Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, May. 27, 2018

Оксана Забужко: «Кращої реформи людини, ніж християнство, запропоновано не було»

Автор:

|

Березень 01, 2018

|

Рубрика:

Оксана Забужко: «Кращої реформи людини, ніж християнство, запропоновано не було»

Нещодавно в апостольській столиці відбулося щорічне нагородження лауреатів відзнакою священномученика Омеляна Ковча, греко-католицького священика, пароха концтабору «Майданек», котрий відмовився виходити звідти. Письменниця Оксана Забужко стала однією з лауреатів відзнаки.

Один-єдиний шанс людству не перерізатися навзаєм
— Чи наше суспільство не збайдужіло до таких святих, Омелян Ковч?
— Знаєте, ви не перша, хто у мене питає про таке. Через те у мене виникають якісь нехороші підозри, що деструктивний вплив на мізки супермаркету ритуальних послуг «100 шагов от дома Московского патриархата» значно нищівніший, ніж можна було припустити, бо бачу, до якої міри, у якої кількості людей відклався образ священика, даруйте, попидла в «мерседесі», що «у нас воєнная організація». (Слова, що Українська православна церква Московського патріархату — вона «воєнна організація», були сказані кліриком УПЦ МП Іваном Рябком на захист іншого священика Запорізької єпархії УПЦ МП, котрий відмовився відспівувати померлу дитину через те, що вона була хрещена в Київському патріархаті. — Ред.). Тобто в мільйонів людей склалося абсолютно перверсивне уявлення про те, що таке священик, що таке релігія і що таке взагалі духовне служіння.
— Ви знаєте історію Української церкви, ваша лексика насичена словами релігійних людей. Як у вас поєднується постмодернізм і Христос?
— Я б не назвала себе носієм релігійної свідомості. Коли треба ідентифікувати себе в міжнародних анкетах, із якою Церквою себе пов’язуєш, я скромно пишу «агностик». Хоча це не зовсім так, складно визначати свої релігійні погляди та переконання. В загальних рисах я скромно, вронивши очі долу, можу сказати, що вірю в розум Всесвіту, але цього недостатньо для того, щоб називати себе носієм релігійної свідомості. Не асоціюю себе з якоюсь Церквою, але абсолютно екуменічна християнка, культурна християнка. Можу пояснити — чому. Кажучи словами народного Малахія, Кулішевого героя — ліпшої, глибшої й суттєвішої реформи людини за останні 2 тис. років запропоновано не було. Те, що зробив Христос — найбільша та найглибша гуманітарна революція. Я всім активно рекомендую почитати листування Лесі Українки. При тому, що вона дуже не любила церковного християнства, у неї також були свої стосунки з віровизнанням, релігійністю та розумністю Всесвіту й потойбіччям — значно складніші, заплутаніші, ніж у мене. Але у неї є абсолютно чудовий лист. Працюючи над «В катакомбах», чи над якоюсь зі своїх апокрифних драм, вона простудіювала цілу гору літератури. Працювала з тоді Кримським, він її консультував, рекомендував і присилав книги. Леся любила античність і казала, що в теорію ніби християнство не внесло нічого нового. Але внесло нове у сфері почуття, те всепрощенство, яке так красило ставлення Христа до його зрадливих учнів — жоден античний філософ у такому становищі не простив би своїм друзям.
Що таке реформа людини? Відпускання та трактування зла, трактування гріха як хвороби, як вірусу, а не чогось такого, що персоніфіковано на людині й потребує відплати, помсти. Це те, за що можна помолитися, як за чиюсь хвору душу, і справді можна відпустити. Це абсолютно новаторський підхід, нічого подібного й близько не було в жодній із дохристиянських культур. Це дає один-єдиний шанс людству не перерізатися навзаєм, і це справді була велика реформа Христова. Нагорна проповідь є найбільшою гуманітарною реформою за останні 3 тис. років.
Христова революція — ще й феміністична революція. Притча про Марфу та Марію, коли жінці рекомендується освіта і вона ставиться пріоритетом над домашніми обов’язками, — це абсолютно потрясний революційний акт, а ще уявити його собі тоді, в тій затурканій, зачуханій Юдеї. Леся Українка, маючи той поступовий просунутий світогляд європейського інтелігента початку ХХ ст., фіксує дуже точно й яскраво якраз цю чуттєву революцію.
А йдеться нам сьогодні саме про сферу чуття, бо сучасна цивілізація бомбить нас якраз по точках чутливості, вона нас знечулює, викликає апатію, оця нова орвелівщина, так би мовити, перетворює людей на стадо, де Homo homini lupus est.
Звідки ж виникла ідея ХХ ст., ідея християнського соціалізму, бо Христову реформу також прочитували як соціалізм? Установка, на відміну від поганства, де рулить сильніший, де чия сила — того і правда, християнство — релігія слабких, і всі ці античні критики християнства глузували з ранньохристиянських громад саме тому, що це — релігія рабів і жінок. Весь ренесансний гуманізм, яким ми так захоплюємося, походить із християнської культури, ідеї соціалізму як соціальної держави, яка захищає сиріт, опікується слабкими, кволими і тими, хто не може за себе постояти, бо се брат твій, це твій ближній тощо.

2014-го хруснуло криве дзеркало
— На початку війни ви сказали: «я не уявляла, що в моєму суспільстві стільки праведників». Не розчаровані?
— Вони ж нікуди не поділися. Інша річ, що є така штука, як разовий порив, коли люди демонструють свої найкращі якості в умовах виклику, в умовах загрози життю, бо триматися постійно на цій висоті — це вже інша справа, це вже інша історія, вже інший сюжет, але той факт, що стільки всього в нашій реальності, яка інформаційно страшенно забруднена. У нас уся духовна екологія дуже скалічена оцим самим інформаційно задимленим полем, тому що на нас постійно виливають лайно. Це вже на рівні анекдоту. Сьогоднішні новини: вбили, зарізали, пограбували, жахлива аварія, але є хороші новини — в зоопарку народилася пандочка. Певна річ, що це певна технологія, але це до питання про спокуси та виклики, про зло насправді легше розповідати, ніж про добро.
До речі, зайве свідчення того, що добро ми сприймаємо ніби за норму, ми все ще не подичавіли настільки, щоб не сприймати добро як виняток. Все ж підсвідомо якась закладка та прожилка є, де добро сприймається за стандарт, а девіації, порушення, відхилення — вбили, зарізали тощо, вони як норма не сприймаються. І це добра новина, значно краща, ніж та, що в зоопарку народилася пандочка. Але це постійне бомбардування якраз нашої чутливості та нашої здатності сприймати зло як девіацію, вони нам постійно товчуть, валять суцільним потоком, аби ми до нього звикли. І відбувається оце звикання до маніпуляцій, звикання до брехні, звикання до зла, постійно в кадрі негативні герої сучасності — ті, хто брешуть і крадуть, і нахабно й цинічно розвалившись на екранах, демонструють типу: ну, і що ти мені зробиш — так, я брешу і краду, так, я ось такий — і дивись, як мені добре.
— Пособники занепаду та зради просто деформують інформаційний простір…
— Тобто, оця нібито така, я б сказала, реклама антилюдяності здійснюється постійно. Суспільство представлено в кривому дзеркалі інформаційного поля. Якби воно справді було адекватним, то справі відображало б загальний стан українського суспільства. Якби ми були такими, як показують нас часом медіа, то ми би справді — всі одне одного перерізали, не кидалися б на допомогу на вулиці, коли людина впала, і не відбилися 2014 року. Але тоді, 2014-го хруснуло це криве дзеркало, і вийшли на якийсь час оті не прорекламовані, ніби не затребувані медіями ці кращі ресурси суспільства, нації. Тому гадаю, що за умовчанням оцей самий потенціал добра у нас більший, що ми кращі потенційно, ніж ми про себе думаємо, ніж нас привчають думати. І тому ця відзнака Омеляна Ковча і заходи важливі для того, щоб якось періодично нагадувати, що є інші цінності, що вони є тут, вони поруч із нами й нікуди не зникали.

Найближчі десять років світ буде дуже нестабільним
— Оксано, письменники та націоналісти часом передбачають майбутнє. Як вам здається, ми перемагаємо?
— Хочете якихось прогнозів?
— Відчуттів…
— Це ж не локальний конфлікт. Тривають масштабні процеси, в яких Україна виявилася на передньому краї, і на занадто довгу дистанцію ці процеси закручені. Цей вибух — результат дуже довгих процесів, але ми вже навчилися бачити на столітні дистанції, вже порівнюємо з тим, як воно було 100 років тому, бачимо вже якось столітній цикл. Він насправді може бути більш ніж столітній, і це стосується не лише України — це загальноцивілізаційне перезавантаження, дуже серйозна тектоніка, яка в масштабах цілої цивілізації до середини ХХІ ст. точно триватиме. Ясно, що перемогти, виграти, відігратись і відбитися маємо раніше, і взагалі — наступна декада, 20-ті роки ХХІ ст. — це буде, скажімо, дуже цікавий період. Буде струс, як шторм на кораблі, де багато буде мінятися, переформатовуватися. Цей час вимагатиме лабільності, гнучкості та здатності швидко орієнтуватися та прораховувати бажану стратегему наперед для того, щоб уже сьогодні думати про речі, про які в нас не думається, бо ми звикли до життя в стабільному світі. Ні й ще раз ні, найближчі десять років світ буде дуже і дуже нестабільним, поки не відбудеться перекроювання мапи світу, буде зміна цих силових ліній, кордонів, міждержавних зв’язків тощо, словом, буде дуже цікавий період, до якого треба бути готовим.
Розмовляла Лана Самохвалова, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...