Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

Олександр Бившев: «Ще не 1937-й рік, але щось знайоме»

Автор:

|

Січень 29, 2015

|

Рубрика:

Олександр Бившев: «Ще не 1937-й рік, але щось знайоме»

Олександр Бившев

Російський поет Олександр Бившев є автором скандальних віршів «Українським патріотам» і «Українські повстанці». Правоохоронні органи Російської Федерації (РФ) побачили в цих творах Бившева «дії, спрямовані на розпалювання ненависті або ворожнечі», і порушили проти нього дві карні справи.

Наркотична ін’єкція «Затокрымнаш!»
— Чимало громадян Російської Федерації, котрі підтримують анексію Криму, ніколи не були й не поїдуть на півострів. У чому ж виявляється масова підтримка таких дій Путіна?
— Усі 2000-і рр. російська влада дуже уміло грала на ностальгії населення за СРСР, колишньою його військовою потугою, впливом у світі тощо. Сам Путін назвав крах СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою». Російський народ за своєю природою — імперський, він звик мислити планетарними категоріями. У ньому присутнє сильне відчуття месіанства, обраності та національної винятковості. Тому 1990-ті рр. почали сприйматися як час колосальної поразки, національного приниження та ганьби, повний програш «проклятому Заходу». Звісно, в таких умовах, як на дріжджах, стали рости в суспільстві реваншистські настрої. Цю шовіністичну карту й розіграла російська влада. Беззастережне схвалення росіянами анексії Криму та рейтинг Путіна, що аж зашкалює, є цілком закономірними.
— Тобто, анексія Криму — це добре продуманий план Кремля для мобілізації тієї частини росіян, яка ностальгує за СРСР?
— Абсолютно очевидно, що плани анексії Криму існували в головах хазяїв Кремля задовго до «майданів». Досить почитати російську пресу за 15 останніх років. Там чорним по білому писалося про «злочин» Хрущова з приводу «передачі» Криму, про «одвічні» російські землі та необхідність перегляду «несправедливих» кордонів і збирання російських земель під егідою відтворення «руского міра».
— І що від цього отримали пересічні громадяни?
— Нічого особисто для себе ці 84 % зомбованої бидломаси не отримали. Навпаки, після анексії Криму, збройного вторгнення на Донбас і різкої реакції Заходу на аґресивні дії Росії, що йшла за цим, а також унаслідок невигідної нафтової кон’юнктури знизився життєвий рівень більшості населення РФ, але — парадоксальна річ — зовсім не підтримка влади.
Загалом настрої ура-патріотизму не послабшали, гасло «Затокрымнаш!», як і раніше, – дуже популярне, а антизахідна риторика, мабуть, тільки посилилася. Люди отримали наркотичну ін’єкцію у вигляді Криму і почали розглядати це як «уставання Росії з колін», відродження її колишньої величі та могутності. Заради цього вони готові терпіти побутові негаразди та поневіряння. На жаль, така вже природа народу, що не мав довголітніх демократичних традицій, вихованого на «сакральній» владі царів, генсеків та інших вождів.

Корінь аґресії — у комплексі меншовартості
— Що ж відбувається зараз у російському суспільстві? Чому більшість людей у РФ раптом почала вважати Україну ворожою тільки тому, що українці стали на захист своєї країни?
— У російських людях на підсвідомому рівні сидить комплекс меншовартості. Звідси — і така аґресивність, наполегливе бажання довести всьому світові, що, мовляв, ми — найкрутіші, найдуховніші та найсильніші. А російська влада уміло потурає цьому, підтримуючи низькі інстинкти натовпу, культивуючи всілякі фобії та забобони.
У Росії завжди швидко формувався та підтримувався образ ворога, в протистоянні з яким легко консолідувалися народні маси навколо «вождя». Боротьба з ворогами — це ще й чудовий спосіб відвернути увагу людей від їхніх повсякденних турбот і списати на інших власні помилки та злочини. Україна зараз — № 1 на всіх російських телевізійних каналах. А чи багато говорять там про корупцію у РФ, що за роки правління Путіна набула жахливих масштабів, інші складні проблеми, яких накопичилася сила-силенна та які вимагають невідкладного швидкого рішення?
— Чому ви вирішили написати вірші на підтримку українського народу?
— У мене — українське коріння. Моя мама Анна Федорівна (уроджена Кирієнко) народилася під Щорсом, вчилася в Чернігові й працювала фельдшером у Щорському районі. Після одруження переїхала в Росію. З дворічного віку я щороку проводив літо в Україні. Моя тітка Валентина Лащенко живе й працює в Києві. У мене в Україні є багато родичів, і я вважаю її своєю другою Батьківщиною. З дитинства вбирав у себе українську культуру. Українською мовою почав цікавитися ще школярем. Купував і газети українською, і книги класиків. Розмовною вільно, на жаль, не володію, але розумію українську та читаю зі словником. Багато займаюся перекладами віршів з української на російську мову.

Патріотизм по-російському
— Події в Україні розкололи російське суспільство на «своїх» і «чужих». Вас зарахували до «націонал-зрадників», бо ваша позиція не збігається з кремлівською…
— Звісно, сюди ж долучилися й наші слідчі органи. Дві карні справи проти мене за вірші — наочне підтвердження цього. Мета влади — зрозуміла: заткнути усім інакодумцям рота, залякати загрозою судового переслідування своїх опонентів усередині країни, щоби був тільки одностайний «одобрямс», як у радянські часи.
Для авторитарного режиму свобода слова і дискусій становить реальну небезпеку, і Кремль це чудово розуміє, тому діє тут гранично жорстко. Усі закони останнього часу, прийняті «кишеньковою» Державною думою, мають суто заборонний характер і спрямовані на подальше згортання решток демократії.
— Чи маєте намір ще писати вірші про Україну та її патріотів?
— Мене це не зупинить. Я буду писати і говорити те, що підказує мій громадянський обов’язок. Адже потрібно ж якось протистояти цьому колективному божевіллю. Зараз саме допрацьовую свій новий вірш «Українцям».
— Хто і як проводив експертизу ваших творів? Що маєте намір робити для свого захисту?
— Кромський районний суд Орловської області відправив мій вірш «Українським патріотам» на нову експертизу, засумнівавшись у висновках експертів «Гледіс», найавторитетніших у РФ, котрі не знайшли в моїх віршах ознак екстремізму. Цікаво, що представник прокуратури заявив, що експерти «Гледіс» вийшли за межі своїх повноважень і були необ’єктивними. Суд прислухався не до думки московських фахівців, серед котрих було два доктори наук та один академік, а до двох молодих працівників експертно-криміналістичного центру, тобто тих, хто не має жодних учених звань і наукових праць.
За новим законом про екстремізм, мені загрожує до чотирьох років ув’язнення або астрономічний штраф. Звісно, якщо наші апеляції в обласний або Верховний суди нічого не дадуть, то звертатимуся до Європейського суду як до останньої інстанції. Один юрист сказав мені: «Причина усіх ваших нещасть — у тому, що ви підтримали Україну». От якби написали «Вбивай укропа! Бомби Київ!», на вас не лише не завели б тут жодних карних справ за екстремізм і розпалювання ворожнечі, але ви стали б, мабуть, головним патріотом Росії».

Росія дрейфує у бік Північної Кореї
— Ви неодноразово отримували анонімні погрози щодо фізичної розправи. Чи ви з цього приводу зверталися в поліцію?
— Моє звернення в поліцію спочатку вислухали без особливого ентузіазму. Один поліцянт навіть мені сказав: «А де тут конкретно погроза вам фізичною розправою?» Довелося проявити наполегливість і дійти до начальника Кромської поліції. Він узяв мої контактні дані. Дільничний прийняв від мене заяву і всі матеріали відправив у Ярославль, оскільки остання погроза прийшла саме звідти. І на цьому все закінчилося.
В Інтернеті з’явилося про мене кілька сайтів, де я оголошений «ворогом народу» і «націонал-зрадником». Після цього випадку мені електронною поштою надійшов новий лист із погрозою. Мерзотники вже пишуть мені відкрито. Очевидно, відчувають свою безкарність.
— Ви працювали вчителем німецької мови в школі. Розкажіть, чому та як вас звільнили?
— Перед початком нового навчального року мені вручили наказ про усунення з посади шкільного вчителя. Особливо мене захопило в тексті документа формулювання: «а також за виявлені прокуратурою факти грубих негативних висловлювань щодо політичних рішень, ухвалених вищим керівництвом РФ».
— Як друзі, колеги по цеху ставляться до вашої творчості і до віршів, присвячених українській тематиці?
— Деякі вчителі, проходячи повз мене, роблять вигляд, що не помічають. Дехто вже заявив, що не буде зі мною спілкуватися. Хтось іще вітається з увічливості, але уникає розмов на «мою тему». Багато хто намагається не потрапляти мені на очі, щоби їх не запідозрили в солідарності зі мною. Люди бояться.
Якось у Кроми приїжджали телевізійники. Жоден із опитаних ними на вулиці земляків не наважився нічого сказати на мій захист. Люди або відмовлялися відповідати на запитання, або говорили якусь дурню. Навіть знайшлися пильні громадяни, котрі зателефонували в поліцію, щоби та перевірила в підозрілих «гостей» документи. Московських журналістів сприйняли за українських шпигунів.
Знайомий художник, викладач у школі мистецтв, розповів мені, що його начальниця (до речі, заслужений працівник культури РФ) заявила йому, що якщо ще раз побачать нас разом, то він матиме великі неприємності на роботі. А нещодавно мене зустрів паламар нашої церкви. Із налитими ненавистю очима він мені прошипів: «Що, виродку, іще повзаєш?» (Того дня, між іншим, було велике православне свято). Це — ще не 37-й, але щось вже до болю знайоме.
— Що може спонукати Росію, її суспільство усвідомити згубність нинішньої політики Кремля?
— Росії час розпрощатися зі своїми імперськими замашками, інакше вона і далі дрейфуватиме в бік Північної Кореї. Люди самі заслужили собі на таку долю — жити в авторитарному режимі, славити вождя, чекати двічі на місяць, коли їм «покладуть» шматочок у дзьобик, і з банкою пива чи чогось міцнішого лежати на дивані й реготати, дивлячись по телевізору чергове шоу.
Розмовляв Віталій Сич, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...