Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 21, 2018

Наталя Тисовська: «Не думала, що пишу роман про діаспору»

Автор:

|

Січень 05, 2012

|

Рубрика:

Наталя Тисовська:  «Не думала, що пишу роман про діаспору»

Наталя Тисовська — авторка романів «Останній шаман» і «Укус вогненного змія», лауреат конкурсу «Коронація слова», перекладач і завідувач відділу художньої літератури у видавництві «Країна мрій».

— У романі «Три таємниці Великого озера» розгортається майже детективна історія: на водоспаді Какабека гине український юнак, який провадив приватне розслідування, а його червоношкіра супутниця дивним чином зникає. Чи не забагато таємниць на одне маленьке тихе містечко?

— Як видно з назви, у романі йдеться про три таємниці: перша — історична, друга — літературна, а третя —індіанська. Починається все з того, що в далекому заокеанському містечку на березі Великого озера гине парубок, як виявляється, українець. Він приїхав у містечко Буремну Затоку в пошуках когось із переміщених осіб. І коли він гине, зникає і його індіанська подруга. Звісна річ, у зв’язку з усіма проблемами тутешнього населення на неї миттєво падає підозра в причетності до його вбивства. А в цей час у Буремній Затоці вчиться ще одна українка, яка не має жодного стосунку до цієї історії, але обставини складаються так, що дівчина виявляється в неї втягнутою. І ось вона несамохіть дізнається про деякі обставини й починає з’ясовувати, що ж це за таємниці, і розкривати їх одну по одній.

— Андрій Кокотюха називає «Три таємниці Великого озера» «романом про українську діаспору» й каже, що до вас в українській літературі цього ніхто не робив. А яке визначення ви самі можете дати своєму твору?

— Правду кажучи, не думала, що пишу роман про українську діаспору, тому що насправді вона не грає в романі визнач­ної ролі. Просто у зв’язку з тим, що дія відбувається в містечку, де дуже багато українських переселенців, то, звісно, обійти це питання було неможливо. Але головною сюжетною лінією в цьому романі все-таки є індіанська. І вона — остання й найосновніша таємниця цієї книжки. Плюс літературна таємниця. Головна героїня займається пошуком невідомого українського поета, який зник під час Другої світової війни.

— Ви розповідаєте про остарбайтерів, ідеться й про боротьбу УПА. Скажіть, звідки у вас є такі досконалі знання про той час?

— Досконалими свої знання, звісно, назвати не можу, тому що там — ще копати й копати. Але свого часу я прочитала дуже багато спогадів упівців, і більш за все мене цікавили розповіді не так про Західну Україну, як про підпілля близько до Київщини. Тому що воно тут теж було, але про нього набагато менше відомо. Це — по-перше. А по-друге, коли я вчилась, у мене були дуже близькі стосунки з родиною, у якій я жила, — там і чоловік, і жінка були гастарбайтерами. Вони багато розповідали про свій досвід і, звісно, чимало із цього лягло в основу моєї книжки.

— Мотив зради в середовищі вояків УПА використовує й Оксана Забужко у своєму романі «Музей покинутих секретів». Скажіть, чи вам усе зрозуміло в цій темі?

— Ні, це — дуже складна тема. Якщо читати книги «Брати грому» та «Брати вогню» Михайла Андрусяка, то там теж приділено увагу саме зрадникам у лавах УПА. Але мені здалося, що люди не намагаються зрозуміти причини зради, описують її як слабкість людини — і все. Моїм же завданням було поставити персонажа в такі умови, коли людина не сталева просто не могла витримати, і показати, до чого призводить перший злам. Раз зламався, і потім це покотилося-покотилося — не зупиниш.

— Чи не було у вас проблем із доступом до історичних матеріалів, до архівів?

— Я не використовувала якихось особливих

джерел, скажімо, архівів СБУ. Я брала все те, що нині вже надруковано. Дещо було опубліковано за кордоном іще раніше, а дещо — уже тепер. Дуже багато архівів відкрито. Скажімо, інформацію про табори DP я брала переважно зі закордонних джерел, тому що там про них дуже багато написано. Про УПА в нас зараз чимало інформації. Хто захоче, той знайде.

— У романі ви цитуєте поезію й драматичну поему «Бондарівна», яка начебто належить перу українки Оксани Байди. Хто був її прототипом, а хто є автором цих текстів?

— Оксана Байда, звісна річ.

— Тобто це — історичний персонаж?

— Це — таємниця. Читайте книжку!

— Ви працюєте в жанрі пригодницького роману. Які, на вашу думку, його перспективи нині?

— Не знаю, чи можна назвати це модою, але цікавість до такого жанру була завжди. Мені здається, що українцям уже не так цікаво читати про росіян, як то було, скажімо, 20 років тому. Висновок можна зробити навіть із того, як у нас падає продаж російських книжок розважального жанру. Тому гадаю, що поступово наша пригодницька література почне витісняти російську. Адже вона написана про нас, написана нами, тут уже враховано наш 20-річний незалежний досвід. Я впевнена, що майбутнє — за цією літературою, тим більше в епоху електронних книжок, коли книжка стає доступнішою.

Розмовляла Євгенія Ковалевська, УП

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...