Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 21, 2020

Олег Скрипка: «Крим від мене відрубали давно, а тепер відібрали в усієї України»

Автор:

|

Травень 22, 2014

|

Рубрика:

Олег Скрипка: «Крим від мене відрубали давно, а тепер відібрали в усієї України»

Олег Скрипка

Лідер рок-гурту «ВВ» Олег Скрипка 5 липня відкриє фестиваль «Країна мрій», кошти на який планує зібрати шляхом народного фінансування. Останньо його часто критикують за те, що за час Майдану він не виявляв своєї громадянської позиції та не давав концертів на підтримку активістів протесту. Тепер же музикант планує влаштувати на фестивалі галерею світлин із Майдану та виставку артефактів революції.

Дві мови — це святенництво та слабкість
— Я щойно повернулася з Одеси…
— Як там?
— Дуже переживаю за Одесу. Ніколи би не міг подумати, що там таке трапиться. Одеситам, напевно, і на думку спасти не могло, що щось подібне станеться. Настільки мирне місто, настільки люди по-доброму вміють обминати гострі кути…
— А яким ви бачите вихід із ситуації?
— Треба бути готовими взяти в руки зброю.
— Чи ви готові?
— Так.
— У Нацгвардію будете записуватися?
— Ні, не настільки. Я 20 років перебуваю на фронтах української культури, що в мирний час є вкрай важливо. Оскільки раніше суспільство цим ефективно не займалося, то тепер ми змушені стріляти. Цього можна було б уникнути. Якби ми всі разом були українцями, знали мову, власну історію, слухали гарну музику, ходили на українські концерти, читали українські книги, то неможливо було би створити п’яту колону й спиратися на російськомовних, аби знищувати країну та вбивати патріотів на вулицях. Треба було стати культурними людьми, що знають власну мову, а не прикривати власну лінь і безграмотність святенницькою толерантністю до мов. По собі знаю — мова вчиться два місяці. Була б Україна українська, як Франція – французька, або як Чехія – чеська, цих проблем би ми не мали.
— Тобто, ви підтримуєте скасування мовного закону?
— Дві мови — це святенництво та слабкість, аби прикривати свою безграмотність, лінь і неповага до історії та культури якоюсь псевдодемократією. У підсумку створюється п’ята колона, і це — дуже сильний аргумент, щоби завойовувати території й убивати людей на вулиці.

Не майте зла в серці, бо проти нас усе обернеться
— Скажіть, ви були впродовж останніх місяця-двох на сході України?
— Так, був у Донецьку, Харкові й Одесі.
— Що це було? Зустрічі з людьми чи концерти?
— У Харкові я грав героїки-диско, співав із «Ляпіса» й був на Майдані. У Донецьку представляв свою колекцію одягу, грав етно-диско та просто спілкувався з людьми, а в Одесу їздив із джазовим концертом. Нещодавно я побував і в Мінську, і в Москві. Відбувається дуже цікава історія. Люди, із якими я спілкуюся й котрі приходять на мої виступи, цікавляться українською культурою, люблять її. Що в Москві , що в Мінську, що в Одесі — жоден концерт не проходить без гімну України, причому не з нашої подачі Люди не відпускають зі сцени без гімну. Це — не тільки українці, а й білоруси, росіяни. Мене це не тільки надихає та тішить, але й сильно дивує. Зміни зараз відбуваються дивні та прекрасні.
— Про що ви спілкувалися, наприклад, із людьми в Донецьку?
— Схід України — це аудиторія, яка від 2004 року фактично була закрита для мене й для «ВВ». А Крим завжди був закритий, неможливо було туди пробитися. Давно було зрозуміло, що ці реґіони відпадуть або стануть проблемними точками. Якщо ти співаєш українською й тому там ти – ізгой, отже, це — реально проблема. Чомусь у Москву, Пітер або Красноярськ поїхати з концертом можна, а тури в Харків, Донецьк і навіть Запоріжжя з Дніпропетровськом супроводжуються труднощами.
— Чому, вас там не люблять?
— Ні, просто є схема, за якою складно організувати концерт. Навіть ті «георгіївські бабусі», котрі горланять зараз на вулицях, не те що не люблять українців: вони – просто жертви ефективної промивки мозку. Проти цієї схеми українці не є захищені.
— Багато хто задає запитанням, чому ви публічно не висловлювали за весь цей період протистояння своєї позиції…
— Дуже навіть висловлював! Просто моя позиція — непопулярна сьогодні. Популярно говорити: усі — покидьки, усі прокралися. Уряд повинен прийняти поправки, виправки та конституції. Багато хто цю позицію висловлює, і ми весь час повертаємося до одного й того ж.
Кілька разів на Майдані я казав: аґресія — це дуже небезпечно. Не майте зла в серці, бо проти нас усе це й обернеться. Треба боротися «за», а не «проти». Та такі слова — непопулярні, вони звучать для людей незрозуміло. Треба, щоби кожен зрозумів: якщо тобі хтось не подобається, слід побороти свою ненависть і нелюбов через усвідомлення того, чому це тобі не подобається. Потрібно бути конструктивним, а не деструктивним. Останнім часом у мене питають: що ви думаєте з приводу Валерії й інших «підписантів»? Залишмо цих людей наодинці з їхнім сумлінням. Ми зараз – у стані війни. Тож припинімо розігрівати й без того розжарену обстановку – займімося конструктивом і дамо людям надію.

Потрібно народити в собі українця
— Ви — один із символів усього українського, як і ваш колега Вакарчук. Він постійно зустрічається зі студентами, їздить по реґіонах. На Майдані виступав, а ви — ні. Вас постійно порівнюють…
— Я — не лектор і не політик, не займаюся передвиборною компанією. Якщо чесно, я теж – розгублений і приголомшений, як багато хто з нас. Мені складно це приховувати. Потрібно народити в собі українця. Але якщо еволюційним шляхом це не відбувається, то відбувається шляхом революційним. Мені не подобається, коли мене порівнюють зі Славком або з іншими людьми. Кожна людина — це індивідуальність, тим більше артист. У кожного – свій шлях. Якщо хтось не розуміє мого вибору, це сумно. Я насильно нічого не роблю. Приходьте на «Країну мрій»…
— Що ж до фестивалю «Країна мрій» , то яким фестиваль буде цього року?
— «Країна мрій» цього року буде моделювати, сподіваюся, суспільство майбутнього, яке ми зараз будуємо.
— Яким чином?
— Це — суспільство, яке не має жорсткої центральної влади. У нас буде центральний керуючий орган — оргкомітет, й усі, хто бажає взяти участь, подають заявку та можуть створити свій культурний простір, сцену, семінар, школу, тренінги тощо. Можна навіть стати співзасновником фестивалю. Можна купити «акції» фестивалю. Якщо здобуваєш «акцію», стаєш інвестором фесту. Можна таким чином впливати на вибір артистів і сцени.
Ще з нового — створюється сцена кабаре, якої досі не було. Буде й автентичний майданчик із фольклором. Буде простір, присвячений, безумовно, свіжим подіям: або виставка фотографій, або картинна галерея, виставка артефактів Майдану. Дуже хочу співпрацювати з Міністерством культури, але поки що традиційно не вдається.
— Чи вважаєте за доречне проводити фестиваль у країні, яка перебуває в стані війни?
— Культурне й духовне життя — завжди доречні. Це — базис, із якого йде все. Якість пісень, які ми зараз слухаємо, потім відбивається на якості доріг, якими ми їздимо. Можна простежити ланцюжок. Ми просто цього поки що до кінця не усвідомлюємо. Нам треба створювати суспільство майбутнього. Ми переживемо війну, ми її виграємо та вийдемо очищені й оновлені.
Проблема Майдану — дуже проста. Люди знали, чого вони не хотіли. І те, чого вони не хотіли, вони скинули. А після Майдану — вакуум, навіть гірше, ніж було. Чому? Бо люди вийшли на Майдан, не маючи чіткої картини того, чого вони прагнуть конкретно . Я спілкувався з людьми, котрі стояли на Майдані. Пропонував: створімо проект «Мрiї Майдану». Ми прогнали Януковича, але що далі? Зараз у нас — духовний, емоційний вакуум. Найглибша яма. Уся аґресія, що була на Майдані, обрушилася на нас. На людей обрушився весь цей молох путінський. Цього злого духа ми викликали всіма цими слоганами на Майдані.

Українці побудують прекрасне суспільство
— У вас є ідеї, як зшити Україну, захід і схід?
— Так. Позбавити ліцензії всі антиукраїнські канали.
— Це ж — недемократично…
— На жаль, усе, що пов’язане з російськомовною культурою, розвалює Україну. Треба боротися за українську мову. У нас є величезна проблема української культури. Доки не буде української культури, не буде держави. Це — питання державної безпеки.
— На сході цього й бояться, що почнуть насаджувати українську культуру…
— Ні, вони є жертвами. Медіа треба прирівняти до сильнодіючих психотропних наркотиків, аби люди несли таку ж відповідальність за обробку мізків, як і за продаж наркотиків. Я згущую фарби, але по суті це так. Якщо люди, надивившись телевізора, ідуть на вулиці й убивають інших людей, то це — злочин. Треба вирішити цю проблему.
Шлях — стовідсоткова українізація всіх медіа, надання привілеїв для української мови, неможливість отримати роботу в держструктурах без володіння державною мовою. Якщо можете жити в Україні, не знаючи мови, це означає, що України як держави не існує. Не знаючи французької мови, ви б у Франції навіть батона не купили, не те що роботу знайшли. Навіть вулиці не прибирали б. Тому Франція — сильна держава, і багато держав є таких, крім України. Тому Україна розвалюється.
— А якщо говорити не тільки про мову, то якими ще методами можна ці дві частини зростити?
— Ми живемо в інформаційному суспільстві, і займатися треба інформаційною політикою. Якщо її вирішено, то вирішено 90 % проблем. Якщо ми нею не займаємося, то будемо латати дірки на дорогах, а дороги нормальними ніколи не будуть.
Необхідно повністю зняти покриття та покласти нове — гарне, якісне — і за ним стежити. А за інформаційною політикою йде культурна політика, економіка тощо. Потрібно чітко стежити: якщо ЗМІ працює на руйнування державності, значить, треба з ним вступати в діалог. Видання має співпрацювати з державою й працювати на благо держави. Якщо воно відмовляється так працювати, йому потрібно запропонувати «чемодан-вокзал-Ханти-Мансійськ».
— Зізнайтеся наостанок, ви — бандерівець?
— Таких бандерівців, як їх представляє Росія, не існує в природі. Як не існує Діда Мороза, бабаїв, тролів тощо. Бандерівці боролися за свободу України й проіснували до 1953 року, а потім були знищені чекістами, окремі залишилися лише в діаспорі. А українці стануть вільними людьми доброї волі та побудують прекрасне суспільство. Чого я всім народам бажаю.
Розмовляла Катерина Сергацкова, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply