Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 22, 2018

Микола Посівнич: «Українське підпілля заміняло державні структури, не маючи своєї держави»

Автор:

|

Березень 01, 2018

|

Рубрика:

Микола Посівнич: «Українське підпілля заміняло державні структури, не маючи своєї держави»

Чиновники, Служба безпеки України (СБУ), поліція та навіть пенітенціарна служба впродовж цілого місяця допомагали дослідникам вирвати з лап чорних археологів новий архів ОУН і УПА, знайдений напередодні на Львівщині. Операція пройшла успішно, тож тепер історики мають над чим працювати: до їхніх рук потрапили понад 5 тис. сторінок документів українського підпілля 1944-1946 рр. Детальніше про знахідку розповів Микола Посівнич, кандидат історичних наук і президент благодійного фонду «Літопис УПА» ім. Володимира Макара. Унікальний архів із документами й артефактами, пов’язаними з ОУН-УПА, знайшли в Радехівському районі Львівської області наприкінці минулого року.

Документи просто феноменально законсервовані
— Який вигляд мав архів?
— Він налічує понад 500 документів на щонайменше 5 тис. аркушів. Усі вони були щільно запаковані у згортки з печатками та підписами. Потім тими згортками до міліметра заповнили величезний німецький бідон і обкутали його ланцюгами. Документи пролежали у землі майже 75 років і більш-менш ідеально збереглися. Воно й не дивно, адже документи виготовлені з цигаркового паперу і просто феноменально законсервовані.
— Звідки ви дізналися про архів?
— Спершу його отримали чорні археологи, котрі запропонували його на продаж різним колекціонерам. За такі архіви називали різні суми – від кількох до 150 тис. USD. У минулому столітті підпільники кров’ю платили за майбутнє Української держави, а тепер хтось намагається торгувати їхніми надбаннями. Ми проти такого, тому принципово не купуємо документів, аби не провокувати більшого ажіотажу. Ми полювали за одним архівом, а нам попався інший. Сподіваємося, що й другий незабаром отримаємо також. На жаль, чорні археологи зараз залягли на дно. Тож поки що нам довелося звернутися за допомогу до силових органів, аби вони «попросили» цих осіб віддати документи на зберігання в Центр дослідження визвольного руху.

Тримати оригінали не є самоціллю
— Наскільки часто знахідки такого типу потрапляють у приватну власність?
— На жаль, є багато ура-патріотів, котрі нібито мають добрі наміри, але при цьому тримають рідкісні документи у себе під матрацом, намагаються на тому заробити і не дозволяють дослідникам їх копіювати. Був випадок у Тростянці Сумської області, де місцевий священик просто продав колекціонерам архів родини о. Бандери. Тоді ми зверталися і до церкви, і до правоохоронних структур, але безрезультатно. Історикам дісталися лише копії тих документів. Для нас же не є самоціллю тримати оригінали. Ми хочемо це опублікувати та показати суспільству. Може, родичі чи знайомі підпільників хочуть дізнатися щось про своїх пращурів. От у нас у «Літописі УПА» була ситуація, коли бабуся роками шукала своїх п’ятьох братів, не маючи про них жодної вісточки. А в документах із СБУ ми якраз відшукали короткий опис долі цих повстанців та їхньої загибелі у боротьбі. Тому, щоб отримати документи, тепер нам доводиться звертатися до силових органів. Так за сприяння різних силових відомств і небайдужих осіб ми повернули багато архівів із Івано-Франківщини, Львівщини, Хмельниччини, Тернопільщини та Волині.
— Про що йдеться у знайдених документах, кому вони належали?
— Тут документи 1944-1946 рр., які охоплюють сучасні Сокальський та Радехівський райони Львівської області. Переважно, це документи надрайонового проводу ОУН. Для мене як для історика найцікавішим тут є реєстр втрат від більшовицької та німецької окупаційних влад. Тут перераховані люди, котрі загинули у 1939-1946 рр. через допомогу УПА, або зазнали виселення та загинули. Також є анкетні списки з більшовицького терору 1944-1945 рр.: описано визиски, виселення та депортації, здійснені владою СРСР. Також є матеріали агітаційно-пропагандистського характеру, зокрема видання Проводу ОУН «Ідея і чин» та «Інформативні вісті».
Також у цьому архіві збережені бофони — грошова одиниця Збройного підпілля ОУН. Їх друкував місцевий провід ОУН, а потім підпільники залишали їх населенню в обмін на продукти чи матеріали. Ці бофони на той час мали суто символічне значення. Але в майбутньому, після відновлення незалежної України, селяни мали використати їх, аби повернути собі борг від підпільників. В будь-якому разі, ці гроші засвідчували, що упівці не крадуть і не відбирають продукти у населення, а беруть ніби в позику. Щиро кажучи, люди здебільшого палили ті бофони, бо боялися, щоб раптом їх не знайшли під час обшуків. За це гарантовано можна було загриміти в Сибір. Як наслідок, таких бофонів майже не збереглося, тому знайдені в цьому архіві — рідкісні і мають справді велику цінність.


Є багато документів господарського характеру, звітів фінансово-господарської референтури, за якими можна полічити обсяги пожертв селян у 1944-1945 рр. Це може бути досить цікавим для економістів, адже покаже суспільно-економічні відносини, які тоді побутували, покаже, як українське підпілля заміняло державні структури, не маючи своєї держави. Ці звіти дуже вагомі й тому, що показують, як і чим забезпечували воїнів УПА в ті роки. Є касові звіти 1944-1946 рр., де детально розписано, кому, що й скільки видавали. Ці документи є просто феноменальними, бо розкривають повстанський побут, який наразі маловідомий загалу.
Також тут є звіти Українського Червоного Хреста — частини, яка займалася лікуванням бійців УПА та поранених членів ОУН. Тут ідеться про заготівлю лікарських препаратів, їхнє магазинування. Також є документи, дотичні до сотні УПА «Кочівники». Тут у гарній художній формі відображено бої повстанців.
Є організаційні та пропагандистські звіти, а ще огляд радіозвісток, занотований референтурою пропаганди. Є списки переселенців зі Закерзоння: коли звідти переїжджали переселенці та ОУНівці, їх брали на облік, аби за потреби залучити до діяльності та боротьби. Також є багато суспільно-політичних звітів, теренових вістей, які свідчать про настрої людей, груп, вплив на них більшовицької пропаганди. Йдеться і про організацію агітації підпільників, про контрагітацію та вплив повстанської агітації на населення.

Держава у державі
— Серед повстанців були люди, котрі фахово займалися документацією?
— Звісно! Цим займалися люди, котрі мали відповідний досвід, освіту та навики. Узагалі, в Збройному підпіллі ОУН і в УПА дуже зосереджували увагу на веденні документообігу. Це ж не була анархістська організація, яка просто бігала лісами. Це була дуже структурована та підготована держава у державі. Вже тоді повстанці розуміли, що ці документи будуть дуже вагомим джерелом історії для майбутніх дослідників, тому Провід ОУН наказував скрупульозно ставитися до їхнього укладання та магазинування. Саме для цього у проводах ОУН були архіваріуси, котрі займалися збереженням, захороненням і фактично передачею наступним поколінням цієї безцінної інформації. ОУНівці не ховали золото, зброю чи якісь матеріальні цінності, а ховали те, що можна було б потім використати для Української держави. У них було дуже багато інструкцій, як зберігати ті матеріали, як архівувати, кому віддавати. Членам ОУН та УПА, між іншим, наказували ще й записувати спогади про діяльність і свої враження відразу після боїв. На жаль, мало членів ОУН виконали цей наказ Проводу, а ті рідкісні документи, які таки збереглися дотепер, часто стають предметом торгівлі. Багато документів свого часу потрапили до радянських спецслужб. Деякі з них залишилися, але чимало знищено. Тому архіви на кшталт цього є для нас просто безцінними.
— Що буде надалі із цим архівом?
— Зараз триває реставрація та консервація документів, тож незабаром спільно з Центром дослідження визвольного руху, зокрема зі Русланом Забілим, директором музею «Тюрма на Лонцького», організуємо прес-конференцію, аби наочно відобразити оці моменти, про які я казав.
Розмовляла Яна Федюра, «Вголос»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...