Олег Карпин уже вшосте проводить у Трускавці кінофестиваль «Корона Карпат». Тут побували з прем’єрами фільмів найяскравіші зірки вітчизняного кіно, й чимало іноземних кінодіячів познайомилися з Прикарпаттям. Круглі столи, присвячені долі українського кіно, логічно вилилися в ідею створення фільмкомісії «Прикарпаття», яка стала своєрідною формою участі громадськості у виробництві кінострічок. Про те, чим займаються фільмкомісії, і як місцеві громади можуть платити за виробництво фільмів та заробляти на них, розповів Олег Карпин, генеральний директор «Корони Карпат».
— Кінофестиваль «Корона Карпат» 2009 року починався як огляд документальних і телевізійних стрічок. А тепер ви вже займаєтеся створенням фільмкомісій. Чим викликаний такий зигзаг?
— Це було логічним розвитком кінофестивалю. Спочатку ми нічого подібного до фільмкомісій не планували. Однак на кожному кінофестивалі я запрошував кінематографістів знімати у наших краях кіно. Це було наче девізом: «Приїздіть до нас!» Але нічого не відбувалося аж до п’ятого кінофесту, на якому ми зробили круглі столи для обговорення законодавства в галузі кіно. Багато тез увійшли в законопроект, поданий до Верховної Ради. Тоді ж я ініціював, щоб Держкіно підписало з Трускавцем партнерську угоду, як із містом. Але мерія не розуміла, навіщо це треба, і Пилип Іллєнко, голова Держкіно, не зміг приїхати.
Втім, Ярослав Підгора-Гвяздовський, прес-аташе департаменту кіно, порадив, що потрібно зробити фільмкомісію. Тоді я почав потроху вивчати цю тему, телефонував кіномитцям зі запитаннями: які локації їм потрібні. Писав у різні компанії, продакшн. Відгукнувся продюсер Андрій Суярко. Він сказав, що саме знімає фільм «Гніздо горлиці», й йому допомагає італійська фільмкомісія. То чи не можна привезти їх у Трускавець, щоб ми послухали, як це працює в Європі. І це наштовхнуло на думку зробити свою фільмкомісію, як громадську організацію, що має тісні зв’язки з державними органами та допомагає знімати кіно. Наприклад, приїздить іноземець у наш край, і йому потрібна людина, котра знає інфраструктуру, людей бізнесу, має всю інформацію про реґіон. За кордоном фільмкомісії навіть володіють фондами, які повертають кошти в кіно, якщо були великі фінансові вливання в реґіон під час зйомок. Або ж посилено позитивний імідж. Ми пройшли довгий шлях, і Пилип Іллєнко запропонував зробити у нас на фестивалі воркшоп «Створення та розвиток фільмкомісій в Україні». Продакш-компанії це фінансово підтримали, тож ми влаштували лекторій і запросили на нього іноземних фахівців. І вже можу сказати: мерія міста підтвердила — Трускавець буде повертати кошти за зйомки фільмів, де позитивно представлений наш реґіон. Тобто, в кадрі має бути бювет чи джерело, чи просто знакові місця, по яких одразу вгадується, що це — наш курорт.
— Хіба місту це вигідно?
— Звісно, адже приїде кіногрупа. Вони житимуть у готелі, користуватимуться усіма послугами, замовлятимуть транспорт, склади і шукатимуть людей для масовок. Тобто, надаючи кошти, ми інвестуватимемо їх у своє місто. Тепер це становище для міста потрібно правильно юридично скласти, бо у законодавстві таких статей немає. Фінансових кодів для такої діяльності теж немає. Не розроблений бухгалтерський інструмент. Отже, ми будемо над цим працювати. Й якщо здобудемо позитивний досвід, то поширимо його по всій Україні. Також маємо підстави сподіватися, що наш воркшоп дасть стимул для створення подібних громадських організацій.
— Що такого вже сенсаційного почули від іноземців, чого самі не знали?
— Мені цікаво було послухати про їхній досвід, хоча я чекав, що в Європі традиції фільмкомісій — набагато старіші. Але мені було важливо почути історію створення Генуезької організації. Вони також не мали ні статків, ні режисерів, ні сценаристів: лише ентузіазм і вивчення чужого досвіду. І ця розмова додала мені впевненості, що не боги горшки ліплять. Я не один такий, котрий почав цю справу з нуля. Цей воркшоп підказав мені сайти, на яких є необхідна інформація, навчив, як обмінюватися досвідом, вирішувати проблеми. Це — величезна індустрія, про яку в Україні не знають.
— Мабуть, саме на п’ятому фестивалі ви домовилися про те, що зйомки фільму «Осінні спогади» будуть відбуватися біля Трускавця…
— Так, Віктор Вільгельм, продюсер із Чехії, був у нас минулого разу. В Чехії він знайшов іранського продюсера Аміра Сеїд Задеха і переконав його, що в Україні буде цікаво та вигідно знімати кіно. Потім приїхав режисер Алі Фахр Мусаві, і все тут закрутилося. Я всім казав, аби приїздили тут знімати кіно, але Віктор — перший, хто вхопився за цю пропозицію.
— Як ваша фільмкомісія сприяла знімальній групі?
— Це був важкий період, бо саме тривала підготовка до місцевих виборів. Я також балотувався в міськраду, чиновники були зайняті, не до кіно. Однак ми цю ситуацію зуміли використати собі на користь. Коли я звернувся до районного керівництва, то мені спочатку відмовили. Мовляв, не на часі. Але я запевнив, що це допоможе здобути прихильність електорату. Адже в село приїде кіно, всі побачать, яку чудову справу робить районне керівництво. Це спрацювало.
— А чому вибрали рівнинне село Доброгостів, а не краєвиди з горами?
— Ми возили Віктора Вільгельма найгарнішими місцинами — в Тустань, Борислав і Східницю. А він сказав, що ми всім це показуємо, і всі там знімають. А йому потрібно інше. Він не хотів гірських ландшафтів, бо вони є в кожному кіно, знятому тут. А от Доброгостів поряд із Трускавцем йому підійшов, бо там — широкі простори.
— Наступний фільм у планах уже є?
— Так, ми допомагаємо новій знімальній групі, що шукає гірські краєвиди. Деякі локації будуть у селі Рибник біля Східниці. Для зйомок цього кіно потрібно налагодити стосунки з райрадами, держадміністраціями, поліцією, швидкою допомогою тощо. Також групі потрібно було знімати сцени під мостом, а там стоїть охорона. Довелося робити важливі телефонні дзвінки, підключати свої зв’язки у Львові й області. Бо потрібна була просто термінова допомога. Без нас ці питання вони б ще довго вирішували.
— Як вам удається знаходити гроші на проведення фестивалю, адже у людей — тотальне безгрошів’я?
— З колишніх інвесторів фестивалю нам ніхто не відмовив, але дався взнаки курс долара. Бо тепер нам набагато важче везти іноземних гостей і платити їм гонорари. І призовий фонд теж рахується в доларах. А бюджет фестивалю — той, що і раніше. Звісно, довелося економити. Цього разу ми підтягнули фестиваль до воркшопу, бо саме в цей час до нас могли приїхати лектори та слухачі. Сам фестиваль я б не наважився робити під час високого сезону, коли всі готелі зайняті відпочивальниками. Тому тепер була велика проблема розмістити всіх учасників кінофоруму. В жовтні-листопаді, коли Трускавець порожніє, це робити набагато простіше. Але були й позитивні моменти — під час показів у кінотеатрі не було вільних місць. Постійні аншлаги! Раніше ми цим похвалитися не могли.
— Минулого разу було підписано документи про створення Галицького кіноінституту на чолі з Іваном Драчем. Він уже працює?
— Була така ідея, щоб діти навчалися й робили перші кроки у кіно. Цього дуже прагне режисер Борис Савченко, наш арт-директор. Але для серйозного проекту потрібна підтримка керівництва області. А ті чиновники, що мали з нами ділові домовленості, вже не при владі. З новими поки що не дійшли згоди. Тож наразі все це тліє, а коли розгориться, важко сказати. Треба, щоб в уряді була зацікавлена людина, котра лобіювала б питання підготовки кадрів для кіно на Галичині. Тоді справа зрушиться.
Розмовляли Ліліана Фесенко та Людмила Українка, Укрінформ