Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Jan. 20, 2018

Ніколай Копосов: «Росії потрібен Нюрнберґ»

Автор:

|

Липень 16, 2016

|

Рубрика:

Ніколай Копосов: «Росії потрібен Нюрнберґ»

NK

На запрошення Українського католицького університету та магістерської програми з публічної історії публічну лекцію прочитав у Львові Ніколай Копосов, російський історик та відомий інтелектуал, професор Університету Еморі (США).

Краще не вказувати громадянам, що казати і що думати
— Що таке політика пам’яті та меморіальні закони?
— Цей термін можна розуміти в двох різних сенсах. В широкому сенсі — це всі закони, які регулюють уявлення про минуле. Перейменували вулицю чи ввели свято на честь історичної події — це меморіальний закон. Такі закони існували щонайменше з кінця XVIII ст. У вужчому сенсі меморіальні закони — це закони, які з’явилися нещодавно й які забороняють певні висловлювання про минуле. Перш за все, мова йде про заперечення Голокосту й інших злочинів проти людяності. До цієї категорії відносять також закони, які не криміналізують заперечення таких злочинів, але офіційно визнають ту чи іншу подію (наприклад, масові вбивства вірменів у Турецькій імперії 1915 року) ґеноцидом.
— Закони про декомунізацію — також меморіальні?
— Наскільки я знаю, криміналізації висловлювань про минуле в діючих українських законах немає. Закон, який прийняли за ініціативи комуніста Симоненка 16 січня 2014-го, криміналізував певні висловлювання про минуле, але його скасували. Закони про декомунізацію, прийняті в квітні 2015 року, — це меморіальні закони. Закон, який прийняли за ініціативою Юрія Шухевича, встановлює, що висловлювати неповагу до борців за незалежність України — протизаконно, але не вказано, як карати за таку неповагу.
— Формування історичної політики держави можливе без законів, які щось забороняють?
— У демократичному суспільстві краще не вказувати громадянам, що казати і що думати. Держава, університети й інтелектуали несуть відповідальність перед суспільством за свою освітню та виховну діяльність. І вони зобов’язані намагатися зробити так, аби в демократичному суспільстві більшість мислила демократично. Серед юристів, філософів, істориків, політиків існує дві різні точки зору на це. Перша полягає в тому, що в демократії взагалі нічого не можна забороняти. В США існує перша поправка до конституції, яка забороняє Конґресу приймати закони, які обмежують свободу слова. А в європейській традиції домінує інша ідея: що демократія має бути не лише процедурною, але й змістовною. Демократія повинна сама себе захищати. Ця традиція поступово призвела до криміналізації певних висловлювань про минуле, в т. ч. й до меморіальних законів, через криміналізацію расизму. Формально треба карати за расистські висловлювання треба лише тоді, коли виникає небезпека для якоїсь групи людей. В реальності суди вважають, що така небезпека виникне в будь-якому випадку. Тому краще її зупинити раніше. Це — неправильно. За висловлювання про минуле, мені здається, покарання не потрібні. Треба створювати таку атмосферу в суспільстві, коли суспільство саме вижене подібні висловлювання зі свого середовища.

Друга світова війна закінчиться до 2040 року
— Після розвалу СРСР історична політика Російської Федерації (РФ) не одразу стала мілітарною. Вона пройшла шлях від акцентів на культурній спадщині до пам’яті про війну. Чому стався такий перехід?
— Це відповідає приходу до влади Путіна та відображає його уявлення про світ. Нагнітання істерії в суспільстві, створення образу ворога, розвиток націоналістичних тенденцій зазвичай розглядається (і працює) як механізм утримання влади. Панівним колам треба було забезпечувати лояльність до себе тих, кого вони пригноблювали, за рахунок створення почуття національної спільності. Путінський режим — антинародний, тому російське керівництво не могло не замислюватися про те, як тримати населення під контролем. Вони не хотіли демократії, за якої їх могли відсторонити від влади та покарати за корупцію, тому нагнітали істерію. А вона вийшла на цілком новий рівень після подій 2011 року, що налякали путінську еліту. За кілька місяців до підйому протестного руху, в березні 2011-го, з’явився аналіз тенденцій розвитку суспільної думки соціологами, де з точністю до місяця передбачили початок політичної кризи в РФ. Моделлю того, як може розвиватися ця криза, став розпад СРСР. Тоді процес розпаду механізмів контролю влади над суспільством відбувався настільки стрімко, що влада не помітила, як припинила бути владою. Путінське покоління бачило, як розпадався Союз, тому вони цьому прогнозу повірили. Щойно почалися протести, влада відреагувала на це панічно неадекватно. Російська аґресія проти України — це результат «великого страху» 2011 року. Революційні процеси характеризуються тим, що вони надзвичайно спресовані в часі. СРСР розпався за кілька років, хоча ніхто цього не передбачав. 1985-го криза комунізму була за межею реалістичних очікувань. А в 1989-1990 рр. це просто стало фактом, ніхто й не помітив, як. Перебільшена реакція путінської кліки на рух 2011-го мала таке ж походження — «з цього може початися». Може й не початись, але вони вирішили не ризикувати та закрутили гайки одразу.
— В Україні є два історичні наративи, які «не дружать» між собою: це наратив УПА і борців за незалежність України й історія східної, центральної та південної України, чиї діди воювали в Червоній армії. Як можна примирити дві історії про одну війну?
— Кілька років я жив у Фінляндії. Там пам’ять про громадянську війну 1918 року, яка тривала всього кілька місяців і забрала 10 тис. життів, була надзвичайно болісною. Якщо хлопець і дівчина одружувались, а їхні прадіди були по різних боках в роки громадянської війни — сім’ї могли не прийти на весілля.
— Як же вони вийшли з цієї ситуації?
— Вимерли ті, для кого це мало значення. Гадаю, що Друга світова війна закінчиться в Україні десь до 2040 року.

Були кращі сторінки, ніж перемога над фашизмом
— Чи не відмовляємо ми половині країни в законному праві почуватися причетними до перемоги?
— І так, і ні. В історії були кращі сторінки, ніж перемога над фашизмом. Але міф про Велику вітчизняну війну — глибоко брехливий, бо він існує в повній суперечності з фактами. В чому суть цього міфу? Не в тому, що «прийшла чорна сила», а в тому, що вона прийшла в «країну, що мирно спала». СРСР мирно не спав, він готувався до війни як ніхто інший. Росіяни були в рази сильнішими за німців і краще озброєні. Документально підтверджений факт, що в липні 1941 року Червона армія мала колосальну кількісну й якісну перевагу над Вермахтом. В перші два роки війни СРСР захопив території, де проживало 23 млн осіб. Яка ж це «країна, що мирно спить»? Це — загарбник та аґресор. Війна стала вітчизняною тільки після того, як Гітлер вдерся на радянську територію і скоїв злочини, які мало хто і де скоював.
— В політиці України постійно проявляється образ жертви. Чи можна вийти з цього порочного кола жаління себе?
— Вийти буде складно, але можливо. В Україні недостатньо розвинуте відчуття співучасті в злочині. Якщо взяти пам’ять про Голокост — це ж пам’ять не тільки єврейського народу. Це — пам’ять німців, котрі зіграли у знищенні євреїв головну роль, пам’ять французів, котрі активно брали участь у депортаціях тощо. Існує в Німеччині й інша пам’ять — про те, що союзники прийняли рішення виселити всіх німців, котрі жили у Східній Європі. А їх було за різними підрахунками 12-14 млн. З них, можливо, приблизно 2 млн загинуло. Це — також злочин, він набагато менш визнаний і вивчений. Але в німецькій свідомості ця тема завжди жила. Тому німці також почуваються жертвами. І те ж стосується більшості народів: певною мірою люди були злочинцями, але хтось був і жертвами. Іноді й самі злочинці були жертвами. Чимало з тих, хто став злочинцем, в інших умовах міг би стати зовсім іншою людиною.
— Чи є перспектива, що РФ перейде від міфу про війну до якогось іншого наративу?
— Росії потрібен Нюрнберґ. Але не над комуністичним режимом. Комунізм обернувся жахливими злочинами проти людяності. Але в комунізмі була й визвольна, просвітницька складова. Тому судити треба не комунізм, а державні злочини проти суспільства. А на них російська історія багата. Якщо такий «Нюрнберґ» засудження злочинів сталінського і путінського режимів в РФ відбудеться, можливо, станеться радикальна демократизація суспільства. Інакше в Росії або взагалі ніколи не буде демократії, або вона настане за хронологічними межами того, що ми зараз можемо прогнозувати.
Розмовляла Ольга Перехрест, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...