Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 22, 2017

Мирослав Дочинець: «Багато хто на Донбасі нагадує хробаків, які сидять у хріні й кажуть, що тут найкраще, бо ніколи не куштували яблука»

Автор:

|

Січень 21, 2016

|

Рубрика:

Мирослав Дочинець: «Багато хто на Донбасі нагадує хробаків, які сидять у хріні й кажуть, що тут найкраще, бо ніколи не куштували яблука»

Мирослав Дочинець

У закарпатського письменника Мирослава Дочинця, «українського Коельйо», як іноді його називають шанувальники та критики, лауреата премії імені Т. Шевченка — оптимістичне бачення нашого майбутнього.

Коли людина говорить і слухає, вона інша, ніж коли мовчить і стріляє
— Письменник має бути громадянином? Чи спочатку, все ж таки, красне слово?
— Це — різні поняття. Я тримаюся засад свого вчителя Миколи Гоголя. Він казав, що письменник ні з ким не має воювати, ні з ким не має боротися, а має слухати Небо і почуте передавати людям. Ми зараз переживаємо якийсь неймовірний злам, до якого йшли століттями. Тепер нарешті переступили ту межу, коли війна була неуникненна. Два братні, як нас називали, народи утворили два ворожі табори. Українці, почали повертатися до того, що втратили. Вертати те, що колись віддали без бою. Це був наш великий гріх перед Небом, яке дає усім народам, націям рівні блага: землю, мову, державність і дух. Це — найцінніше, що може бути, а ми його не оцінили. Востаннє таке відбувалося в Україні за часів Мазепи. Тоді він нас вів у Європу, але прийти не вдалося. Тепер у нас з’явився останній шанс.
— А втрати, жертви?
— А як без них? Мусимо платити, така ціна. Всі вартісні речі, на жаль, дорого коштують. Але це — наш шлях розвитку, маємо достойно його пройти. Ми насправді вже давно перемогли, бо перейдена межа неповернення. Це всі зрозуміли, навіть Путін. Починаємо повертатися у той втрачений рай, який мали ще за часів Київської Русі й який бездарно розгубили. На нас паразитувала ціла імперія, усі соки нашого інтелекту, нашого духу забирала.
— Немає чіткої позиції щодо письменників-залишенців на окупованих територіях. Одні кажуть, що з ними потрібен діалог, інші вважають, не слід мати з ними жодних стосунків…
— Якщо ми називаємо ці терени нашою територією (а вони такими є, бо це — козацькі землі), то, без сумніву, діалог потрібен. Ця територія колись знову стане повноцінною Україною. І ми маємо і себе, і їх до цього готувати. Людина має спілкуватися. Коли вона говорить і слухає, вона інша, ніж коли мовчить і стріляє. Якщо ми навіть не боїмося назвати це війною, тоді чому боїмося розмовляти з тими, кого визволяємо і хочемо повернути в лоно України? Ми радіємо, що в Росії знаходяться люди притомні, котрі нас розуміють. А на своїй території приймати та слухати інших не хочемо. Бандитів беззаперечно треба знищувати, а людей треба слухати. Війни не тривають вічно. Колись і наша закінчиться.
— А як ви ставитеся до російськомовних українських письменників?
— А як ставитися до письменників, котрі пишуть французькою, італійською, польською? Це — їхня мова, їхній духовний одяг. Яка різниця, де географічно є письменник, якщо він чудово пише? Література та мистецтво не мають географії.

Вони — законсервований учорашній день
— Особисто вас зачепила війна — рідних, близьких, друзів?
— Так, чимало знайомих постраждало. Й якщо поглянути на Донбас — там земля вичерпана, всередині пустоти. Вона вихолощена, виснажена, а природа не терпить порожнечі. Там суцільна геопатогенна зона — природна та духовна. Тому й не дивно, що люди так там живуть. Вони представляють собою законсервований учорашній день, що не хоче змінюватися. Ми демонструємо, що готові мінятися і прямувати до чогось світлого, а вони демонструють, що не готові до цього. 80 % донбасівців не були за кордоном, а 68 % навіть не хочуть цього. Це — як хробак, що сидить у хріні, і каже, що тут — найкраще, бо він ніколи не куштував яблука.
— Як ставитеся до українців, що залишаються на окупованих територіях?
— Маю до них безмежне співчуття. Когось тримають обставини, когось хворі батьки, домівки, земля. Адже для українця рідна земля — це головне. Ми — люди місця. Навіть десь у Канаді, Новій Зеландії українці живуть мріями про Батьківщину. Ті, хто виїхали — їм треба віддати велику шану, бо вони порвали з цим порочним колом. Інших варто по-людськи пожаліти. Бог кожному дає право вибирати. Вони вибрали.
— До Мукачевого теж переїхали люди зі сходу. Маєте знайомих серед переселенців?
— Моя донька дуже близько зійшлася зі сім’єю переселенців. У них був бізнес у Донецьку, а тут почали торгувати генд-мейдом. Їм тут комфортно, але серцем вони там. Вони зробили вибір, але їхня душа роздвоїлася. Мені важко уявити себе в їхній шкурі. Це — трагедія.
— Про Закарпаття останнім часом часто говорять у зв’язку з сепаратизмом. Як ви це сприймаєте?
— Це — манія, викликана нашим географічним місцем у світі й історичним реаліями. До початку ХХ ст. на цих землях не було самоназви «українець». Русини, руснаки, рутени, руські — це самоназва. Ми — гілка українського народу, можливо, найдавніша. Наша закарпатська мова — найдавніша мова України.
— Вас ображає, коли про Закарпаття кажуть як про край сепаратистів і контрабандистів?
— Вважаю це дурістю та невіглаством. Закарпаття різне — лемки, бойки, гуцули, долиняни, румуни, угорці, словаки. Це треба сприймати як вінок, де кожна квітка — окраса. Приймати треба як благо, а не як ваду. Говорити, що закарпатці відрізняються… Від кого? Від киян? Та в Києві 80 % людей розмовляють російською, а нас сприймають як сепаратистів. Останні три роки Шевченківська премія присуджувалася закарпатцям — Петрові Мідянці й мені. Отже, наше слово потрібне Україні якоюсь мірою навіть більше, ніж «київське».

«Путіну не маю що сказати»
— Якби ви зустрілися з Путіним, що б йому сказали?
— Це — не той чоловік, із котрим мені було б цікаво погомоніти. Він як співрозмовник — закритий. Говорить не те, що думає і робить не те, що думає. Це — модель поведінки совка, що втілює в глобальних масштабах його філософію. Путін впізнав ту потребу в аґресії свого люмпена, яка дає йому снагу та підживляє її. Адже останнє піднесення російського духу було у Другу світову, а від того часу — хаос і занепад. Вони — генетичні аґресори та завойовники. Нафта — це добре, вона дає ситість і тепло, але душу не живить і не гріє. Великоруська душа може насититися лише новими завоюваннями. Не знаю, що міг би сказати Путіну, зате йому гарно сказав один мудрий росіянин: «Володимир Великий охрестив Русь, а Володимир Малий може поставити на ній хрест».
— А щодо Президента Порошенка, маєте для нього що сказати?
— Ми перекинулися словом на врученні Шевченківської премії. Сказав, що пам’ятає Мукачеве. Я теж пам’ятаю його ще з часів «мукачівських виборів», із яких почався Майдан 2004-го. Президенту я б перш за все поспівчував. Людина, котра має все. І діти, і внуки його. Тонкий дипломат, відрізняється від інших політиків, котрі себе дискредитували. Він якось зумів обійти гострі кути. Мене цікавило: а для чого це йому? Прийти на війну, на розруху. Це — якась відчайдушність, якась жертва. Те, що його сварять, це — нормально. Українці ніколи не ставилися до гетьмана як до ікони і зараз не ставляться. У державі стан поганий, але динаміка — добра. Не зріють швидко груші, тим більше на вербі.
— А як бачите наш розвиток?
— Я — мрійник. Знаю, що через п’ять років будемо жити в іншій країні. Є потуга, йде процес відновлення, підросло нове покоління. Прийдуть інші люди, ті, що створили армію, волонтерський рух, рухають реформи, хочуть змін. Це — вільна молодь, яка не буде замкнута на олігархічних механізмах. Не можна, щоб ці 20 сімей помінялися, і знищити їх теж не можна. Світ нам не дасть, бо приватна власність свята — святіша за демократію. Але треба, щоб цей капітал почав працювати на Українську державу. Тоді з’являться неймовірні гроші. Україна має безмежні внутрішні ресурси, інтелектуальний капітал. І люди — не бідні. Парадокс: українці — не бідні, а держава — бідна. Ось у й Китаї навпаки — країна багата, а люди — бідні. Це наш феномен: ми знаємо, як і де знайти гроші без жодної допомоги держави. А якщо вона ще почне допомагати…
Розмовляла Тетяна Когутич, Укрінформ

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...