Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Олександр Хуг: «Особисто спілкувався з представниками ГРУ, котрі прибули до України виконувати «завдання»

Автор:

|

Серпень 06, 2015

|

Рубрика:

Олександр Хуг: «Особисто спілкувався з представниками ГРУ, котрі прибули до України виконувати «завдання»

Олександр Хуг
Олександр Хуг, заступник голови Спеціальної моніторингової місії (СММ) Організації з безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ), прибув в Україну у березні минулого року. Він розповів, як зустрічався з російськими військовими на Донбасі, хто порушує мирні домовленості та чому не існує альтернативи Мінським угодам.

«Наша позиція — принципово нейтральна»
— Як оцінюєте роботу місії ОБСЄ в Україні?
— Наслідки нашої роботи, на перший погляд, — непомітні. Але у березні 2014-го ми прибули сюди з абсолютно інакшими намірами, коли на Сході ще не було збройних конфліктів. Тепер СММ — це найчисленніша структура, що проводить моніторинг на територіях, непідконтрольних українській владі. Наша присутність відіграє значну роль. Наприклад, наприкінці минулого року, коли незаконні формування пересувалися з Новоазовська в Маріуполь, ми вирішили скерувати туди нашу команду. І Маріуполь тоді не захопили. Ми випередили бойовиків і почали звітувати про всі зафіксовані факти. Якби місії ОБСЄ на сході України не було, світ отримував би лише суперечливі повідомлення й ухвалювати ключові рішення, базуючись на такій інформації, було б дуже складно.
— Як пояснюєте скептичне ставлення українців до роботи СММ?
— Критика місії ОБСЄ, очевидно, пов’язана з тим, що ми не підтримуємо жодну зі сторін, а прагнемо бути об’єктивними. Це — непросто. Ми — живі люди та маємо власні почуття. Та у наших звітах — те, що бачимо, а не те, що думаємо чи відчуваємо. Наша позиція — принципово нейтральна. Ми постійно звітуємо про нашу роботу і не приховуємо порушень із боку будь-якої сторони конфлікту. Повідомляли про пересування громадян Російської Федерації (РФ) у військовій формі на непідконтрольних уряду територіях. Фіксували, який тип зброї використовують представники Донецької та Луганської «народних республік» (ДНР і ЛНР), ідентифікували новітні установки системи «земля-повітря», ракетні установки типу «Стріла», вивчали сліди військової техніки, що пересувалася на Захід. Нещодавно повідомили про рух батальйону «Восток» через державний кордон України з РФ. Повідомляли про розташування великого арсеналу зброї на непідконтрольних уряду територіях. Я особисто спілкувався з двома представниками Головного розвідувального управління (ГРУ) Генерального штабу Збройних сил РФ, котрі підтвердили, що прибули в України з Росії, привезли своїх людей, аби ті виконували певні завдання. До наших завдань не входить оприлюднення висновків, проте до звітів є вільний доступ в Інтернеті.
— Чи спілкуєтеся з місцевими жителями, котрі не залишають домівок?
— Для мирного населення найгірша ситуація — у селах. Я бачив багатьох жителів Луганська, Донецька й інших міст — там люди живуть більш-менш нормально. Та якщо пересуватися маленькими населеними пунктами, то там інфраструктура переважно зруйнована, люди живуть без води, світла та газу. На територіях, непідконтрольних державі, критична ситуація також — у медичних закладах. Там закінчуються препарати для пацієнтів із особливими захворюваннями, а залишаються хіба від грипу та застуди. А ще у лікарнях і спеціальних закладах бракує персоналу.

«Неправда, що працюємо лише на безпечних територіях»
— Які порушення Мінських угод найчастіше фіксують спостерігачі місії?
— Порушенням є кожен зафіксований постріл. Обстріли важкою артилерійською зброєю — це подвійне порушення, яке свідчить і про атаки, і про невідведену зброю. Обмеження пересування спостерігачів ОБСЄ — також порушення угод. Ми уповноважені проводити моніторинг ситуації, а якщо сторони перешкоджають нам, то спостерігачі не зможуть переконатися, чи дотримуються вони досягнутих домовленостей. Малокаліберну зброю везуть ближче до лінії оборони, далі є крупнокаліберна зброя дальнього бою. Це — типово для кожної гарячої точки на сході України. Ми бачимо, як змінюється лінія розмежування, уздовж неї з обох боків з’являються нові укріплення.
— У вас є проблеми з доступом в якісь конкретні населені пункти?
— Найскладніше отримати доступ до територій, підконтрольних ЛНР і ДНР, зокрема, потрапити на державний кордон України з РФ. На Луганщині є близько 15 км прикордонної смуги, куди вони блокують доступ. Непідконтрольні Україні території також мають свою специфіку, там є ділянки, контрольовані ще меншими групами, наприклад, донськими козаками. Туди також складно потрапити.
— Українські військові часто нарікають, що спостерігачі працюють лише вдень, тоді як більшість обстрілів відбувається вночі. Місія готова працювати цілодобово?
— Ні, це — неможливо. Спостерігачі місії не працюють вночі з міркувань безпеки. Ми не маємо належного обладнання для такої роботи, не маємо підготовки й фахівців із відповідним досвідом. Але сонячний день зараз триває з п’ятої ранку до десятої вечора, тож час нашої відсутності — відносно короткий. Я бачив обстріли на власні очі, мої колеги постійно їх фіксують. І неправда, що ми працюємо лише на безпечних територіях.
— Якими правилами в роботі керуються спостерігачі?
— Факти мають бути підтверджені. Ключові напрямки, на яких зосереджена робота місії — безпека, дотримання прав людини, зокрема, права жінок і різних меншин. Також наша команда зараз працює у Мукачевому. Про роботу там ви також можете дізнатися з наших щоденних звітів.
— Якщо місія готувалася працювати в зоні військового конфлікту, то мала бути для цього якось відповідно підготована?
— Наприкінці березня минулого року я був у Нідерландах. Мені зателефонував помічник міністра закордонних справ і повідомив, що в Україну планують відправляти нову місію ОБСЄ. Але це мала бути місія задля спостережень за дотриманням прав людини. Я маю родину, трьох маленьких дітей, і погодився їхати в Україну, бо поїздка виглядала безпечною. А тут раптово з’явилися групи озброєних людей, наших співробітників почали захоплювати в заручники, у небі збивали літаки. Тож миттєво довелося все змінювати та переходити від місії, що орієнтувалася на спостереження за дотриманням прав людини, на місію, що спостерігає за безпекою. Довелося шукати панцерні машини та нових кваліфікованих спеціалістів.

«Альтернативи Мінським угодам немає»
— Вашу місію планується збільшити удвічі. Це дозволить покращити моніторинг ситуації?
— Зараз в Україні працює понад 500 спостерігачів СММ. Загальний штат разом із українськими працівниками — 800 осіб. Дві третини наших спостерігачів перебувають на Сході, решта — в інших частинах країни. Роботу місії продовжено до березня 2016 року, й кількість спостерігачів може зрости до 1 тис. осіб. Подальше поповнення відбудеться, коли відчуємо таку необхідність. Але, якщо ми й далі не зможемо потрапляти на українсько-російський кордон, то збільшення штату нічого не змінить.
— Які основні висновки на підставі роботи місії?
— Між сторонами конфлікту зростає недовіра. Кількість збройних нападів постійно зростає, певне затишшя ми бачили хіба що у лютому ц. р. Ця недовіра призводить і до появи нових шанців із обох боків лінії розмежування, до захисту територій за допомогою мінування полів. Ми стали частіше спостерігати застосування важкої зброї поблизу лінії розмежування, якої взагалі там не повинно бути. Також бачимо, що зброю, котру відводили у лютому, знову повернули на фронт. Бачимо, як на боці невизнаних республік поблизу лінії оборони проводять військові навчання. Бачимо, що від бойових дій страждає дедалі більше мирного населення. Бачимо все більше поранених і вбитих солдат. Є дуже високий ризик подальшої ескалації конфлікту. Але альтернативи Мінським угодам немає. Навіть якщо не бачимо реального їхнього виконання, зустрічі дуже важливі, тому що сам факт спілкування сторін уже має велике значення.
— Що розповідаєте про Україну своїм друзям у Європі чи США?
— Для мене Україна виглядає великою прекрасною державою, адже моя рідна Швейцарія — дуже маленька. Відстань від Донецька до Маріуполя приблизно дорівнює шляху через усю мою країну. Те, що я зрозумів, — жителі Донецька чи Тореза, Краснодона чи Луганська є українцями. Часто спілкуюся з ними, й більшість кажуть: «Ми — українці». І повірте, у нашій місії усі добре знають, де проходить державний кордон України, він аж ніяк не пов’язаний із лінією розмежування.
Розмовляла Олена Опанасенко, ТСН

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...