Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Оксана Сироїд: «Сергій Ківалов — моя муза, саме через нього я у парламенті»

Автор:

|

Грудень 18, 2014

|

Рубрика:

Оксана Сироїд: «Сергій Ківалов — моя муза, саме через нього я у парламенті»

Оксана Сироїд

Оксана Сироїд — десятий віце-спікер Верховної Ради, перша в історії українського парламентаризму жінка на цій посаді. Не вказуючи ні на кого пальцем, визнаймо: посаду віце-спікера завжди посідали або радянські партійні «зубри», або (з 2000 року) дуже багаті чоловіки-політики, або чоловіки-політики, здатні надавати серйозні послуги багатим партійним босам чи першим особам держави. Оксана Сироїд окрім того, що не є чоловіком, не підпадає й під решту цих характеристик.

Наша ледачість: голосуємо «за основу» і «в цілому», щоби швидко щось зробити
— Оксано, я шукала в Інтернеті зачіпки, які би показали, що ви — не така проста дівчина, як тут намагаються нас переконати…
— Я — зовсім не проста дівчина (сміється)
— Я шукала руку, яка би вас тягнула нагору. Навіть розумним дівчатам у нашому суспільстві потрібна така рука. І досі не вірю, що в Україні віце-спікером парламенту стала людина з вулиці. Ви народилися в Червонограді?
— Я народилася в селі Городищі Сокальського району Львівської області. Усе село — 30 хат. Крамниця працювала двічі на тиждень, туди привозили хліб, цукор та іриски. У селі було дуже багато городів. І так мене ці городи гнобили… І була у мене тиха мрія — утекти десь подалі від села, щоби не працювати на городах. Складний був час…
І я вступила в Києво-Могилянську академію. Далі було дуже голодно, величезна інфляція, і батькам дуже важко було утримувати мене в Києві в той період. Спочатку було тяжко. Мого знання мови бракувало, усі підручники були англійською, викладання деяких дисциплін — теж англійською, тож я плакала щодня й спала по чотири години. Такі було перші півроку. А потім все пішло.
Це були 1993-1995 рр., і студенти інших університетів нам програвали. Ці переваги стали своєрідним соціальним ліфтом для нас. Мене хтось запримітив іще студенткою та привів працювати в Українську республіканську партію до Михайла Гориня. Коли пізніше стали шукати помічника для Ігоря Юхновського, вирішили взяти мене. Ігор Рафаїлович був унікальним учителем. Це був вроджений модератор. Який би не ставався конфлікт, він завжди вщухав, якщо ним починав займатися п. Юхновський.
— А як ви стали менеджером Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)?
— Якось воно відбувалося само собою. Я попрацювала на державній службі, у мене була посада в секретаріаті Кабінету Міністрів. І так воно мене гнітило, що я вирішила поїхати в Оттавський університет. Мені тоді дуже допоміг Роман Гнатишин, генерал-губернатор Канади. Я повернулася, коли завершувалася робота над Кодексом адміністративного судочинства. Хотілося хоч щось зробити, я прийшла до представника ОБСЄ Девіда Ніколса та запропонувала йому вести проекти. Так потрапила в ОБСЄ та пропрацювала там вісім років.
— Мені дуже подобається ваша ідея поставити в парламентських комітетах камери та робити повні стенограми засідань. Але ви пропонуєте постатейно обговорювати закони в залі. Таж один закон обговорюватиметься тижнями. Чи не задовго?
— А так є в усьому світі. Інакше не може бути. Це проявляється наша ледачість: голосуємо «за основу» і «в цілому», щоби швидко щось зробити. Але воно швидко не зробиться. Від того, що ми додатково витратимо два тижні на якісний законопроект, держслужбі не стане гірше. Але якщо ми приймемо неякісний закон, то стане набагато гірше державі.

Міфи про посаду та про владу створюють люди
— А ви переконані, що добре прописана процедура виправить аморальність чиновників?
— Розумієте, влада є схильна до деградації, будь-яка влада в будь-якій державі. Не буває доброї влади, тому що вона сама створює середовище, яке викривляє сприйняття світу. Мій улюблений Френк Герберт казав: «Багато людей не усвідомлює, що велич є почуттям скороминущим. І велич є наслідком міфотворчої уяви людства». Тобто, міфи про посаду та про владу створюють люди.
Чиновник має розуміти: люди наділяють тебе владою, вони ж тебе й міфологізують. Політик чи чиновник має дуже чітко усвідомлювати, продуктом якого міфу він став, і відокремити себе від цього міфу, щоби не мати віри у власну вищість. І для цього потрібне почуття самоіронії. Не маючи цього почуття, вони розчиняються у цьому міфі, який був, є і буде завжди. Щоби мінімізувати вплив цього міфу, потрібна прозорість. Що більша кулуарність, закритість середовища, то швидше починаєш вірити у власну значущість чи велич.
— А як бути зі суддями?
— Суддям процедури не допоможуть. Ще коли я працювала у Реанімаційному пакеті реформ об’єднання «Самопоміч», то вже тоді вважала, що шансів на внутрішнє очищення судової системи в нас немає. Ми мусимо йти шляхом перепризначення суддівського корпусу. Судді досі не усвідомлюють своєї відповідальності за те, що відбулося, своєї причетності до того, що трапилося. Якби у них було відчуття причетності та каяття, що вони були частиною системи, тоді був би шанс…
— На кого будете розраховувати — на Вищу раду юстиції, Верховний суд?
— Коли будуть вноситися зміни до Конституції, слід заразом реформувати (а фактично — ліквідувати) Вищу раду юстиції й створити повноцінний суддівський орган. Просто зобов’язати всіх суддів пройти перепризначення. Тоді це буде зроблено в межах Основного закону, щоби вони не могли поновитися на посадах. Ми обговорили це з європейськими інституціями, і вони прийняли цей підхід, хоча з певними застереженнями.
Гадаю, про це треба говорити відверто. Без нормальної судової системи не матимемо нічого: ні інвестицій, ні розвитку. Якщо право власності не захищається, то ніхто сюди не прийде. Всім великим інвесторам байдуже: є демократія в Україні чи немає. Їм важливо, щоби захистили їхнє право власності.

Посада заступника — страшенне відчуття відповідальності
— Чи ви вже відчули себе одним із керівників парламенту?
— Еге ж.
— І як воно?
— Страшенне відчуття відповідальності. Захід до депутатської зали не викликав у мене таких емоцій. Але зі залу пройти за стіл президії — це інше відчуття. Бо навіть у залі ти можеш стати невидимим, не проголосувати, сховати очі, розчинитися серед людей. А тут бачиш очі, розгубленість, руки. Абсолютно новий досвід.
— Журналісти не люблять Опозиційного блоку. Але обійти їх у комітетських посадах було не вельми демократично. Чи не так?
— Пропорційний розподіл комітетів між усіма політичними силами — це демократичний принцип. Але тут просте питання: віддати фактично процес прийняття рішень під вплив людей, котрі є відповідальні за те, що відбувається в країні, за узурпацію влади Януковичем, за Майдан, за вчинки, що призвели до війни. Як би ви поставилися до нас, коли би Комітет зі свободи слова очолила людина, що нищила свободу слова?
— У вас тут є соратник — Сергій Ківалов, ви радієте цьому?
— Коли ми готували перелік комітетів із пропозиціями щодо керівництва, Сергій Васильович перманентно намагався зайти в кабінет, щоби переконати колег, що він повинен залишитися першим заступником голови Комітету з правової політики. Але оскільки я була в кабінеті, де готувався список, то він постійно переховувався на сходах, щоби не перетинатися зі мною.
У мене його колеги питають: «Чому ви не любите Сергія Васильовича?» А я відповідаю: «Сергій Васильович — моя муза. Якби не він, я би не стала народним депутатом. Він зробив усе, щоб я прийшла в політику».
Я багато років опікувалася реформою судової системи й бачила, яка вона стала цинічна через двох людей — через нього й Андрія Портнова. Але оскільки він, на відміну від п. Портнова, не виїхав, то весь негатив сфокусував на собі. Сергій Васильович був основною перешкодою у реформуванні судової системи після Майдану, саме це й спонукало мене піти у політику.

Держава не може бути відповідальною за те, чого не контролює
— Де ви живете в Києві?
— На проспекті Перемоги, у самому кінці, під Житомиром.
— Чи будете ставити питання про підняття зарплати?
— Точно ні. Суспільство цього не сприйме. Воно не довіряє жодному інституту, у т. ч. депутатам. Люди натерпілися. Може, вони і розуміють, що зараз справді не той рівень оплати праці, та не готові це визнати. Вони витерпіли надто багато принижень, аби визнати за депутатами право на достойний рівень оплати праці. Коли волонтери віддають останнє, викроюючи на армію з невеличкої зарплати, ставити питання, що на життя не вистачає…
— Кажуть, що Ганна Гопко запропонувала дрес-код для фракції «Самопоміч». Який він?
— У мене — власний дрес-код. Я вважаю, що жінка повинна мати певний стиль. У мене все — від українського виробника.
— Уявіть ситуацію: ви будете опонувати Наталії Королевській. А вона казатиме, що влада кинула напризволяще «старих». Що ви їй скажете?
— Не бачу сенсу дискутувати з п. Королевською. Вона не є представником Донбасу, це — підміна понять. Її чоловік — власник Центральної збагачувальної фабрики біля мого Червонограда. Держава не може бути відповідальною за те, чого не контролює. Тобто, якщо ми не контролюємо території,то яким чином можемо передавати туди кошти? Люди там – різні, є ті, хто підтримував українську державу, але є й ті, хто завжди її заперечував.
Розмовляла Лана Самохвалова, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...