Новини для українців всього свту

Thursday, Oct. 29, 2020

Наталя Бельченко: «Усе стається само собою»

Автор:

|

Квітень 04, 2013

|

Рубрика:

Наталя Бельченко: «Усе стається само собою»

Про двомовність у літературі, про поетичний дух Львова, національну спілку письменників України й, звісно, про поезію – розмова з поеткою та перекладачем Наталею Бельченко.
— Наталю, розпочнімо з актуального: чи двомовність у літературі можлива?
— Усе стається само собою. Внутрішній порух і досвід «вибирають» мову того чи іншого вірша. Ось Дмитро Лазуткін — цікавий двомовний автор. Але, з огляду на події останнього часу (стосовно законопроекту про засади державної мовної політики), наголошу, що визнаю двомовність лише в літературі. Жодного сумніву, що державною повинна бути лише українська мова. Наполягала на цьому й у минулорічній програмі російської «Свободи» — «Язык современной Украины». Іноді мені здається, що навіть місяць проживання, скажімо, у Львові (де я з легкістю розмовляю українською) і те середовище створили би в мені певну критичну масу «поетичних мовних сил», якої я не можу досягти в Києві.
— Російський поет Іван Жданов сказав про вас: «Світ віршів Бельченко — складний, багатозв’язний і злагоджений настільки, що образи борсаються в ньому, як іскорки в щільному повітрі. Ось, приміром, дивовижний випадок самоуподібнення: «равлик на вигині саксофона», — тут точність непояснювана та неперекладна. І здебільшого метафори Бельченко – точні й неперекладні, що засвідчує питому органічність її поезії»…
— Іван Жданов — дуже чутливий поет. До речі, саме в Україні, в Ірпені, він знайшов останнім часом друзів, які розуміють і підтримують його. Помітна спорідненість між віршами Івана Жданова й Ігоря Римарука. Невипадково Римарук переклав свого часу кілька поезій Жданова. Тобто існує ніби братство поетів, що сповідують щільну метафоричність, спрямованість до основоположних, первинних речей і явищ, і, якщо я хоч трохи до нього дотична, це – велика честь для мене.
— Ви перекладаєте з української мови. Хто з українських, але наразі не перекладених авторів, на вашу думку, є потенційно цікавим для російської читацької аудиторії?
— Я назву тих, кого хотіла би спробувати перекласти, хто мені чимось близький. Це — Микола Зеров, Юрій Бедрик, Ірина Шувалова, Богдана Матіяш, Віктор Неборак, Маріанна Кіяновська, Іван Малкович. Непересічних і подеколи вражаючих поетів знаю ще чимало. Із перекладених мною авторів особливе зацікавлення викликав Ігор Римарук. У «Сибирских огнях» 2009-го вийшли переклади Василя Герасим’юка, Валентини Давиденко, Олесі Мамчич. Видрукувані також мої переклади з Остапа Сливинського, Мирослава Лаюка. Тобто, і про наймолодшу українську поезію — в особі Лаюка — російський читач тепер має уявлення. Власне, про його вірші Галина Клімова, завідувач відділу поезії журналу «Дружба народов», написала мені: «Ви дуже потішили віршами Мирослава Лаюка. Давно не читала таких живих кореневих віршів, таких яскравих і повнокровних.»
— Чи виникають проблеми на мовному рівні, адже багато лексичних пластів української мови тільки почало формуватися?
— Я думала, що це – моя особиста проблема. Віршуючи українською, я поки що залишаюсь у деякому напруженні: не порушити би якихось мовних канонів, не вдатися бдо чогось неоковирного. Сподіваюся, це минеться. Якщо в російській я почуваюся, наче риба у воді, дозволяю собі творити неологізми, то рідною мовою, за внутрішнім відчуттям, — ще не маю на це права.
— Як ставитеся до авторського перекладу?
— У перекладі власних творів поет може як завгодно відхилитися від оригіналу, мені здається. Я так і робила, коли нові смисли мені здавалися цікавішими за попередні. Деякі переклади українською перевершили для мене російські відповідники.
— А як щодо «спілчанства» в літературі?
— «Спілчанство» — це якесь особливе явище, правильно користуватися яким я не дуже вмію. Єдиний захід, який я провела в Спілці, — вечір перекладів світової й української літератури російською мовою. Він відбувся під егідою Молодіжної ради Спілки як один із цьогорічних заходів фестивалю «Поетична весна в Києві». Вечір вийшов класним! Прозвучали переклади з Тараса Мельничука, Наталки Білоцерківець, Сашка Ушкалова, Мирослава Лаюка. Валерія Богуславська читала Євгена Маланюка, Марк Білорусець — Інгеборг Бахман і Пауля Целяна, Тетяна Рєтівова — вірші Сильвії Плат, Дмитро Каратєєв — перських поетів. У межах вечора відбулася презентація книжки перекладів російською з Ігоря Римарука, а також тримовного видання «Римського триптиха» Папи Івана Павла ІІ. Сподіваюся, що з появою Молодіжної ради життя в Спілці значно пожвавиться. А мені, зі свого боку, радісно було створити привід для спілкування потужних, якісних перекладачів, які переважно відомі не на наших, на жаль, теренах; а ще – наочно пересвідчитися, що в київській ноосфері можливе найнесподіваніше.
Розволяла Наталія Пасічник, «Західна інформаційна корпорація»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply