Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 20, 2018

Оксана Підсуха: «Наша пошукова робота інколи нагадує детектив»

Автор:

|

Грудень 21, 2017

|

Рубрика:

Оксана Підсуха: «Наша пошукова робота інколи нагадує детектив»

Хочете дізнатися, де розташований хутір «Україна», хто був українським «батьком футуризму», чому для американських мистецтвознавців прізвище «Архипенко» є майже сакральним? Тоді завітайте до Музею української діаспори в Києві. Про цей будинок скарбів, про видатних діаспорян та їхні долі розповіла Оксани Підсухи, директор музею.

Герої музею
— Якими цікавими експонатами можете похвалитися?
— У музеї зберігається колекція мистецьких творів та особистих речей відомих українських еміґрантів. Один із найвідоміших у світі киян — авіаконструктор Ігор Сікорський. Торік ми відкрили експозицію, присвячену цьому генію, котрий народився в Києві, а своєю другою батьківщиною вважав Америку. Всі свої найбільші винаходи Сікорський задумував і почав втілювати саме у Києві. В музеї можна побачити копії його першої і більш пізніх моделей гелікоптерів, знаменитого літака «Ілля Муромець», а також літака БІС-2, на якому геніальний авіаконструктор уперше піднявся у небо. Щоправда, політ тривав лише 12 секунд, але це був його перший успішний, і тому легендарний злет. Окрема меморіальна зала присвячена ще одному киянину, Сержу Лифарю. Зовсім юним він еміґрував до Парижа, де став зіркою «Російського балету» Дягілєва, впродовж багатьох років очолював балетну трупу знаменитої паризької Ґранд-опера, піднявши французький балет на небувалий рівень. Свого часу до Києва, згідно з волею артиста, передали його особисті архіви, частина яких дісталася нашому музею. Серж Лифар відвідував рідний Київ в 1960-ті, через 40 років після еміґрації, вже по смерті батьків. Одна з моїх улюблених колекцій, доступна до перегляду в музеї, розповідає про три покоління мистецького роду Кричевських. У нас можна побачити малюнки та начерки засновника династії Василя Григоровича, витончені акварелі Миколи Кричевського та Катерини, а також живописні роботи Василя Кричевського-молодшого. Доля розкидала родину Кричевських по різних куточках світу (Франція, США, Венесуела), де вже четверте та п’яте покоління зараз продовжує традиції своїх славетних прадідів.
— Крім творчості Кричевських, чиї художні роботи є в колекції музею?
— У нашій постійній експозиції представлені американсько-українські художники Олекса Булавицький та Людмила Морозова — яскраві представники київської школи живопису. З їхніх робіт і почався наш музей. Олекса відкрив для світу українські поселення в Канаді, у провінції Манітоба. Він створив серію пейзажів із натури, на яких «увічнив» хутори, збудовані першими українськими переселенцями до Канади на початку ХХ ст. На канадській землі, серед хуторів і сіл із назвами Сірко, Олеськів чи Нью-Київ Булавицький ніби знайшов рідну Україну. На початку 1990-х понад 60 робіт художник подарував Батьківщині. Вони й стали основою колекції нашого музею. Людмила є була однією з улюблених учениць Федора Кричевського. Виїхавши з Києва 1943 року, після довгих поневірянь, вона знайшла свою другу батьківщину в американському містечку Гантер. Все своє життя мріяла повернутися додому, з радістю прийняла звістку про відновлення української державності, але вже не мала сил відвідати рідний Київ. Відтак подарувала Україні більше сотні своїх полотен, велика частина з яких зберігається і виставляється у нас в музеї.
Більшість еміґрантів другої і третьої хвиль залишили Україну під час революційних подій 1917-1921 рр. та 1943-го. В ті драматичні часи Україна втратила великий пласт талановитих митців і патріотів. Але якщо порівнювати їхні долі з долями Леся Курбаса чи Василя Стуса, то їм пощастило, адже змогли вижити та реалізуватися у вільному світі. Ба більше, продовжили там розвивати українське мистецтво, українську мову та національну ідею, плекаючи паралельний український проект за межами рідної землі.
— Як наповнюється музей, які виникають проблеми, що було серед останніх надбань?
— Ми намагаємося частіше спілкуватися з українцями за кордоном, встановлювати контакти, шукати нащадків митців чи діячів науки українського походження. За цим стоїть величезна пошукова робота, яка інколи нагадує детектив. Дякую долі і відомому києвознавцеві Дмитру Малакову, котрий познайомив мене з Катериною Кричевською-Росандич, онукою Василя Кричевського. Катерині Василівні 91 рік, вона живе в Каліфорнії, але постійно цікавиться нашими музейними справами і часто дарує нам нові експонати. Часто надсилає нам раритетні історичні документи та книги Лев Хмельковський, редактор нью-йоркської газети «Свобода» і дописувач тижневика «Міст». Зараз працюю над поверненням в Україну творів талановитого живописця й ілюстратора Бориса Крюкова, котрий народився в Україні, але більшу частину життя провів в Арґентині. Для того, щоб перевезти його спадщину до Києва, потрібно витратити багато зусиль і коштів. На жаль, держава на такі справи грошей немає. Коли я буваю в Америці, завжди звертаю увагу, як мистецтвознавці чи арт-дилери реагують на те, що я з України. Вони відразу згадують прізвище «Арчипенко» — Олександра Архипенка, основоположника кубізму в скульптурі, також колишнього киянина. На жаль, творчість цього митця у нашому музеї та й взагалі в Україні майже не представлена. От якби знайшовся меценат чи фонд, який придбав кілька скульптур Архипенка для нашого музею! Про скульптури Архипенка лише мріємо.

Закордонні козаки
— А хто був серед перших українців, котрі виїхали за кордон?
— Представниками першої хвилі еміґрації були прості люди, переважно, незаможні безземельні селяни зі Західної України, котрі залишали рідну землю наприкінці XIX-го — на початку XX ст. у пошуках кращої долі та власного наділу землі. У нашому музеї їм присвячений окремий куточок — символічна композиція нагадує про те, що брали зі собою в дорогу перші переселенці. В дорожню скриньку вони вкладали шевченківський «Кобзар», Біблію, бабусину іконку, вишитий рушник та писанку. Дотепер у родинах нащадків тих переселенців можна зустріти той прабабусин «Кобзар». Одним із яскравих представників першої хвилі еміґрантів був киянин Агапій Гончаренко, монах Києво-Печерської лаври, котрий мав яскраві вільнодумні погляди, засуджував кріпосне право. Рятуючись від переслідувань царської влади, в 1860-х рр. Агапій спочатку вирушає до Афону, а потім еміґрує до США. З часом придбав землю в Каліфорнії і заснував на її просторах хутір «Україна». В нашому музеї зберігається книга Агапія Гончаренка «Спомини».
— У вашій справі постійно знайомишся з життям і творчістю відомих українських еміґрантів. Чиї історії найбільше вас вразили?
— Інколи справа, якою я займаюсь, переростає в такі фантастичні історії, про які не один роман можна написати. Наприклад, мала нагоду поспілкуватися з правнуком українського «батька футуризму» Давида Бурлюка, котрого також звали Давид. Він архітектор, живе в Нью-Йорку і не розмовляє ні українською, ні російською. Однак Давид-молодший щиро цікавиться історією і творчістю свого прадіда і навіть одружився з дівчиною українського походження. А ще при спілкуванні постійно повторює: I am Kozak.

Майстер-класи для юних авіаконструкторів та екскурсії англійською
— Музей є державною установою, тому без додаткового фінансування реалізація різноманітних проектів, а також поповнення фондів з-за кордону неможливі. Маєте спонсорів, партнерів?
— Для того, аби заклад розвивався, поповнювалися фонди, необхідно їздити в закордонні відрядження, вивчати тамтешні архіви, спілкуватися з діаспорянами, налагоджувати контакти, співпрацю. Однак це «рожева мрія», адже музеї в Україні ледве животіють, про закордонні відрядження мова взагалі не йде. Намагаємося шукати альтернативні рішення. Створили Міжнародний благодійний фонд світових українців «Діаспора». Його мета — допомагати музею в організації виставкових проектів і сприяти поверненню культурної й історичної спадщини українців світу. Однак створити фонд не означає наповнити його коштами.
— Крім виставок, проводите ще якісь заходи?
— Постійно намагаємося пропонувати киянам щось цікаве. Наприклад, влаштовуємо міні-фестивалі «Наш Сікорський», на яких кожен відвідувач може прослухати екскурсію-квест українською чи англійською мовами та створити свій власний літачок. І хтозна, може цей перший літачок спонукає когось із наших маленьких музейних гостей стати авіаконструктором!? Спільно з Національним музеєм українського декоративно-прикладного мистецтва та Всеукраїнським благодійним фондом Марії Примаченко 14 грудня відкрили виставковий проект «Марія Примаченко: від Болотні до Парижа». Ця виставка представляє ряд творів унікальної народної художниці, які побачив та якими захоплювався весь світ. Вперше поціновувачі мистецтва Примаченко можуть оцінити й малюнки до дитячих книжок, які видавались англійською й іспанською мовами. З початком російської аґресії на території України наш музей регулярно влаштовував доброчинні заходи, зокрема, культурно-мистецькі вечори «Гостини у діаспори». Цей проект був спрямований на збір коштів для придбання кровоспинного препарату Celox для українських воїнів.
Розмовляла Ірина Івер, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...