Новини для українців всього свту

Saturday, Jun. 6, 2020

Наталія Рибка-Пархоменко: «Маємо оберігати тих, хто передає українську пісню»

Автор:

|

Травень 23, 2020

|

Рубрика:

Наталія Рибка-Пархоменко: «Маємо оберігати тих, хто передає українську пісню»
Наталія Рибка-Пархоменко

Фонотека ЮНЕСКО налічує понад 15 тис. українських народних пісень. Майже втричі менше таких створила Італія, що розмістилася на другій сходинці. Та це далеко не всі задокументовані куплети, адже кількість творів цього жанру в Україні, за різними підрахунками, складає від 200 до 500 тис. Хто передає майбутнім поколінням таке мистецтво зараз і чому нам усе більше хочеться слухати своє, розповіла Наталія Рибка-Пархоменко, акторка львівського театру ім. Леся Курбаса та солістка тріо KURBASY.
— Мабуть, найсвіжішим прикладом зацікавлення нашою народною піснею самими ж українцями є нещодавній національний відбір «Євробачення». Його переможцем став електрофолк гурт Go_A з композицією «Соловей». Чому так сталося?
— Щось схоже триває вже від 2014 року. Відбуваються глибинні процеси. Вони пов’язані з пробудженням ідентифікації українця, котрий до того жив і не знав, хто він, почувався меншовартісним, не усвідомлював своєї сили та ресурсів, на які можна спиратися. А в один момент ніби отямився. Такі перетворення проростали, як зернятка, зокрема, в мові та пісні. Скільки цікавих етногуртів з’явилося за цей час — колективи, про які починає говорити весь світ! Є ікона української осучасненої музики «ДахаБраха», і є Катя Чилі. Це круто! Ми бачимо, що учасники інших європейських країн часто виконують конкурсну композицію рідною мовою. Це абсолютно нормально. Дяка Богу, що й ми наважились на такий крок. А чому б ні, коли маємо такий неоціненний пласт культури, який мало хто має?
— Кому зараз належить місія передавати українську народну пісню у її майже первісному звучанні? Адже велику частину творів усе ж осучаснюють?
— Це роблять бабусі, котрі живуть в українських селах. Вони тримають худобу та з нетерпінням чекають гостей, котрі приїдуть і будуть записувати їхні співи чи просто слухати, частують їх. Наприклад, у червні 2019-го ми їздили на Полісся до 83-річної Домініки Чекун, котра знає понад 150 автентичних пісень. Такий талант їй передали мама та бабуся. А за кілька місяців відвідали гурт «Древо», що в селі Крячківка на Полтавщині. Серед його учасників є Ніна Петрівна та Надія Микитівна, котрі володіють технікою багатоголосся, співаючи у три-чотири голоси. А щоб пісні в такому виконанні жили надалі, вони навчають цьому вмінню ще п’ятьох жінок зі села.
— Слухаючи гурт KURBASY, розумієш, що ви також не залишаєтесь осторонь збереження української народної пісні. Співаєте не лише в Україні, а й за її межами?
— Ми справді щасливі, у нас це резонує. Історично склалося так, що ми більше відомі в Європі й Америці. Вдома теж граємо концерти, але обережно, нечасто. До виступу ти бачиш людину і говориш з нею від раціо, а коли спілкуєшся опісля, то відчуваєш: ви в полі, бо ти розкрив її емоційно. До прикладу, після однієї з програм до мене та дівчат підійшла німкеня і сказала, що наші пісні нагадали їй баварських бабусь. А один француз зізнався, що під час виконання нами композицій мандрував через українські гори, ліси, моря і навіть пообіцяв приїхати, аби вживу побачити такі образи. Пісня — явище інтернаціональне, її відчувають.
— А що зі свого боку мають робити інституції влади, аби ми й наші діти й онуки могли насолоджуватись українською народністю? Зокрема з тими, хто так унікально співає…
— Таких людей мало і було б безцінно, якби наша держава усвідомлювала, що має оберігати тих, хто передає з покоління в покоління українську пісню. Коли це станеться, наша фонотека в ЮНЕСКО матиме не лише 10 % задокументованих творів, а 90-100 %! А небайдужі випускатимуть збірники таких композицій і розповсюджуватимуть їх. Зараз же вся відповідальність за це — на фольклористах та етнографах, котрі час від часу їздять селами й у зошити або на диктофон зберігають таку цінність. Вони дуже скрупульозно й уважно знімають кожен подих цих бабусь. Так утворюється база народної пісенності, якою будуть користуватися нащадки. Бо така музика — не мас-маркет, вона — як класика.
Розмовляла Юлія Девда, Zaxid.net

About Author

Meest-Online