Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 23, 2018

Микола Горинь: «Якщо громадянське суспільство і далі розвиватиметься, то досягнемо успіху»

Автор:

|

Вересень 08, 2016

|

Рубрика:

Микола Горинь: «Якщо громадянське суспільство і далі розвиватиметься, то досягнемо успіху»

Микола Горинь

Ще в материнському лоні він зазнав гонінь від тоталітарного режиму, а відтак, був просто «приречений» на боротьбу за незалежну демократичну Україну. Матір, яка носила під серцем Миколу Гориня, разом зі старшими дітьми — Богданом і Михайлом — везли на заслання до Сибіру за націоналістичну й антирадянську діяльність чоловіка і батька. Дорогою жінці з дітьми удалося втекти і сховатись у рідних на хуторі. Коли народився Микола, хресними хлопця стали партизани з УПА. Він був першим і останнім головою Львівської обласної державної адміністрації (ЛОДА) за президентства Леоніда Кучми, котрий сам подав у відставку.

Україна за останні два роки зробила великий поступ
— Коли Верховна Рада (ВРУ) прийняла акт Незалежності, здавалося, наступав інший період…
— То було непросто, але воно відбулося. То був якийсь такий момент, що справді стиснуло щось у горлі, і на очах ледь сльози не виступили.
— Але ви якось сказали, що незалежності ми ще не добилися. Не тією дорогою йдемо…
— Проблема не в тому, що ми не добилися. Проблема в тому, як ми добували ту незалежність, формували її, коли отримали той перший серйозний юридичний акт. Стан у суспільстві передається і до керівних органів, і до владних структур, бо як вибираємо, те і маємо. Суспільство не було готове запропонувати щось більше. Мені часом пишуть, що ми віддали владу не тим людям. А чи міг хтось тоді прийняти ту владу? Чи була організація, структура, яка могла б після подій першого і другого Майдану прийняти владу. Тому знову вибираємо тих, хто на слуху, але не завжди відповідають інтересам українського народу.
— І розчаровують…
— Не треба розчаровуватися. Бо коли приходить розчарування, паралізується дух, воля, тоді нема роботи. Є стогін, плач, а такого не може бути. В своєму інтерв’ю в газеті «День» тепер уже колишній посол Сполучених Штатів Америки Джефрі Пайєтт, заявив, що українці собі навіть не можуть уявити, який великий поступ за останні два роки зробила Україна.
— Ви його бачите цей поступ?
— Безумовно.
— У чому ж він?
— У тому, що не вмерли основні демократичні принципи в Українській державі і навіть отримали більший розвиток. Відповідальнішою стала активність суспільства, з’явився волонтерський рух. Це мало б вкластися цеглинками в побудову майбутньої держави. Якщо громадянське суспільство і далі розвиватиметься, то досягнемо успіху.

Арешту уник завдяки брату
— Миколо Миколайовичу, може, вас образить це запитання, але мушу його задати. Коли радянська влада оголосила амністію для учасників ОУН-УПА, ваші батьки «здалися». Зрозуміло, вони були змушені, бо інакше — репресії. Але як вони себе після того почували, чи не відвернулися соратники?
— Я тільки народився, як тато зголосився до того. Мама категорично сказала, що вона в селі, в колгоспі, не залишиться. Тато вагався, він бачив, що невідомо, як буде з ним, бо ж зголоситися — то одне, а результат міг бути зовсім іншим. Казав, що залишиться в селі, але, врешті, мама перемогла. На одну підводу повантажилися, ще не були організовані колгоспи, ще не було повного закріпачення селян, і ми виїхали за 14 км до Ходорова, де винайняли квартиру.
— А та амністія була справжньою, не було після неї переслідувань?
— Як не дивно, не було. Але все одно у тата збиралися. Мама закривала вікна старими коцами. Збиралися колеги просто поговорити про політику. Тоді практично в усіх сусідів, як тільки темніло, відразу наглухо закривали вікна, і на кожен стук відразу здригалася вся родина, бо думали, чи не прийшли за ними.
— Дуже багато сказано про роль у політичній визвольній боротьбі Михайла, Богдана Горинів, а менше — про вашу…
— Я, правду кажучи, висів на волоску. А уник арешту так. Тоді Михайло ішов у відпустку, а коли його вже після відпустки заарештували, він залишив мені ключі від квартири, залишив плівки і сказав: стільки-то примірників зробити певних робіт. Я вже почав, а Богдан каже: знаєш, я буду то робити.
— Берегли вас…
— Після того я мав дуже серйозні проблеми в політехніці, але завдяки Ростиславу Братуню мене врятували і там. Він якраз повернувся з Нью-Йорка, бо був делегатом від України в Організації Об’єднаних Націй.

Якби Чорновіл не був складною людиною, то був би не він
— Розкажіть, будь-ласка, про стосунки з В’ячеславом Чорноволом. Кажуть, він був складною людиною…
— Якби не був складною людиною, то не був би Чорноволом. Він постійно поспішав у житті до свободи. Неймовірно багато працював, мав дар визначати, що є найголовніше в діяльності. Він був тим постійним двигуном, який закручував ситуацію. Ясно, що він мав і опозицію — дуже серйозну, потужну, не від Комуністичної партії.
— А які були розбіжності в демократичному таборі?
— Чорновіл очолював тоді Українську Гельсінську спілку. І йому не подобалася ота трошки галицька млявість — багато говоріння, а мало роботи. Він по-справжньому збагнув силу «Руху» тільки після президентських виборів, і тоді відразу поставив питання про формування партії, почав її розбудовувати. Однак Чорновіл таки був авторитарним. Проблема українських національних партій у тому, що вони всі були вождістськими. А партія, де немає внутрішньопартійної дискусії, просто вмирає. Мали бути зіткнення політичних думок для того, щоб виробити правильну лінію. І тому Костенко, Заєць, Драч та інші почали бунтувати та відкололися.
— Спротив ще й досі зберігся…
— Коли нема єдиної нації, такої згуртованої, як литовці, латиші, естонці, поляки, чехи чи інші, то з’являються серйозні проблеми. Маємо їх і зараз, тому будемо вибирати таку владу, яка, відповідає суспільству, хочеш — не хочеш. Подивіться на наші партії, «Свободу», наприклад. Багато хто пов’язував великі перспективи з тим, що виникла національна партія, яка отримала значну кількість депутатів у ВРУ. Але коли з’явилися гроші, раптом все пропало. Тепер уже не чуємо, є «Свобода» в політикумі, чи ні. Є й інші речі. Я по-різному ставився до Юлії Тимошенко. Коли вона ламала руки і ноги, робила газові оборудки, я був захоплений її силою, це неймовірної фізичної витривалості жінка. Коли Ющенко вернувся після Австрії з лікування, вона була в Чернівцях. Виступила раненько в Чернівцях, приїхала з Чернівців — у Тернополі виступила. Але, шлейф… Олійник, брати Буряки, Васадзе й інші грошові мішки, яких вона привела в політику, ніколи не працювали і не працюватимуть на Україну.

Не будуймо ілюзій
— Кого ви відносите до тих, хто врятували державу?
— Яценюка та Порошенка. Віддаю належне Турчинову, котрий стабілізував той момент. Бо так, як він провів ВРУ й як виконувач обов’язки президента зумів усе те втримати, коли почалася аґресія Росії… Але зараз не бачу кандидатури, яка б могла очолити державу, крім Порошенка.
— Виборці також не бачили. Але тепер є розчарування…
— А чому?
— Бо стало дуже погано жити. А влада нічого не робить для того, щоб народу стало краще…
— Проблема ж не в тому. Раптом 20 % об’єму промисловості виводиться з держави. Щодня кілька десятків мільйонів йде на армію, то чого взагалі хотіти?
— Але рішення приймають цинічні: підвищення зарплати Президентові, голові уряду на фоні повного зубожіння людей…
— Я таке ж можу сказати, бо сам пенсіонер, але попри все, віддаю належне всім, і слава Богу, що ми втрималися. Тепер думаю собі так: є Юля, Ляшко, Порошенко… і все. Ну, ще, може, ще Ярош, котрий у ніч, коли втікав Янукович, сидів у його кабінеті і дотепер не пояснив, що він там робив. Хто з них виведе державу? Інших же нема. Люди проголосують за того хлопця, котрий тризубі вила тримає?
— Гадаю, такого не станеться…
— Найвищі рейтинґи зараз у Тимошенко і в нього. Тому не будуймо ілюзій. Політику я кинув, та на жаль, вона мене не кидає. Хоча туди я потрапив волею випадку, Чорновіл розіграв ту карту, я не хотів іти.
— У владу?
— Так.
— І тому добровільно пішли з посади голови ЛОДА?
— Я був обраний загальним голосуванням всього населення області. Мене ніхто не міг звільнити — ні Президент, ні обласна рада. Але наші дуже хотіли грошей. Тому для фінансування в основному залучали голів колгоспів. У Львівській обласній раді з’явилося велике колгоспне лобі, що виступило проти Миколи Гориня. Я кажу їм: хлопці, воювати не буду. Мені цілком серйозно пропонували, мовляв, давай поділимося. Ти даси нам стільки-то, стільки-то, такі-то посади і… Я не погодився, поїхав до Кучми і написав заяву. Потім повернувся по-дурному 2006 року в обласну раду, а там — лише гроші. Один теперішній депутат ВРУ мав зошит, де за кожне рішення: той депутат — 100 USD, інші — 150, 200, 300. А рішення щодо землі, відведення, води, піску, кар’єрів, іншого — по 20 тис. USD коштували. Скільки мене не просили залишитися, відмовився.
— Чи можлива при такій комерціалізації справжня Незалежність?
— Можлива. Знаю дуже багатьох молодих людей, котрі почали свій бізнес і не йдуть ні на які хабарі. Й є маса людей, котрі включилися у волонтерський рух. Насіння з гнилі таки проростає.
Розмовляла Нінель Кисілевська, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...