Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 27, 2020

Оксана Корчинська: «Нам вдавалося врятувати тяжкопоранених більше, ніж медикам США в Іраку»

Автор:

|

Вересень 25, 2020

|

Рубрика:

Оксана Корчинська: «Нам вдавалося врятувати тяжкопоранених більше, ніж медикам США в Іраку»
Оксана Корчинська

Попри перемир’я, на Донбасі продовжують гинути військові. І, на жаль, серед загиблих за весь час бойових дій дуже багато медиків. Про це розповіла Оксана Корчинська, котра 2014 року координувала волонтерські медслужби добровольчих батальйонів і брала участь у вибудовуванні системи евакуації поранених.

Побрехеньки від президента
— Які зараз реальні втрати на фронті?
— Верховний головнокомандувач Зеленський на «корпоративі», який організував за державні гроші на Софійській площі в День Незалежності, заявляв, що впродовж місяця немає бойових втрат. Ми, люди, котрі їздять на фронт і спілкуються з бойовими побратимами, категорично з цим не згодні. У нас за цей час було десять, за іншою інформацією, 11 військовослужбовців, котрі загинули за так званих небойових обставин: хвороби, інфаркти, трощі, «невідомі обставини» (не зовсім розумію, що це таке). За моєю інформацією, бойові втрати за серпень — шестеро поранених і двоє загиблих, а не нуль, як казав президент.
— А як на початку війни працювали наші медики?
— Мій чоловік і син із травня 2014-го пішли добровольцями в батальйон «Азов», були його співорганізаторами. Коли пішли перші поранені, я побачила хаос, в якому ніхто не тямив, кого і куди везти. Бойова медицина в Україні була відсутня. Я домовилася з головним лікарем лікарні Мечникова в Дніпрі, що веземо їм добровольців, домовилася з директорами Центрів екстреної медичної допомоги в Донецькій і Дніпропетровській області. В червні-липні 2014 року організували з нуля медичні служби в добровольчих підрозділах «Азов», «Дніпро-1», «Шахтарськ» і «Правий сектор». Інколи бойових медиків готували з добровольців у ніч перед боєм. Відкрили та забезпечили стабілізаційні пункти в районних лікарнях Курахового, Селідового, Волновахи та Маріуполя. А з перших боїв в Іловайську збагнули, наскільки критично погано в медицині Збройних сил України (ЗСУ). На той час ми вже організували стабілізаційний пункт у районній лікарні Старобешевого. За п’ять тижнів провели там 389 операцій. Госпіталь ЗСУ був на кордоні Донецької та Запорізької областей. Від Іловайська — 240 км, три години їзди через села.

«До 2019-го ми ховали «хрести»
— Яким був рівень у медиків ЗСУ?
— Санітари, котрі вивозили поранених військових, мало що знали про протоколи надання допомоги. Нам привозили бійців, максимум, на джгутах, які рвались. Ми питали: «Знеболений? Чому такий високий тиск?». Дуже мало хто міг пояснити. Були лише поодинокі випадки, коли поранених привозили з крапельницею. Потім, коли я стала народною депутаткою, зустріла тих санітарів у великих госпіталях Львова, Харкова, Хмельницького, Києва й Ірпеня. З жахом дізналася, що ці люди — лікарі. В ті п’ять тижнів боїв у нас на день було від 16 до 60 поранених. А вони жодного разу не підійшли, не запропонували допомогу: «Я нейрохірург, можу рятувати хлопців в операційній». Лікарі побоялися сказати, що вони, високоспеціалізовані фахівці, змушені були працювати санітарами. Перемогла не клятва Гіппократа, а статутні відносини ЗСУ. Тому, в операційних рятували лише місцеві лікарі, серед яких були не завжди лояльні до України, та добровольці. У них були такі страшні радянські зелені сумки 1970-х рр., напхані бинтами, було трохи джгутів і все.
— Не можу не згадати про цинічне вбивство медика під час евакуаційної операції, хоча на війні має діяти негласний кодекс у них не стріляти. Як часто обстрілювали українські реанімобілі з пораненими?
— «Швидкі» обстрілювали постійно. 2014-го хлопців вивозили з передової на УАЗиках, на будь-яких авто. Стабілізовували їх у районних лікарнях. Бригади з Дніпра були мужні, готові їхати на передову, але ми передавали їм поранених у Кураховому. Весь липень, серпень і вересень 2014 року ховали їхнє авто біля церкви, бо окупанти намагалися не обстрілювати той храм. Супроводжували вивіз поранених із Красногорівки. Там поруч з містом — терикон. Вони з нього бачили, що ми заїхали на реанімобілях, дочекалися нашого повернення та накрили з мінометів. Нас ще й обстріляли снайпери, тільки пізніше я дізналась, що в нашу машину потрапили дві кулі, але ніхто тоді не постраждав. До 2019-го ми ховали «хрести». Майже два роки тому, в Пісках згорів наш реанімобіль. Хлопці не захотіли закривати красиво пофарбоване авто, а окупанти спрямовано відпрацювали по ньому з «Гіацинта».

Снайпери цілили під бронежилет
— Як часто по наших медиках цілеспрямовано стріляли снайпери?
— Жодного разу вони не дотримувалися гуманітарного права. Була медик-доброволець із позивним «Змія», вона виходила на поле бою Іловайську в лосинах, розтягнутій футболці, з пакетом із супермаркету замість медичної торби. Одягалася так, щоб не було зрозуміло, що вона поспішає до пораненого, інакше росіяни стріляли. Мого сина Данила поранили, коли він витягував пораненого хлопця зі станції Іловайськ. Снайпер вистрелив під бронежилет, він бачив, що один боєць рятував іншого. Таких випадків за роки війни — тисячі. У квітні 2019 року у Водяному снайпер смертельно поранив «Смурфика», Миколу Волкова.
— Скільки медиків загинуло на війні?
— Більше 150. Але ми не знаємо точну кількість, адже добровольців не рахують. Одним із перших загинув на виході з Іловайську Владислав Ковальов, лікар-хірург, доброволець батальйону «Херсон». На ньому була позначка «медик». 2017-го Наталія Хоружа везла пораненого на Світлодарській дузі. Бойовики поцілили в «швидку» протитанковою керованою ракетою. Можна багато розповідати про героїзм наших медиків. «Кіборг» Ігор Зінич міг вийти з терміналу Донецького летовища, але залишився там із пораненими. Це був його свідомий вибір. 2016 року він став першим медиком, котрий отримав звання Герой України. 2015-го під Павлополем загинув мій вихованець, боєць «Святої Марії», етнічний німець із Казахстану Кирило Гейнц. Він був у розвідці. Почався обстріл, поранило одного з офіцерів. Використовував джгут із НАТОвської аптечки. Коли поранило ще одного, зробив джгут зі свого ременя. Коли куля потрапила в медика, зупиняти кровотечу вже було нічим. Останній медик, котрий загинув, — Микола Ільїн, білорус із Естонії.

«У нас дивовижні люди»
— Чи можна порівнювати рівень наших військових медиків та їхніх колег із НАТО?
— Нам вдавалося врятувати таку кількість людей, що американці лише дивувалися. 2018 року ми розбирали всі ситуації та з’ясували, що врятували більше важких поранених, ніж медики США в Іраку. Це при тому, що американці забирали поранених із поля бою гелікоптерами й одразу перекидали в госпіталь. Чому у нас краще? Через фанатизм наших військових лікарів, бойових медиків і медиків-добровольців. Спершу був ентузіазм. Волонтери приїжджали, навчали добровольців. Потім були інструктори зі США, Канади й Англії. Вони вважали, що допомагають будувати систему, що учні будуть передавати знання. Але всіх, кого навчили, вже звільнили зі ЗСУ. Зараз працюють в Організації Об’єднаних Націй і НАТО. Цим структурам кадри потрібні. Офіцери з бойовим досвідом російсько-української війни мали стати елітою армії. Але вони йдуть, бо бачать у що перетворює військо теперішній його головнокомандувач. Бойові офіцери не вірять в армію й її перспективи. І це найстрашніше. Залишаються ті, хто потрапляють на свої посади за гроші, або кар’єристи. У Генеральному штабі служить генерал Ігор Хоменко, який керує медичними військами. Один мій знайомий генерал розповів: «Зустрів Хоменка в приймальні (головнокомандувача ЗСУ Руслана Хомчака. — Ред.), він тримав у руках якісь пакети. Я провів півтори години з головкомом. Повертаюся, а він усе ще стоїть з цими пакетами. Підійшов, запитав, чого чекає. Виявилося, приніс Хомчаку дезінфікуючі засоби і хоче вручити їх особисто». Замість того, щоб командувати, генерал, стоїть під кабінетом головнокомандувача, щоб вислужитися! Нещодавно затримали одного з командирів медичних військ, полковника, бухгалтера й офіцера однієї з частин. Їх взяли при передачі хабара в 1 млн грн за закупівлю масок для військовослужбовців. Взяли під варту тільки полковника, але ми не сумніваємося, що за схемою стоять високопоставлені генерали. Ви думаєте в такій армії бойові офіцери будуть служити?
— А чи є щось, що вселяє в оптимізм?
— У нас дивовижні люди. Що б не сталось в країні, вони будуть рятувати поранених бійців, фанатично захищати Україну, незалежно від того, хто головнокомандувач. Коли йшли бої за позицію «Алмаз» в Авдіївці, у нас були серйозні втрати. Не було зв’язку, світла, лікарі працювали під ліхтариками. По лікарні вдарили три снаряди з російського танку Т-90. Я викликала представників Організації з безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ), але вони так і не приїхали. Наступного дня після обстрілу прокидаюсь о п’ятій ранку, а все подвір’я забитий реанімобілями добровольців. Не знаю, яким чином лікарі-волонтери дізнались. Без прохань з’явилося десять автомобілів з екіпажами. Самі під обстрілами приїхали. Ось, що таке українці. Цього не зрозуміє ніколи ні президент Зеленський, ні генерал Хомчак.
Розмовляв Влад Абрамов, УНІАН

Як повідомляв «Міст», у США вшанували полеглого в Україні медика.

About Author

Meest-Online