдяки «Слідчої справи Фанні Каплан». Це — збірник документів: свідчення і дуже докладні розповіді героїні про саму себе, записані в ході слідства. Але в цих документах кінці між собою не сходяться. Єдиний незаперечний факт — через три дні після замаху на Леніна Фанні Каплан розстріляли, а її тіло спалили в залізній бочці.
— Історія вашої сім’ї якось пов’язана з тими історичними перипетіями?
— Не можу відповісти на ваше запитання. Мій особистий зв’язок із тими часами — суто візуальний. У моєї бабусі була величезна пачка зі світлинами наших родичів. Але, на жаль, мої рідні часто самі не могли пояснити, хто, кому і ким саме доводиться на цих фотографіях. Завдяки цим знімкам у мене сформувалося візуальне сприйняття того часу. Зараз розумію, що фотографії з бабусиної пачки допомогли мені в роботі над фільмами «Казароза» і «Моя бабуся Фанні Каплан».
— У вашого фільму непроста доля: фінансування періодично припинялося, задумані в Росії зйомки довелося скасувати. Одна ваша колега розповідала, що її фільм від простою тільки виграв: вдалося більше часу викроїти на підготовчий період. А «Фанні Каплан» набула чи, навпаки, втратила від простоїв?
— Наш фільм через простій втратив багато. На жаль, пропав один знімальний день, за який ми мали зняти Олексія Девотченко, але не встигли. Він загинув напередодні приїзду до Києва. Крім цього, для акторів річна перерва в роботі над фільмом — це дуже складно. Особливо для Каті Молчанової (виконавиці ролі Фанні. — Ред.). Уявіть: ми спершу знімали Катю в фінальних сценах, а після річного простою їй довелося грати Каплан в 14-річному віці. Та й такі перерви у виробництві фільму роблять його набагато дорожчим. Мені здається, те, що ми зуміли зібратися знову через рік і дозняти наше кіно, — просто диво.
— Що за людина був Олексій Девотченко? Яким ви його запам’ятали?
— Він був романтиком. Був людиною щирою, яскравою і лютою. Коли він приїжджав на проби під час Євромайдану, то згадую, наскільки він був натхнений — навіть ходив із жовто-блакитною стрічкою на куртці. Потім Олексій поїхав до Москви і читав на Болотній площі Стуса. Ну, що сказати? Дочитався.
— Яке місце Ленін Олексія Девотченко займає в галереї образів вождя світового пролетаріату?
— Ми судили про Леніна винятково по кіноленініані (з 1927 року дотепер образ Леніна в кіно втілили 40 російських і радянських акторів. — Ред.). Василь Нікандров, вперше виконав роль Леніна у фільмі Ейзенштейна «Жовтень», багатьма він сприймався як хронікально-документальний. І той Ленін, котрого грали Максим Штраух у «Людині з рушницею» або Борис Щукін у фільмі «Ленін у 1918 році», фрагмент якого ми використовували в «Фанні Каплан», — це був офіційний образ вождя, таким його належало сприймати. Але коли ми працювали з документами, то керувалися останніми фотографіями Леніна. Власне кажучи, той образ, який був створений Олексієм Девотченко, — образ документального, не прикрашеного Леніна, котрого тільки і можна побачити на останніх, передсмертних фото. Звісно, Ленін тоді був невиліковно хворий, але мені все ж здається, що старість — заслужений результат людського життя.
— У вас як актори знялися найбільші українські режисери Влад Троїцький і Мирослав Слабошпицький. Вони не намагалися створювати вам конкуренцію на знімальному майданчику?
— Жоден режисер світу, запрошений у фільм як актор, ніколи не буде режисерувати на майданчику.
— Але як у вас склався такий дивовижний кастинг?
— Певна річ, у нас не було самоціллю зібрати акторську групу з діючих режисерів. Ми дуже довго знімали проби, до речі, Мирослав тоді ще не закінчив свій шедевр «Плем’я». І коли ми нарешті, після довгих проб, знайшли правильну інтонацію, коли остаточно стало ясно, що у нас склався образ Дмитра Ульянова, який і увійде у фільм, тоді наші герої у виконанні Каті Молчанової та Слабошпицького стали для нас якоюсь системою координат. Завдяки цьому ми вже розуміли, який актор нам підходить, а який — ні. Тому тут основним критерієм став масштаб особистості виконавця, а обов’язковою умовою — органічне існування в кадрі.
Розмовляв Олексій Росовецький, «Телекритика»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...