Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Наталія Ворожбит: «Писала, як на душу ляже»

Автор:

|

Листопад 30, 2017

|

Рубрика:

Наталія Ворожбит: «Писала, як на душу ляже»

Ось уже кілька років Наталя Ворожбит — один із найзатребуваніших українських драматургів на Батьківщині та за кордоном. Лише зараз на слуху відразу кілька проектів за її участі. 6 грудня у прокат виходить фільм «Кіборги» режисера Ахтема Сеїтаблаєва. Це — історія однієї ротації на Донецькому летовищі, написана на основі численних інтерв’ю з його захисниками. Не так давно закінчилися зйомки фільму за романом Сергія Жадана «Ворошиловград». Сценарій до стрічки, яку вже зараз можна назвати найочікуванішим українським фільмом 2018-го, також написала п. Ворожбит.
— На початку грудня у прокат виходять «Кіборги» за вашим сценарієм. Навколо захисників Донецького аеропорту сформувався, мабуть, один із найпотужніших міфів цієї війни. Усвідомлення цього впливало на вашу роботу над сценарієм?
— Звісно, впливало. По-перше, коли мені замовили сценарій, аеропорт ще тримався. Мене страх брав, як про це можна писати. Ми домовилися, що я буду писати про період, який уже минув. Що це буде осінь 2014-го, історія однієї ротації. Це дещо полегшило моє завдання. Коли я почала писати, там уже загинуло багато люду. Але якби я стала писати через п’ять чи десять років, мабуть, це було б неможливо. Тому що тоді ця історія вже стала б міцним міфом навіть у свідомості людей, які захищали летовище. Певна річ, не можна було не враховувати ставлення суспільства до цієї історії. Збираючи матеріал, я спілкувалася з хлопцями, котрі, по суті, ще були на війні або лише звідти повернулися. Вони ще не встигли сотні разів повторити свої історії, не відрефлексувати їх. Тому працювати над сценарієм стало легше. Вони всі живі, справжні, це ще ніякий не міф, а вчорашня історія. Спілкування допомогло, як мені здається, написати людську історію. Але подивимося, що з цього вийде. Може, мені й не вдалося.
— Цензура була?
— Та де там. Писала, як на душу ляже. Але знаю, що вже при монтажі й озвучці пом’якшувалася нецензурна лексика. Також прибирали критику військового начальства. Але фільм я ще не бачила, тому складно сказати.
— А самоцензура?
— Мабуть, трохи так. Тому що все ж спрацьовували повага і відповідальність, розуміння того, скільки людей загинуло. З іншого боку, я не була в аеропорту. Мої джерела інформації — розповіді хлопців, які, можливо, в чомусь самі себе цензурували. Можливо, й усю правду не розповідали. Хоча бесіди були дуже відвертими.
— На зйомках бували? Підказували щось режисерові?
— Я кілька разів приходила на знімальний майданчик, намагалася Ахтему щось радити. Він слухав і ввічливо всміхався, щось, мені здається, навіть прийняв до відома. Але я розумію: коли запущена машина кіно, режисер на своїй хвилі й украй зосереджений. Будь-які зауваження, навіть якщо вони слушні, швидше за все, йому заважають. Та й потім, у нас все одно різне бачення. Якщо мені здається, що якийсь актор переграє і не дуже натуральний, то режисер знає, що в кадрі це буде виглядати краще. Найбільше, звісно, коробило, коли відчувала фальш в акторах, коли вилазила погане спадщина радянських фільмів про війну, тих, що знімалися років через 40 після неї. Втім, сподіваюся, що цього було небагато. Адже основний акторський склад — абсолютно блискучий і дуже мені подобається. Крім цього, знаю, що на зйомки приходили «кіборги» і ставили нам залік і за сценарій, і за режисуру, і за достовірні декорації.
— У вересні закінчилися зйомки «Ворошиловграда», команда фільму вже навіть отримала нагороду кінофоруму Connecting Cottbus за чорновий монтаж. Розкажіть, як робота над сценарієм за книгою Жадана змінила ваше розуміння Донбасу?
— Я читала книжку після початку подій на сході та в відриві від них уже роман не сприймала. Для мене це було чимось абсолютно співзвучним. Не те, щоб книга відповіла мені на якісь запитання, але я збагнула, звідки ростуть ноги у теперішньої війни, второпала відмінності в менталітеті, багато інших речей. Довоєнний Донбас я не знала, не була там. То ж вивчала його за книжкою «Ворошиловград». Вважаю, добре, що фільм не зняли до війни. Тому що ідея з’явилася вже давно, але не вдалося запустити роботу. Тепер ця історія звучить зовсім інакше, в ній набагато більше сенсу. Адже там сюжет зав’язаний на тому, що друзі дитинства зачепилися за безглузду, головним чином, бензоколонку. Але оскільки вона належить їм і важлива для них, вони готові її відстояти. І борються за неї з різними силами зла, які існують на той момент на Донбасі.
— Коли працювали над сценарієм, на що орієнтувалися, крім самої книги?
— З режисером ми спочатку балакали про те, що це жанр істерн. Що в цій історії є гумористичний, авантюрний елемент. Говорили про роуд-муві, за тією атмосферою та чорни гумором фільмів братів Коенів. Але насправді якісь референси у роботі мені швидше заважають, навпаки хочеться все забути. Моїм завданням було драматургічно впоратися з тим, що є в романі. А там є і атмосфера, й унікальний Жаданівський стиль. І найважливішим було зберегти все це: його інтонацію та ритм оповіді. Тільки прибрати зайве з драматургічної точки зору, скоротити.
Розмовляла Оксана Мамченкова, УП

About Author

Meest-Online

Loading...