Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 21, 2019

Олексій Зорін: «Іноземну мову можна вивчити за кілька років, а рідну треба вчити все життя»

Автор:

|

Березень 09, 2017

|

Рубрика:

Олексій Зорін: «Іноземну мову можна вивчити за кілька років, а рідну треба вчити все життя»

Цієї весни третій сезон детективних історій «Агенти справедливості» стане україномовним. «Агенти справедливості» — це незалежне детективне розслідування реальних злочинів. Кожна серія — окрема детективна історія. До «Агентів справедливості» звертаються звичайні прості люди, яким необхідна допомога професіоналів. Агенти розслідують найбільш заплутані злочини, знаходять відповіді на найскладніші загадки та відновлюють справедливість. Одним із цих агентів є журналіст Вадим Зорін. Його роль зіграв відомий український актор Олексій Зорін.
— Олексію, яким буде третій сезон «Агентів справедливості»?
— Набагато драматичнішим, більш інтригуючим, ніж два попередні. У ньому буде багато психологічних моментів, а історії ще більше чіплятимуть за душу.
— У зв’язку з переходом на українську не виникало складнощів під час роботи?
— Було трохи незвично, але з особливими складнощами ми не зіткнулися. Інколи міг поставити неправильно наголос, вжити неправильно словосполучення, але у цьому допомагають наші редактори. Вони нас корегують і виправляють. Коли ще знімався у другому сезоні, то мріяв про продовження проекту і дуже хотів, щоб нові серії стали україномовними. А коли отримав запрошення на зйомки нового сезону і дізнався, що герої спілкуватимуться українською, зрадів, що мої мрії здійснилися.
— Які риси притаманні вашому герою?
— Вадим Зорін залишається вірним собі та своїм принципам. Він бажає справедливості, прагне допомогти тим, хто потрапив у біду. Для нього на першому місці — гідність, честь і неупередженість. Він — цілеспрямований, наполегливий і вольовий чоловік. Йому цікаво розгадувати найскладніші ребуси, бо це випробування для нього самого.
— Якою мовою спілкуєтеся у повсякденному житті?
— Спілкуватись українською у повсякденному житті мене надихнуло написання сценарію про українських козаків-характерників, події розгортаються 1621 року під час битви під Хотином. Я був приємно вражений, відкриваючи історичні факти того періоду. Наші козаки були справді дивовижними. Тепер зрозуміло, чому про них так затято замовчувала радянська влада. Ця загадка мене ще більше занурила у пошуки інформації про характерників. Вони й досі існують. З одним я познайомився у Києві. Він мені дуже допоміг усвідомити, наскільки важливо розмовляти мовою тієї землі, на якій живеш. У мене двоє синів — Назар і Данко. У нашого народу дуже гарні імена, які заряджені енергією наших предків. Прикро, що ми так відійшли від своїх традиційних надбань. Вирішив, треба починати зі себе і своєї родини. Так, спочатку був невеликий бар’єр, проте я абсолютно погоджуюсь із твердженням, що іноземну мову можна вивчити за кілька років, а рідну треба вчити все життя. Моя дружина повністю мене підтримала у цьому й українську мову удосконалюємо разом. Найголовніше — шанувати рідну мову і пишатися, що ми українці.
— Читаєте українську літературу?
— Читаю Василя Шкляра. Найулюбленіший твір «Чорний Ворон. Залишенець». Інтелектуальна та мовна граційність автора відображає в уяві яскраві картини, фантазія починає створювати образи героїв. Бачу себе верхи на коні в отаманському сідлі. Особисто мене його твори надихають. Прочитавши книгу, поїхав до дуба Залізняка у Холодний Яр, аби подивитись на місця подій, що описані в романі, відчути атмосферу того часу (там є невеличкий музей). Обожнюю вірші Василя Симоненка. Маю традицію вранці пити зелений чай, перечитуючи знову і знову його рядки, перебираючи слова, що кожне на вагу золота.
— Як ви стали актором?
— Я був сором’язливим хлопцем і навіть не міг уявити, що стану актором. Коли жив у Черкасах, працював барменом в одному з розважальних закладів. До нас на каву приходив постійний клієнт. Пізніше я дізнався, що це Іван Клименко, актор Черкаського театру ім. Шевченка. Якось ми з ним розбалакалися. Він розповів, що мріє про мопед, а я мав захмарну мрію стати каскадером і зніматися в кіно. Іван Пилипович поглянув на мене тоді своїм пронизливим поглядом і сказав: «Тобі, хлопче, треба до театрального вступати, вивчити акторську справу, а там і до кіно недалеко. Я тобі допоможу підготуватися». І він приходив до мене у перервах, ми готували до вступу прозу, вірш, байку. Він у мене повірив, на відміну від мого батька, котрий до останнього мав сумніви щодо цієї авантюри зі студентством. Вступив на курс Юрія Мажуги 1998-го. А свій мопед із удячністю подарував Івану Пилиповичу, якому той зрадів, як підліток. Ось так дивно здійснилися наші з Пилиповичем мрії. 2002 року я закінчив інститут ім. Карпенка-Карого і влаштувався до театру на Липках. Нарешті в моєму житті відчинилися двері з чарівним написом «кіно». 2009-го я зіграв роль німецького офіцера Данера в «Полюванні на Вервольфа», в кадрі мав розмовляти німецькою мовою, а я не знаю. На щастя, на зйомки був запрошений перекладач, він мені записав текст на диктофон. Все вийшло настільки вдало, що працівники на знімальному майданчику навіть вважали, що я — запрошений німецький актор. З театру довелося піти, поєднувати роботу в театрі та кіно стало занадто складно. Часу катастрофічно бракувало. Та й мрії мої були пов’язані більше з кіно. Загалом, вважаю, якщо робиш справу, то необхідно їй повністю віддаватися, інакше не досягнеш бажаних результатів.
— Скільки років живете у шлюбі?
— Зі своєю дружиною разом уже 20 років. Але час так швидко летить, що здається, ніби минуло не більше п’яти. Ми вчилися в одній школі у Черкасах, але не звертали уваги одне на одного. А познайомилися завдяки спільним друзям. Симпатія між нами виникла з перших секунд. Виховуємо двох синів.
— Яких принципів у вихованні дотримуєтеся?
— Вважаю, що діти повинні поважати батьків, але водночас бути з ними нарівні. Важливо любити та підтримувати дітей, тоді вони будуть ділитися з вами своїми таємницями, проблемами, просити у вас поради і вважатимуть приятелем. Молодшому синові чотири роки, він ходить у дитячий садок. Але коли у мене вихідний, завжди залишаю його вдома. Ми з ним любимо збирати конструктор, вигадувати якісь складні та цікаві моделі літаків, автівок, космічних кораблів. Завдяки його енергії, щирій радості я ніби перезаряджаюся, набираюся сил, перемикаюся на іншу хвилю. А старшому сину нещодавно виповнилося 13 років. Він у мене класичний підліток. Любить спорт і ґаджети. На мою думку, найголовніше у родині, у вихованні — спілкування. Тому, коли є вільний час, завжди з великим задоволенням проводжу його зі синами.
— Давно займаєтеся спортом. Як часто відвідуєте спортивну залу?
— Зараз майже не знаходжу часу для регулярних тренувань. Але не переймаюся дуже з цього приводу, тому що складні фізичні навантаження забирають багато сил, а мені вони потрібні на знімальному майданчику. Моє тіло само підказує, коли необхідно трохи позайматися. І тоді обов’язково знаходжу 15-20 хвилин на розтяжку, пластику. Дійшов того рівня, коли не потребую підказок тренера. Роблю усі необхідні для мого організму фізичні вправи й отримую від цього максимум користі та задоволення. Вранці обов’язково роблю вправи для внутрішніх органів. Це — так звана вісцеральна хіропрактика, щоб запустити організм. Завжди раджу всім прислухатися до свого тіла, обирати для себе лише те, від чого отримуєш задоволення.
— У вас трохи незвичне гобі — археологічні розкопки. Куди востаннє їздили?
— Був у старому затопленому місті Домантів, що на Черкащині. Зараз там поля і ліси. Знайшов срібні монети, датовані 1600 роком. Я вивчив мапи, подивився, де приблизно мали бути хати й одразу піймав металошукачем потрібну точку. Планую їхати туди знову. Але не зараз, бо знімальний процес іде майже у режимі нон-стоп, та й треба дочекатися, коли повністю зійде сніг. Хоча планів маю багато.
— Чим ще захоплюєтеся?
— Грою на дримбі. Це мій улюблений інструмент. Він — особливий, наділений якимись магічними якостями. Знаходжу час, щоб пограти, у цей час розслабляюся й очищуюся. Нещодавно зробив собі подарунок — поповнив власну колекцію ще однією дримбою та варганом, які придбав на виставці. Нова дримба глибша за звучанням, багатша тембрально, ніж та, яка в мене є. Варган більший за розмірами, ніж дримба, і також дуже особливий за своїм звучанням.
Розмовляла Галина Ярема

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...