Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Jul. 18, 2018

Олексій Левінсон: «Росіянам дуже болісно усвідомлювати, що українці — успішні»

Автор:

|

Липень 02, 2016

|

Рубрика:

Олексій Левінсон: «Росіянам дуже болісно усвідомлювати, що українці — успішні»

Олексій Левінсон

Олексій Левінсон — керівник відділу соціокультурних досліджень російського соціологічного «Левада-Центру». Він попереджає, російське суспільство розігріте настільки, що за мінімальної інформаційної обробки підтримає повномасштабне вторгнення в Україну.

Між українцями та росіянами пролягла прірва
— Олексію Георгійовичу, яке ставлення росіян до українців та України зараз? Як воно змінювалося за останні два роки?
— Я б почав відповідати на це запитання зі ще більш раннього періоду. Коли в Україні відбулася «помаранчева революція», то в російському істеблішменті було велике занепокоєння, що протести можуть перекинутися на Російську Федерацію (РФ). Адже в РФ дуже незначна частка людей вітала «помаранчеву революцію», а масова думка про неї було негативною. Коли почався Євромайдан, картина повторилася. Його в РФ не підтримали, хоча там і були окремі симпатиків. Коли втікав Янукович, реакція російського суспільства була наступна: повалений корумпований режим. Так думала більшість. Але все, що відбувалося пізніше, сприймалося росіянами негативно. Реакція російського істеблішменту і медіа вплинула на суспільну свідомість і продовжує впливати. Зіпсувалося і ставлення до українців. Є ще значна кількість росіян, котрі вважають, що українці та росіяни — один народ. Але за цим стоять дві різні установки: «ми брати, і ворожнеча між нами є неприйнятною» й «України як держави ніколи не було і не повинно бути». Ті, хто заперечують існування України, часто вважають, що українці — не окремий народ, а частина російського. З цього робиться висновок, що юрисдикція над територією має бути російської. Але поряд із цим у масовій свідомості присутня й ідея, що між українцями та росіянами пролягла прірва, раз вони «вирішили від нас піти». Орієнтація України на Європу — найбільший гріх в очах росіян.
— Звідки росіяни черпають інформацію про події в Україні?
— Росіяни хочуть знати про Україну тільки те, що кажуть державні мужі та державні засоби масової інформації (ЗМІ). Російська громадська думка відмовляється від альтернативних точок зору. Навіть ті, хто міг би таку інформацію отримати, вважають за краще цього не робити. Це збігається з установками на надвисоку лояльність Путіну та путінській політиці.
— А чому масова російська свідомість самостійно обмежує себе версією федерального телебачення?
— Мабуть, справа в тому, що в якийсь момент після 1991 року Росія також мала прозахідні орієнтації, були ідеї входження в європейський дім, ідея демократичного розвитку країни. Потім ці тенденції були знівельовані, і це травмувало масову свідомість таким чином, що воно відмовилося від цієї масової мрії, як від ілюзії. А якщо українці, які сприймаються як «альтер-его Росії», це роблять, то в їхню адресу з’являється вже навіть не заздрість, а аґресія. Росіянам дуже болісно усвідомлювати, що українці — успішні в своєму русі до Європи. Росіяни вважають за краще чути тих, хто каже, що на цьому шляху нічого хорошого з Україною не відбувається, а тільки погане. Це допомагає підтверджувати де-факто вибір РФ на користь неєвропейського шляху.

Люди репресують думки у собі
— Наскільки росіяни переконані в офіційній версії РФ про те, що «російських військ на Донбасі немає»?
— Тут масова свідомість приймає та підтримує офіційну версію. Багато людей здогадуються про те, що відбувається на Донбасі, це зовсім не важко. Але такі міркування і припущення люди репресують у собі: може, це і так, але ми будемо думати інакше, будемо говорити інакше, будемо діяти, якби це було не так.
— Поясніть, чому російська масова свідомість досить критично ставиться до дій російської влади, якщо не говорити про першу особу, проте абсолютно спокійно сприймає його висловлювання про події в Україні?
— Це — дві абсолютно різні гри. Є наші внутрішні справи, тут люди бачать речі розплющеними очима. А Україна — справи зовнішні, це — єпархія і прерогатива Путіна, його домен. Цю ділянку масова свідомість віддала на відкуп йому. І основними його заслугами є саме те, що вважається в РФ досягненнями на зовнішньополітичному театрі.
— Як можна описати середньостатистичного прихильника чинної російської влади та президента?
— Його не можна описати у вигляді якоїсь однієї фігури. Це — російське населення як таке, за невеликими винятками тих, хто взагалі не бажає думати на тему політики, і тих зовсім нечисленних, хто має іншу думку, що не збігається з офіційною. Мова ж іде про переважну більшість — бабусі, дідусі, онуки й онучки. Тут і доктори наук, і люди з неповною середньою освітою. Між ними різниці в цьому питанні практично немає. Якщо приєднання Криму стабільно схвалює 82 %, то це означає — майже всі.
— Кажуть, що великими прихильниками Путіна є молоді люди, котрі виросли при цій владі, й іншого просто не знають. Чи є це якимось російським феноменом, адже зазвичай молодь налаштована на зміни?
— Молоді люди, не маючи власного життєвого досвіду, беруть для орієнтиру точку зору їхніх дідів, навіть не батьків. А вона якраз — консервативна.

Можна отримати вигоду від співпраці зі сусідами
— Які ваші очікування щодо майбутніх настроїв росіян щодо України й українців?
— Якщо відносини між країнами залишаться прохолодними, але не буде ніякого гострого конфлікту, то через якийсь час почнуть спрацьовувати зв’язки на рівні родин і знайомих. Повернеться доброзичливість до українців, а потім нейтральне та спокійне ставлення до України. Роблю такий висновок на підставі досвіду відносин із Литвою, Латвією й Естонією, адже і тоді були гостро негативні моменти. Звісно, Україна ще довго не зможе потрапити на становище Білорусі, яка вважається найближчим другом Росії. Колись і Україна була в такій ролі, але цього не станеться ще дуже і дуже довго.
— Війна на Донбасі внесла кардинальні зміни в стосунки між країнами. Чи можна відіграти назад цю ситуацію?
— Що стосується настроїв росіян, то ці зміни внесені не війною, а тим, що про неї розповідають російські медіа. Якщо російські ЗМІ з якихось причин будуть весь час тримати це вугілля тліючим, це буде мати свій ефект.
— То росіяни можуть підтримати повномасштабне вторгнення в Україну за рамками Луганської та Донецької областей?
— На жаль, це — так. Якщо зараз спитати: «Чи підтримуєте ви війну з Україною?», природно, більшість скаже «ні», але якщо почнуться військові дії, то в існуючих обставинах їм забезпечена підтримка більшості. Врешті, досвід того, що відбувалося в суспільстві під час подій в Україні та Сирії, свідчить саме про це. Спочатку цього ніхто не хоче, але якщо все почалося з волі вищого російського керівництва або пояснюється тим, що «нас змусили, на нас напали», то цих доказів досить, аби російська громадська думка схилилася до підтримки такої політики.
— Давайте закінчимо на якійсь оптимістичній ноті…
— Мій історичний оптимізм базується на тому, що ті орієнтації, які почали реалізовуватися в українській історії, існують тією чи іншою мірою і в російській політичній культурі. Історія нашої країни це неодноразово доводила. Рано чи пізно російський істеблішмент перестане потребувати ворожого оточення по всьому периметру, і там дійдуть висновку, що можна отримати вигоду від співпраці зі сусідами, особливо, з таким сусідом, як Україна. Ручаюся, що це російська громадська думка підтримає.
Розмовляв Роман Цимбалюк, УНІАН

About Author

Meest-Online

  • Vladymyr Rijoff

    Мені жаль,що в українській мові не розрізняються руський і росіянин. Я з поморів, руський. Но ні в якому разі не росіянин.
    А автору – пошана, багато справедливого подано. Хочу надіслати йому та всім його читачам свій чи то памфлет, чи то статтю. І буду вдячний за відгуки.

    Четыреста лет спустя

    « В эти мрачные времена меня, к несчастью, ненавидели сильные люди
    государства, причём не за то, что я причинил им какое-то зло, а за достоинства, которые они во мне предполагали. Увы, не с сегодняшнего дня добродетель досаждает богатству, а таланты побуждают преступления. Во все времена замечали, что при слабых министрах добрая репутация более опасна, чем дурная, и что выдающиеся люди оказываются в худшем, и даже опасном положении, чем подлые и виновные.»

    Думаете, это я сказал?
    Да нет, это написал 400 лет тому назад кардинал де-Ришелье.
    Да,да, тот самый Жан Арман дю Плесси де-Ришелье, которого Дюма в «Трёх мушкетёрах» изобразил злобным клоуном, но которого современники – и знать и простолюдины, и католики и гугеноты называли Великим Кардиналом.
    Наши озабоченные политики сказали бы, что Ришелье «створив політичну
    націю французів».
    А теперь обратите внимание на то, что писал кардинал Франции 400 лет тому назад абсолютно соответствует Украине наших дней.
    Т.е., прогнивший двор Марии Медичи – королевы-матери
    несовершеннолетнего Людовика XIII соответствует окружению Порошенко.
    И кризис во Франции 400 лет тому назад был схожим с нашим сегодня – казна пуста, местные войны с гугенотами и принцами, враждебная Испания на границе пытается отнять территории.
    Разница лишь в том, что во Франции первым министром был кардинал
    де-Ришелье, а у нас Гройсман.
    Естественно, для выхода из кризиса, Ришелье созвал Ассамблею нотаблей – представителей дворянства, священников, ремесленников, торговцев и горожан. Все члены Ассмблеи заявили, что дальнейшее повышение налогов и пошлин не даст казне пополнения, но приведёт к обнищанию населения.
    Это то, что понимали французы 400 лет тому и никак не могут понять в
    Украине ныне властьпредержащие.
    По настоянию кардинала де-Ришелье были снижены ряд налогов и пошлин в тех направлениях, что приносили доход не от величины налога или пошлины, а от объёма продаж.
    Кадинал провозгласил, что: – Образованность – лучшее украшение любого
    государства».
    Ришелье организовал то, что сегодня называется профессионально-техническим обучением, справедливо полагая, что через 10 лет это принесёт государству значительную прибыль от умелого изготовления разной продукции.
    Ну, а в Украине 400 лет спустя полностью пренебрегли прфессионально-техническим обучением. Да и высшее образование отдано на волю волн.
    Но Ассамблея нотаблей 1626 года, на словах поддерживая правильные решения, при составлении резолюции на подпись королю, погрязла в склоках и мелочных спорах. Кардиналу пришлось заручиться поддержкой короля на проведение реформ без одобрения Ассамблеей.
    А что в Украине? Во-первых, ничего разумного в Верховну Раду не внесено – нет у нас своего кардинала . А то, что внесено – вовсе не на пользу народу и, вдобавок, вызывает склоки и споры.
    Ну и что же в итоге сравнения в Украине?
    Повышение тарифов на всё-провсё.
    А где показанная и доказанная смета затрат на, допустим, теплообеспечение?
    А какое КПД у котлов на ТЭЦ? А какие потери в теплосетях? А как закупается топливо на ТЭЦ. И какое? Почему весь мир сжигает на ТЭЦ дешёвые низкокалорийные угли, а у нас горит дорогой антрацит, добываемый, кстати, в подконтрольной сепаратистам территории Донбасса. Сколько же стоит антрацит? А по чём на ТЭЦ приходит газ? А мазут? А каков штат работников н ТЭЦ? А какие там зарплаты?
    Т.е., не сказав и не показав ничего, наше правительство просто тупо
    повышает тарифы. Почему на столько? Где обоснования? А нету.
    А может быть надо озаботиться повышением КПД котлов? Или внедрением локальных экономных ТЭЦ вместо социалистических громадин? Или заняться сохранением тепла в сетях? Где мероприятия по энергосбережению, понятные и доступные? А нету.
    Если нотабли Франции 400 лет тому назад считали французов за народ, то сегодня власть считает украинцев безграмотным быдлом, которому пояснять что-либо не считает нужным.
    А почему мы терпим такое к себе отношение?
    Интересен и вопрос платы за жильё. Давайте проследим за логикой. Если
    человек построил, купил или выкупил себе жильё, то должен ли за это жильё ещё и ежемесячно платить?
    Если вы купили себе, например, часы, вы же не платите налог за то, что
    определяете по часам время. Или, к примеру, купили туфли. Вы же не платите налог за то, что ходите в них. Если вы купили себе телевизор, вы платите оператору за программы, а не за то, что он стоит у вас в комнате. Ну, и так далее…
    Так почему же вы должны платить за вами построенное, купленное или
    выкупленное жильё?
    Платить за услуги? Да! За уборку придомовой территории, за вывоз мусора, за содержание в порядке лифтов, канализации, водопровода, электросетей и пр. За накопление фонда здания и сооружения на ремонт по истечению гарантийного срока.
    Земельную ренту, в конце-концов, городу от занятой вашим жильём городской территории. Но платить за то, что вы живёте в своей квартире – это подлость.
    В чём она выражается? Сейчас городская власть намерена просто тупо содрать с вас деньги, не забтясь о развитии обслуживающих вас городских и коммунальных структу р. Вот собрали с вас деньги, а куда, кому и на что они пошли? Вас просто обобрали и послали не неся перед вами никакой ответственности.
    А вот если вы будете платить только за услуги, то местная власть будет
    ВЫНУЖДЕНА развивать городские обслуживающие вас структуры и брать с них налоги.
    Вот и всё. Так что, мы «проглотим» и это властное хамство?
    Недавно прочитал, что Министр сказал, что накопительные пенсии сейчас
    внедрять поздно… Ничего себе? Да ты начни хотя бы по трёшке в месяц собирать накопительной пенсии – столько проблем и неурядиц выползет, что два-три года разбираться придётся. Только эти трёшки не в пенсионный фонд, а в «Сбербанк», как индивидуальный пенсионный депозит. Чтобы не спёрли. Я писал уже об этой методике не раз, но она не интересна – там своровать невозможно.
    Я не знаю, кто первый произнёс: – Закон один для всех! Но 400 лет назад
    Ришелье в полной мере внедрял этот принцип. Он писал королю, чтобы тот «по достоинству оценивал подданных, не забывал и о строгости к нерадивым и о любезности к старательным». Ришелье преобразовал понятия «герцог», «дворянин», «ремесленник», «торговец», «католик», «г угенот» в понятие «француз ». И всячески стремился к справедливому отношению власти ко всем. При Ришелье укрепилось понятие «Родина», но понятие «патриотизм» кардинал воспитывал во французах до конца своей жизни.
    А что у нас? Понятие «родина» укрепилось после аншлюса Крыма Россией и агрессии на Донбассе. Но понятие «патриотизм» присутствует далеко не у большинства граждан. И мне кажется, что хуже всего здесь обстоит дело у верхушки власти. На словах – патриотизм, как они его понимают, на деле там патриотизмом если пахнет, то еле-еле.
    Ну, а «закон один для всех» не присутствует ни на каком уровне – ни на
    бытовом, ни на корпоративном, ни на индивидуальном.
    Мало того, Президент Порошенко в Минске сразу подписал, что «закона одного для всех» не будет.
    Будет особый закон для сепаратистов Донбасса.
    И самое интересное, что и Меркель (Германия), и Олланд (Франция), побрники «закона одного для всех» молча подписали в пользу Путина, что в Украине «закона одного для всех» не будет.
    А можно узнать, а почему так? Что, Харьковчане, Запорожцы, Одесситы,
    Закарпатцы, Волыняне и другие чем-то провинились? Теля у Бога вкрали? В чём дело? Оказывается, виновные, что взяли оружие в руки и убивают украинцев, должны получить преимущества перед теми, кто этого не сделал?
    Ну, знаете, это и не по Библии, и не по Корану, и не по любой другой
    идеологии, кроме фашизма и нацизма.
    Порошенко Минском-2 похоронил «закон один для всех». Похоронил и даже не покаялся.
    Я уже не говорю, что двуличие, двоесловие, а короче – подлость, стали
    обычным явлением.
    Ну, и выборы. Торговля идёт – кто считать будет.
    Во уж сталинизм в разгаре – «не важно, как голосуют, важно кто и как
    считает». Да, Сталин в Украине не забыт. А вот в Великобритании, вдвое большей по населению, чем Украина, результат референдума подсчитали за полдня.
    Вот так. И без всяких бюллетней с «мокрыми печатями». Фишка для дураков.
    Я хотел бы, чтобы читатель, да и любой житель Украины ответил на один
    вопрос – Порошенко, Гройсман, Верховна Рада и остальные руководители
    госструктур – это наша власть? Или нет? И что с ней делать?

    Владимир Рыжов

Loading...