Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Nov. 23, 2017

Олексій Гарань: «Розтрати Луценка — мізер, порівняно із сотнями мільйонів, які розкрадаються владою»

Автор:

|

Березень 01, 2012

|

Рубрика:

Олексій Гарань:  «Розтрати Луценка — мізер, порівняно із сотнями мільйонів, які розкрадаються владою»

Цивілізований світ в один голос називає вироки опозиційним лідерам в Україні не інакше, як політичними переслідуваннями. Менш ніж за рік у країні повинні відбутися парламентські вибори, і ймовірна неучасть у них як Тимошенко, так і Луценка суттєво викривить волевиявлення громадян. Про ризики перетворення України на поліцейську державу, можливі дії опозиційних до режиму Януковича й влади сил напередодні виборів кореспондент «Моста» розмовляє з Олексієм Гаранем, професором політології, науковим директором Школи політичної аналітики Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Це — політичне переслідування

— Як слід розцінювати рішення Печерського районного суду Києва щодо Юрія Луценка: як установлення справедливості чи політичні переслідування та судилище над опозиційним політиком?

— Звичайно, це — політичні переслідування. Не скажу, що п. Луценко — безгрішний. Очевидно, що його дії десь виходили за межі правового поля. Зрештою, як і в усіх наших політиків і всіх наших урядовців. І до них, і після них. Але якщо ми візьмемо те, що інкримінується п. Луценку, із тим, що робить нинішня влада, то це — речі не до порівняння. Інкриміновані п. Луценку розтрати — це просто мізерні суми супроти сотень мільйонів, які відкрито розкрадаються зараз владоможцями. Ось приклади: 150 млн USD поклав до кишені міністр енерґетики Юрій Бойко (справа так званих бурових вишок Бойка); можемо говорити про

8 млрд грн, списаних приватним обленерґо (Фірташ і компанія); про Міжгір’я уже лише лінивий не згадує. Тобто корупційні скандали — на кожному кроці. Але прокуратура, на жаль, нічого не помічає й нічого не робить. Тому це — політичне переслідування. Тим більше, що справа п. Луценка реально «розвалилася». Максимально, що там можна було «вичавити», — якесь адміністративне покарання, скажімо, штраф.

— В Україні часто наголошують на необхідності проведення справжньої судової реформи, кадрової чистки в судах, усунення від виконання обов’язків людей, які дискредитували себе як фахівці. Чи ви вірите, що при президентові Януковичу та його команді це вдасться зробити?

— Маємо два компоненти: сам закон і його виконання. 2010 року після приходу до влади п. Януковича було здійснено так звану судову реформу. Але насправді ця «реформа» призвела до залежності судів від політичної волі правлячої верхівки. Наприклад, через Вищу раду юстиції, де сидять представники виконавчої влади. Тобто було створене законодавче поле, яке поставило суддів під кон­троль влади. І експерти про це попереджали. Чомусь на Заході до

п. Януковича спочатку ставилися якось так риторично: мовляв, він там наводить лад. І цих небезпек не помічали. Помітили, коли стало запізно. Другий момент — виконання судових рішень. Наприклад, зараз уведено антикорупційне законодавство. Але проблема якраз — у виконанні цих документів. Ми вміємо наприймати гарних законів, які потім не будуть виконуватися. Адже приклади з корупцією є кричущими, вони — задокументовані, їх безліч в Інтернеті. Але ж нічого не робиться! Ми розуміємо, що можуть оприлюднюватися декларації про доходи, але в дійсності основне майно буде переписане на членів родини. І як податкова адміністрація, так і прокуратура заплющуватимуть на все це очі.

Отримати більшість буде складно

— У Верховній Раді України (ВРУ) представник опозиції зареєстрував законопроект щодо посилення державного та громадського кон­тролю за дотриманням прав засуджених осіб в установах виконання покарань, котрим пропонується розширити перелік осіб, яким надано право без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю за дотриманням прав засуджених. Чи не означають такі ініціативи, що опозиція в Україні змирилася з політичними репресіями режиму Януковича й намагається хоча якось полегшити долю інакомислячих арештантів?

— Ми повинні використовувати будь-який шанс. Якщо є можливість змінити законодавство на краще — його потрібно змінювати. Незалежно від того, хто нині при владі. У деяких законах, які зараз ухвалюються, є й позитивні моменти. Приміром, закон про доступ до публічної інформації. Це ж — нормальний закон. Інша річ, що його подальша імплементація, його дія звужується. Влада не хоче його виконувати. Вважаю, що все, що можна зробити, треба робити. Але влада буде на цьому грати. Вона казатиме: ось дивіться — ми поліпшуємо, робимо те й те, ідемо до європейських стандартів. Влада може маневрувати, садити опозиціонерів за ґрати на роки, а при цьому приймати ініціативи, які йтимуть назустріч Європі. І з цим нічого не вдієш.

— Восени в Україні повинні відбутися парламентські вибори. Кволі спроби опозиції об’єднати свої зусилля вилилися у створення Комітету опору диктатурі (КОД). Але навіть у середовищі опозиції не всі сприймають це об’єднання. Віталій Кличко зі значними застереженнями бере участь у ньому, Анатолій Гриценко взагалі називає його Комітетом опори диктатури, змовою, а не консенсусом. Чи ви вірите, що КОД зможе безкровно поділити мажоритарні округи між своїми представниками? Якщо ні, то який опозиційний рецепт слід застосувати демократичним силам, аби спробувати отримати більшість у ВРУ наступного скликання?

— Отримати більшість буде складно, оскільки маємо мажоритарний компонент. Зміна виборчої системи — суттєва поступка режиму. Якби вибори відбувалися за партійними списками, тоді опозиція святкувала би перемогу. За рахунок мажоритарників влада спробує здобути більшість, як це було 2002-го. Тобто вона може програти вибори, але водночас — сформувати більшість за рахунок мажоритарників. У цьому й парадокс. Опозиція за партійними списками може йти кількома колонами. А от мажоритарні округи потрібно узгоджувати. І саме це зумовлює дуже складні перемовини в середовищі самої опозиції. Ведеться величезна боротьба амбіцій. Якщо вдасться домовитися, то потрібно виходити на узгоджені кандидатури за мажоритарними округами. Інакше опозиція програє. Треба бути свідомими того, що суперечності в лавах опозиції будуть використовуватися владою для посилення цих супе­речностей і дискредитації опозиції. А ми бачимо заяву «Свободи» щодо того, що в співачки Гайтани, яка виступатиме від України на «Євробаченні-2012», — темна шкіра, і тому вона не представляє Україну. І це одразу ж пішло по всіх каналах. Це одразу було використане не тільки проти «Свободи», а й проти всієї опозиції. Опозицію намагатимуться розколювати та дискредитувати, шукатимуть певних висловів, дій. Щодо монолітності опозиції жодних ґарантій дати не можна. Можливість координації є. І Україна це продемонструвала й 2002-го, і 2004 року. Навіть на дочасних виборах 2007-го. Координацію налагоджувати вдавалося. Але зараз проблеми є, і влада на них гратиме. Не виключаю, що якась партія в якийсь момент вийде з КОД, гучно грюкнувши дверима. І це буде використано владою для дискредитації опозиції.

«Нехай вирішують, що у них на першому місці»

— У реґіонах уже наростає хвиля невдоволення членів КОД, які стверджують, що «Батьківщина», «Свобода» та «Фронт змін» узурпували владу в комітеті на місцях, іґноруючи думку решти…

— Про це відомо. Є бажання великих партій спрацювати насамперед на себе за рахунок дрібніших партій. Але тут потрібно шукати компромісу. Адже якщо великі партії будуть домовлятися за рахунок маленьких, то це може погано закінчитися. Оскільки яскраві постаті є й у середовищі малих партій. До цієї ситуації потрібно підходити за якимось квотним принципом. Умовно кажучи, якщо зараз Рух, УНП чи п. Гриценко не мають великих відсотків, місця, щоби вони провели своїх кандидатів, усе ж повинні бути. Маємо приклад 2002-го та

2007 рр., коли формувалися списки «Нашої України». Це теж було дуже важко. Але якось узгоджували. Є можливості, але є й серйозні суперечності. Тому нехай вирішують, що в них на першому місці: особисті амбіції чи інтереси країни загалом. Тут кожен покаже, на що він здатен… Проблема полягає ще й у тому, що влада може змінювати правила в процесі самої гри. Спочатку змінили виборчий закон. Підняли планку з 3 до 5 %. Зараз пішли розмови про те, що бар’єр знову зменшать. Влада намагається цим ускладнити план дій для опозиційних сил. Позаяк підняття бар’єра, з одного боку, спрацювало проти маленьких партій, а з іншого — змусило їх об’єднуватися. Ми бачимо, що частина «Народної самооборони» піде за списками «Батьківщини», «За Україну!» піде з Яценюком, п. Гриценко веде перемовини з п. Кличком. І тепер влада може сказати: «А ми зменшимо до 3 чи навіть до 1 %». Вона спробує знову розпорошити опозиційні сили… Ідемо далі. Зараз є подання депутатів до Конституційного Суду, що не можна балотуватися й за партійними списками, і по мажоритарному округу одночасно. Я не вважаю, що це суперечить якійсь політологічній практиці. Приклади є — та ж Німеччина. Але влада хоче таким чином ускладнити життя опозиційним силам. Візьмімо п. Кличка, який може перемогти в мажоритарному окрузі. Одночасно він очолює список своєї партії «УДАР». Уявімо, що виходить заборона на паралельну мажоритарку і список. І це — велика проблема. Або він не йде по округу, але тоді — мінус один депутат на користь Партії реґіонів.

— Що має статися в нашій державі за вісім місяців, аби Юлія Ти­мошенко, Юрій Луценко й інші позиційні політики мали змогу безперешкодно взяти участь у парламентських виборах?

— Суспільство розчарувалося через дії колишніх «помаранчевих» політиків. Але тепер провина лежить і на суспільстві. Коли почалися порушення Конституції, людям потрібно було виходити на вулиці, захищати свої права. Ми бачимо, що зараз захищаються права окремих соціальних груп. Діють за принципом: якщо вже нас зачепили, то будемо виходити й відстоювати свої права. Але якщо мова йде про верховенство права, порушення Основного Закону, свобод, то ми не бачимо поки що масових протестів. Очевидно, що суспільство має продемонструвати свою силу. Це — те, що потрібно робити в Україні. А Заходу вже час уживати точкових заходів проти тих людей, які безпосередньо пов’язані з порушенням верховенства права та демократії в Україні. Такі люди є, має бути список таких осіб. Світова спільнота повинна посилати жорсткі сиґнали: якщо в Україні не буде змін, то люди, задіяні в порушенні демократії, стануть невиїзними, а їхні рахунки заарештують.

— Чи Юрій Луценко та Юлія Тимошенко зможуть узяти участь у найближчих виборах?

— Хоч влада не хоче цього допустити, але вона може спробувати якось маневрувати, піти на поступки. Може випустити напередодні виборів, але не дати взяти участі в самому процесі. Очевидно одне: влада не бажає бачити цих людей учасниками виборчого процесу.

Розмовляла Юлія Кухар

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...