Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 24, 2019

Назар Волинець: «Патріотизм кожного учасника нашого загону був запорукою нашого успіху»

Автор:

|

Травень 07, 2016

|

Рубрика:

Назар Волинець: «Патріотизм кожного учасника нашого загону був запорукою нашого успіху»

Назар Волинець

Назар Волинець належить до тих людей, хто не базікають про патріотизм, а проявляють його своїми вчинками. Він прожив не повних десять років у Канаді, отримав громадянство і міг спокійно заробляти на хліб насущний і втішатися сімейним життям із дружиною, якшо б не поклик страждаючої Батьківщини. Він — уродженець Львівщини, художник, a покинув Україну 20-річним, та коли у листопаді 2013 року почалася російсько-українська війна, він залишив країну свого вибору і полетів на допомогу до Києва.
Після Революції гідності й окупації Криму він їде на схід України, щоб допомогти в організації спротиву російській аґресії, яка тільки починалася. Тут добровольцем вступив у батальйон «Айдар», допомагав організувати та вербувати інших патріотів і прихильників незалежної України. В підрозділі він був командиром взводу розвідувальників. Твердить, що батальйон нараховував близько 600 добровольців, серед котрих були також шведи, британці та французи. 200 з них полягли в боях із російськими та проросійськими бойовиками та кількасот було поранено. Тепер воїни цього батальйону входять у склад Збройних сил України (ЗСУ).
Борцем за незалежність України в лавах «Айдару» канадський українець був із травня 2014-го по лютий 2015 року. Зазнав поранень, наслідки від яких, завдяки вчасним втручанням військових лікарів, зміг здолати. Зокрема згадує небезпечне поранення ока, яке дивом і завдяки професійній мастерності лікаря вдалося врятувати. Після повернення героя в Канаду, з ним зустрівся кореспондент тижневика «Міст».

«Ворог не очікував такого спротиву і зазнавав великих втрат»
— Як опинилися на Майдані в Києві?
— Коли в листопаді 2013-го у Києві побили студентів, я купив квиток і полетів в Україну, бо вважав, що не можна залишатися байдужим до такого злочину проти молоді, який проявила тодішня українська влада.
— А як потрапили до батальйону «Айдар»?
— Це трапилося після анексії Росією Криму. Багато патріотів у той час поїхало в Крим, аби захищати Батьківщину, але окупаційна влада їх заарештувала, декого судили, а багатьох просто ліквідували, вони «пропали безвісті». Було ясно, що ворог не зупиниться на загарбаному, томи ми вирішили поїхати на схід України, щоб там організувати спротив окупантові.
— Хто був організатором добровольчих батальйонів?
— Це були, переважно, патріоти з української армії, котрі сумлінно виконували свою присягу на вірність Батьківщині. Вони не мали часу проводити якийсь вишкіл, давали зброю й одразу посилали на передову. Спочатку йшли такі штурмові роти, потім військо. В моєму батальйоні воювали хлопці, котрі були готові йти на смерть разом із ворогом, вони кидалися на танки. Ворог не очікував такого спротиву і зазнавав великих втрат.
— Чи відповідає назва «антитерористична операція» (АТО) характерові бойових дій на сході України?
— АТО є абсолютно невідповідною назвою, бо йдеться про сучасну війну між країною, що має одну з найбільших армій світу та країною, яка мала зруйновану та деморалізовану армію. Зрештою, тут йшлося не про боротьбу з терористичними групами, а з реґулярним військом Російської Федерації (РФ), яке використовувало танки, ракети, міномети й іншу важку зброю.

«У бойовиків більше зброї, ніж у нас»
— А як озброювався ваш батальйон?
— Нам удавалося захоплювати у ворога велику частину зброї, яку потім застосовували проти аґресора. І вже той факт, що у бойовиків більше зброї, ніж у нас, є свідченням того, що це — не прості терористи, а добре підготовлений аґресор.
— Надія Савченко також належала до батальйону «Айдар». Не могли її обміняти на когось із полонених?
— Надею російські спецлужби зацікавилися зі самого початку. Ми намагалися її обміняти або викупити. Навіть пропонували в обмін полоненого мера-сепаратиста Луганська. Тепер уже зрозуміло, що ця афера була добре спланована й їй вигадали злочини, за які й судили фейковим російським судом.
— А які свідчення мали того, що це було російське військо?
— Нам удалося захопити радіостанцію групи диверсантів із Пскова, коли атакували луганське летовище. Нас було 45, а ворог мав понад 300 солдатів, нам удалося їх не тільки розбити, але й завдати великих втрат. Патріотизм кожного учасника нашого загону був запорукою нашого успіху.

«Дехто здатен вдатися до наживи там, де інші віддають життя»
— 23 квітня в українській телевізійній програмі «Контакт» звучала подяка Дмитра Шимківа, заступника Адміністрації Президента України, всім українцям діаспори, зокрема, канадським українцям за допомогу учасникам АТО. Як відчули цю допомогу у вашому батальйоні?
— Коли я брав участь у бойових діях проти окупанта, ця допомога до нас ще не доходила. В усякому разі ніколи не чув, аби хтось отримував якусь медичну скриньку, про які тут так багато говорили. Я й сьогодні можу твердити, що значна частина скриньок потрапляє чомусь до рук поліційних загонів великих міст, а не до рук тих, хто перебувають на передовій, і щодня отримують поранення від російських і проросійських бойовиків.
— Нещодавно ви побували на зустрічі очільників Світового конґесу українців (СКУ) у Торонто, де про свою діяльність звітувала лікар Уляна Супрун, директор із гуманітарних ініціатив СКУ. Вона переконує, що зараз у Нью-Йорку чекають тисячі аптечок, які не є сертифікованими в Україні, хоча речі першої медичної допомоги не потрібно сертифікувати. Але на українській митниці вимагають повний перелік документів, що займає час, а люди гинуть щодня?
— Я звернувся до п. Супрун із проханням пояснити, чому отримують аптечки поліціянти, а не бійці на передовій. Мені здається, що громадськість недостатньо поінформована про перебіг гуманітарної допомоги учасникам АТО. Маю враження, що справою розподілу займаються люди, котрі не є фахівцями військової справи, не знають, що є речі, які можуть без мита потрапити прямо в руки потребуючих захисників України. Не можу позбутися враження, що є люди, котрі намагаються заробити там, де інші платять здоров’ям і життям. Патріоти України довели, що вони готові жертвувати життям задля Незалежності і мені дуже боляче усвідомлювати, що дехто здатен вдатися до наживи там, де інші віддають життя.
— Як ви би розподіляли медичні скриньки й іншу гуманітарну допомогу?
— Я б не погоджувався передавати допомогу через багато рук, бо практика показує, що у декого допомога на руках «прилипає» і потім опиняється на базарах. Інакше не можна пояснити те, що декому з наших хлопців приносили згадувані медичні скриньки, які були куплені десь на ринку. Я б більше довіряв волонтерам, котрі вже довели свою чесність, знають хто і де найбільше потребує допомоги. Волонтери ж своїми вчинками вже не раз довели свій патріотизм і відвагу, ризикуючи життям, щоб донести відповідну допомогу до тих, хто її не тільки потребує.

«Джевеліни» могли б урятувати багато життів наших патріотів»
— Що, на вашу думку потрібно найбільше українським солдатам?
— Безперечно слід домогтися постачання українській армії «джевелінів». Ці ракети могли б урятувати багато життів наших патріотів, котрі не мали відповідної зброї проти російських танків.
— А як вдавалося рятувати поранених?
— Це була наша найбільша проблема, бо саме санітарна служба не була спроможна вчасно забрати поранених із поля бою. Вважаю, що діаспора (в т. ч. СКУ), яка зібрала мільйони доларів допомоги ЗСУ, мала закупити хоч два-три гвинтокрили, які б виконували роль швидкої допомоги пораненим. Їх би вчасно привезли до лікарні, де можна було б допомогти. Тому ми звернули увагу очільників СКУ на те, що фінанси можна використати значно ефективніше, якщо порадитись із людьми, котрі є фахівцями в цій галузі, а не просто виконувачами сумнівних замовлень, постачаючи медичні скриньки чи інше устаткування.
— Чи маєте контакти з людьми, з котрими разом воювали? Чи маєте інформацію про сучасний стан постачання солдат у зоні проведення АТО?
— Звісно, що певні контакти збереглися, а щодо інформації, то, ви самі знаєте, що у теперішніх умовах, коли є Facebook, Skype та інші види зв’язку, є можливість бути поінформованим не те, що того самого дня, а навіть через кілька хвилин після певної події.
— Дякую за розмову і бажаю успіху у боротьбі за допомогу українським патріотам, котрі продовжують нерівну боротьбу з підступним ворогом після вашого повернення до родини.
Розмовляв Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...