Новини для українців всього свту

Friday, Feb. 28, 2020

Микола Гнатовський: «Україні доведеться шукати свою власну модель амністії»

Автор:

|

Лютий 05, 2020

|

Рубрика:

Микола Гнатовський: «Україні доведеться шукати свою власну модель амністії»
Микола Гнатовський

Чи буде амністія для учасників сепаратистських рухів, коли, як і хто її проводитиме? Якщо мінські угоди залишаються безальтернативними, то закладена в них амністія — це крок, який доведеться зробити якщо не завтра, то післязавтра. Розмова про це — з Миколою Гнатовським, президентом Європейського комітету з питань запобігання катуванням і першим віцепрезидентом Української асоціації міжнародного права.

Першою жертвою на війні стає правда
— Яким має бути український варіант амністії?
— Амністію здійснювати доведеться. Це зумовлено не лише зобов’язаннями, які Україна взяла на себе в рамках виконання мінських угод, а й інтересами України. Якщо уявити таку ідеальну мету, як суспільна злагода та громадський мир, без амністії не обійтися. У цьому збройному конфлікті визнаємо, що є велика кількість і громадян України, котрі тією чи іншою мірою виступали проти України. Кримінальний кодекс України криміналізує дії, які можна інкримінувати великій кількості людей. І ситуація, де під кримінальну відповідальність підпадатимуть заледве не сотні тисяч людей, — безперспективна. Існують положення Другого протоколу до Женевських конвенцій — здійснювати максимально широку амністію. Але і Україні не внутрішньо український конфлікт, а міжнародний. Адже навряд чи хтось може уявити, що внутрішні суперечності досягли б рівня війни і збройного конфлікту в Україні без зовнішнього втручання. І коли йдеться про майбутнє залагодження конфлікт, то навряд чи можлива ситуація, за якої Україна буде вільна від зовнішніх впливів, що ми зачинимо двері в нашу хату й ніхто не буде тули заходити, а ми самі визначимо, хто кому що винен. В такій ситуації ми б одне одного пробачили, вибачилися та домовилися. Але позаяк зовнішній елемент існував від самого початку і він нікуди не зникне, то говорити про амністію стає складніше. Все пов’язано з поняттями постконфліктного правосуддя, перехідного правосуддя та відновлювального правосуддя.
— Яка різниця між ними?
— Перехідне правосуддя може бути від будь-чого до будь-чого. Наприклад, від авторитаризму до демократії, від тоталітарного режиму до демократичної держави. Перехідне правосуддя можна застосовувати у ситуації, коли судова влада цілком себе дискредитувала, втратила довіру суспільства і треба створювати нові судові інституції, які виконували б судову функцію. Такою була ситуація в країні наприкінці 2013-го — на початку 2014 року. Перехідним може бути правосуддя, коли є перехід від війни до миру.
Відновлювальне правосуддя необхідно розглядати у парі з каральним. Воно має на меті запобігання подальшим злочинам, припинення злочинної діяльності, а також ресоціалізацію тих, хто покараний. Є й відновлювальне правосуддя, спрямоване на те, щоб залагодити наслідки, не обов’язково акцентуючи на покаранні усіх винних. У чому особливості для України? Коли ми говоримо про постконфліктне та перехідне правосуддя для України, то зовнішній елемент, фактор наявності аґресора — нікуди не зникають. Тому Україні доводиться шукати свою власну модель перехідного правосуддя.
Першою жертвою на війні стає правда. Кожна сторона конфлікту живе в своїй реальності, активно її пропаґує, багато що в своїх діях підпорядковує не для досягнення конкретних військових цілей, як у класичній війні, а для підтвердження свого наративу. Плюс — сторони замикаються в своїх реальностях, спілкуються лише з тими, хто сповідує таке саме бачення подій, люди впевнюються в тому, що їм подобається, це схоже на ситуації у соціальній мережі, коли відфренджуються всі, хто думає інакше, ніж я.

Чому неможлива амністія за катування та знущання
— Які головні ризики майбутньої реалізації амністії?
— Є таке прочитання мінських угод, що, мовляв, треба вибачити всіх. Це прочитання характерне для Кремля та проросійських сил в Україні. його будуть намагатися нав’язати нам, та це неможливо зі суто юридичних причин. Існують норми міжнародного права, обов’язкові для кожної держави. Це норми імперативного характеру, які зобов’язують за будь-яких політичних обставин переслідувати осіб, винних у найважчих злочинах — геноцид, злочини проти людяності та воєнні. Ці три категорії злочинів гарантовано мають бути покарані, так само як і катування, бо цього вимагає Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти катувань. Тобто якщо на національному рівні амністують особи, котрі вчинили ці злочини, для міжнародних судів це рішення буде недійсним.
— Жертви катувань можуть звернутися до ЄСПЛ?
— Правильно. Але навіть без цього амністованим, котрі вчинили злочини, не можна сказати: можете спати спокійно. Зміниться влада, прийде новий прокурор, відновить ці справи — і стара амністія не врятує. Бо ці злочини вимагають покарання. Обов’язок держави — здійснювати ефективне розслідування будь-яких злочинів, пов’язаних із посяганням на життя. Якщо злочин залишиться непокараним, то жертви мають можливість звернутися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Якщо держава не виконала свої зобов’язання за міжнародним кримінальним правом, то справу можуть розслідувати прокурори Міжнародного кримінального суду. Та й такою амністією жертву не втішити і це не є способом досягнення миру в суспільстві.
— Отже, спершу суди, а потім — амністія. Чи як із Нюрнберзьким процесом?
— Навряд чи можливі аналогії з Нюрнберґом. Тоді існувало політичне рішення держав-переможниць у Другій світовій війні, що нацистську верхівку судитимуть у рамках Міжнародного військового трибуналу, а щодо решти прийняли закон, на підставі якого організували суди в кожній із чотирьох окупаційних зон. І загальна кількість людей, котрих притягнули до відповідальності в рамках тільки цих процесів, сягнула, наскільки я пам’ятаю, приблизно 15 тис. Радянський Союз десять тисяч пропустив через себе, ще по 1-2 тис. — решта союзників. Але повернімося до України. По-перше, потрібне законодавство. Наша теперішня практика амністії пасує для мирного часу, а не воєнного. Існуючий закон класифікує: є категорія злочинів, яка туди не може потрапити під амністію суто юридично. І там обов’язково мають бути ненасильницькі дії, всі ненасильницькі дії, пов’язані з підтримкою терористичних організацій Донбасу; участь у них, яка не передбачала бойової функції.
— То комбатантам пробачать?
— Комбатанти — тема дуже непроста. Хто такий комбатант? Це законний учасник збройного конфлікту. А такий буває лише в міжнародних збройних конфліктах. Термін «комбатант» не поширюється в міжнародному гуманітарному праві на неміжнародні збройні конфлікти, бо в них неурядові учасники не можуть претендувати на те, що беруть законну участь у конфлікті. А нікуди не сховати той факт, що багато громадян України воювали й досі воюють із Україною. Але якщо конфлікт міжнародний, то можна говорити і про комбатантів. Хто тоді буде комбатантом? Це ж не кожен, хто взяв зброю і почав там воювати. Хто має право воювати в міжнародному збройному конфлікті? Насамперед, військовослужбовці регулярної армії. За весь час українські спецслужби затримали не так багато військових Російської Федерації (РФ). Статус комбатанта передбачає, що він не несе юридичної відповідальності, якщо його держава послала його воювати проти іноземної держави.
— А два корпуси самопроголошених республік — не комбатанти?
— Ні, бо вони є громадянами України. Громадянам України воювати з Україною не можна, це кримінальна відповідальність за законодавством України. І вже право України, амністувати їх чи ні. Мають бути проведені розслідування у рамках кримінальних проваджень.
— А як бути з дідом, котрий приніс банку меду з вибухівкою і загинули люди?
— У такій ситуації йдеться про віроломне вбивство й амністування такої особи важко підтримати.
— А коригувальник вогню?
— Тут легше, бо ця особа виконувала бойову функцію. Тут ідеться про цивільних осіб, які брали безпосередню участь у збройному конфлікті, не маючи на це права. По суті, шкода, яку завдав дід із вибухівкою замість меду, і коригувальник вогню, співставима. Проте щодо діда може йтися про віроломство, а от коригувальник вогню допомагав здійснювати військові операції.
— «Чиновники» одного з «органів місцевого самоврядування» на окупованих територіях засудили до страти ув’язнених шляхом підняття рук. Наказали розстріляти частину в’язнів у їхніх підвалах. Але вони не брали до руки зброю. Як трактувати їхні дії?
— Вбивство затриманих осіб є воєнним злочином як у міжнародному, так і в неміжнародному збройному конфлікті, бо це порушує навіть мінімальні вимоги гуманності. Такі особи є не виконавцями, а співучасниками цього злочину, тому тут апріорі не може бути амністії. Але такі речі повинен вирішувати суд. Наприклад, обвинувачені можуть спробувати довести, що підіймали руки під примусом.
— Як будуть вирішуватися питання злочинів, які вчинили діти?
— З дітьми складність полягає в тому, що в збройних конфліктах дитина, яка брала участь у збройному конфлікті, й сама вчиняла якісь злочини, одночасно є і жертвою, і злочинцем. Але залучення дітей віком до 15 років до збройного конфлікту завжди є воєнним злочином. Є особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, безумовно, і там дуже важливий не стільки каральний елемент, скільки, так виховний, реабілітація, ресоціалізація цих дітей. Це надзвичайно складна проблема, про це потрібний окремий закон і треба організовувати заклади і системи підтримки таких дітей окремо.
Розмовляла Лана Самохвалова, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online