Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 21, 2019

Олег Чабан: «Чим більше у людини засобів комунікації, тим глибше почуття самотності»

Автор:

|

Січень 30, 2019

|

Рубрика:

Олег Чабан: «Чим більше у людини засобів комунікації, тим глибше почуття самотності»

Де межа між пригніченим настроєм і депресивним розладом? І що робити, якщо тебе вже стривожив власний стан. Про це розмірковує Олег Чабан, завідувач кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії медико-психологічного факультету Національного медичного університету імені О. Богомольця.

Новий вид залежності — інформаційна
— Останнім часом ми все частіше чуємо про інформаційні війни, про маніпулювання нашою свідомістю через засоби масової інформації. Чи можливо якось себе захистити від цієї інформаційної павутини?
— Захиститися майже нереально, бо жити в соціумі та бути поза соціумом неможливо. Homo sapiens вижив серед інших лише тому, що став соціальним. І саме соціум вигадав інформаційний простір, який зараз досягає своєї вершини, всі ми постійно перебуваємо під інформаційним впливом, і щоб вискочити з нього, треба докласти надмірних зусиль. Для цього потрібно замислитися: що тобі дає те, що черпаєш за допомогою ґаджетів, Інтернету, газет, телебачення? Адже інформаційний простір люди створюють для того, щоб заробляти великі гроші. Їхня мета — привернути увагу, після чого можна давати будь-яку рекламу, а привернути увагу можна, насамперед, тим, що налякати, стривожити, тобто звернутися до простих емоційних речей.
— Що відбувається з мозком у такому випадку?
— Стається збій, наприклад, депресія, коли людині нічого не хочеться — ні бачити нікого, ні чути, вона страждає. З психологічної точки зору — це один із варіантів опору цьому інформаційному простору. Адже в нас усіх уже з’явився новий вид залежності — інформаційна. Хочете себе перевірити? Зайдіть на будь-який сайт і почитайте останні новини — далі робіть, що хочете. Хочу вас запевнити, що через 20-30 секунд ви повернетеся назад, щоб подивитися оновлення новин, — це й є залежність. У людей складається ілюзія, що вони можуть контактувати з усім світом, але чим більше комунікаторів, тим більше відчуття психологічної самотності. Ми живемо у величезній ілюзії, яку дарує нам техніка, підміняючи реальне життя, ми починаємо жити псевдожиттям, яке обов’язково має увійти в конфлікт із нашою психологією та породити тривогу.
— Це може призвести до глобальної катастрофи?
— Ми орієнтовані на споживання, швидко наповнюємося і швидко за це розплачуємося. Світ стає депресивним, люди починають втомлюватися від людей, вони все більше ущільнюються, села зникають, їхні мешканці переміщуються до обласних центрів, а звідти — до столиці. Шведські футурологи навіть припускають, що, можливо, через 50 років узагалі не буде держав, а буде лише 600 великих міст.

«Припиняйте витріщатися в ті маленькі екрани»
— То основна форма стресу — це стрес людини від людини?
— Атож. Люди стали жити на інтимній відстані одне від одного, вони вже вранці їдуть у вагоні метро, набитому, як оселедці в бляшанці, й амортизують, не кажучи вже про те, якими емоційно виснаженими вони їдуть увечері, а соціум вимагає: давай щільніше, давай ходити мільйонами, жити одне біля одного, спілкуватися, наділяти одне одного тривогами, переживаннями та страхами. Люди відходять від природного способу життя: наприклад, біологічно треба лягати спати тоді, коли починає темніти. А інформаційний потік впливає на нас потужніше саме у вечірній час. Я особисто видалився з Facebook і вважаю це мало не героїзмом. До слова, Facebook провів цікаве дослідження про те, що відбувається з людьми, котрі вранці почули або подивитися неґативну новину. Відповідь дуже цікава: впродовж дня вони підсвідомо «дозбирують» неґативну інформацію і на вечір — розбиті вщент, перелякані, зі збитим сном і відсутнім апетитом.
— І зовсім неможливо перелаштуватися на щось позитивне?
— Можна, але це має бути щось надпотужне, реальна людина, від якої йде тепло, яка навіть пахне поряд із тобою. Лише вона може перекрити весь цей неґативний блок і дати затишок, безпеку, зайняти розмовою, яка тебе зацікавить, зачепить якимось цілком іншим аспектом.
— Як для себе втямити, що це вже не просто поганий настрій, а справжній депресивний розлад, і потрібно звертатися до лікаря?
— Розділимо поняття «поганий настрій» і «депресія». Постійно радісна людина, котра швендяє вулицями і гучно регоче — це патологія, божевілля у маніакальній фазі біполярного афективного розладу. Тому поганий, тривожний чи депресивний настрій може бути у кожного — це норма. А те, що називається «депресивним розладом», може кваліфікувати лише психіатр. Є певний інструментарій самодіагностики: поганий настрій безперервно впродовж не менш, ніж два тижнів щоденно; зниження процесів і темпу мислення, емоційне виснаження, тривога, суїцидальні думки, нав’язливі думки неґативного змісту, обов’язкове моторне загальмування, коли людині важко піднятися, зробити навіть гігієну, втрата задоволення від звичного життя; стан людини не дозволяє соціалізуватися, виходити на роботу, забезпечувати сім’ю, доглядати за дітьми. Тоді це вже розлад, який треба лікувати.
— Як попрацювати з собою, щоб, як то кажуть, стати «стресостійким»?
— Приведи своє життя до норми: вчасно лягай спати, регулярно харчуйся, задовольни своє тіло — воно створене природою для того, щоб рухатися, а не сидіти чи лежати. Рух спалює гормони, за яких виділяється кортизон, адреналін, які супроводжують будь-яке надмірне хвилювання. Займися фізкультурою, хоча б, просто гуляй. Врешті-решт, не їж гидоти, не вживай того, що буде збурювати твій кишківник, тому що рівень нашого стресу починається, як не дивно, не з голови, а саме з нього. Давай організму рослинну їжу, він повинен отримувати мікроелементи, даруйте, випорожнятися, очищатися. І дуже важливий момент — припиняйте витріщатися в ті маленькі екрани і жити в пласкому вимірі!

На емоції ми реагуємо емоціями
— Ще одна величезна проблема — коли людина, намагаючись якнайкраще себе презентувати, створює образ, часто вигаданий і нереальний?
— Світ зараз пропонує легко змінити імідж. Більше того, людина може заховатися за гучними ніками та чужими світлинами. Коли я ще був у Facebook, іноді думав — хто, взагалі, переді мною? Люди бавляться в якісь ролі, силкуючись виглядати природними. Інтернет створив нам звабу імітувати життя, але на імітації не створюється реальне життя. Скільки ми знаємо випадків знайомств через соцмережі, які призвели до створення реальної, хорошої сім’ї? Здебільшого, велике розчарування: ми з ним зустрілися — він зовсім не такий, як писав, на віддалі була така любов, а тут — сидить, у носі длубається, і, взагалі, дурний, мабуть, за нього хтось писав. Сім’ї створюються за принципом «вони пасують одне одному», а не за принципом — мільйони «ДіКапріо» шукають свої мільйони «Клавдій Шифер».
— Чи залежить від віку ступінь тривожності або ж депресивних станів?
— Авжеж, кількість депресивних розладів у групи людей похилого віку значно вища, ніж у працездатних. Старт депресивних розладів починається тоді, коли людина починає соціалізуватися: в дитячому віці вона тримається на стабільному рівні, потім, коли входить у соціум, починає вчитися в університеті, працювати, — різко піднімається, далі цей рівень тримається, і другий підйом — у похилому віці, коли людина відходить від соціуму. Данці робили великі дослідження в будинках для людей похилого віку, коли підселяли до старих людей молодь. Вони там безоплатно жили, спілкувалися — і це на стареньких дуже гарно впливало. Є ще цікавіше дослідження, яке тривало понад 50 років у невеличкому місті Фремінґем (штат Массачусеес), його метою було наймасштабніше в світі дослідження серцево-судинних захворювань. Тоді виявили, що люди в основному збираються, об’єднуються за принципом самотності. І серед цих груп рівень деменції, хвороби Альцгеймера, хвороби Піка, втрати функції апарату мислення та пам’яті, був значно вищим, ніж, якщо цим людям не давати об’єднуватися, волочити по театрах, виставках, запрошувати на танці, де збирається молодь. Тому похилим корисніше жити серед молоді, індукуватися від них енергією і цікавістю до життя, і це могло б гарно працювати в родинах, де разом живуть кілька поколінь. Але у нас — чим успішніше живе родина, тим швидше вона відділяє своїх дітей, щоб у них була власна квартира, щоб вони жили своїм життям, і батьки залишаються самотніми; тим більше, коли вони починають втрачати одне одного — відчуття самотності взагалі дике, тоді й розвивається значна кількість депресій.
— А наскільки рівень матеріальної забезпеченості людини впливає на її відчуття щастя?
— Є достатньо бідні країни, де люди бігають голі, босі та щасливі. В Індії, наприклад, значно більше щасливих людей, ніж у Європі. Водночас, у Північній Європі рівень щастя — значно вищий, ніж у Центральній, а це вказує, що матеріальне все ж має вплив. Хоча можна бути щасливим, не маючи ні дорогої апаратури, ні дорогого авто, але маючи друзів, котрі тебе щиро люблять і це тобі демонструють, кажуть про своє ставлення в вічі. Я б не протиставляв: гроші — щастя, адже знаю соціальні експерименти, коли гроші справді змінюють на краще стосунки між людьми. Ось приклад: телефонна будка, в якій «випадково» залишили 25 центів, тобто — можливість зробити безкоштовний телефонний дзвінок. Заходить людина, знаходить монету, телефонує. В момент, коли вона виходить, повз будку проходить дівчинка, в якої з рук падають на дорогу і розсипаються папки: переступити і йти далі чи зупинитися і допомогти. 70 % тих, хто мав монетку у телефонній будці, зупиняються й допомагають, і навпаки — 70 % тих, хто не отримав цей бонус, роблять крок через розкидані папери і йдуть далі. Альтруїзм за 25 центів? Ні. Мова йде про символи. Це дуже поширено серед водіїв: якщо перед тобою помигали аварійкою, подякували, у тебе кайф, і ти з задоволенням зробиш те ж саме! Це ланцюгова реакція, ми альтруїстичні й емфатичні й на емоції реагуємо емоціями.
Розмовляла Любов Базів, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...