Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

Михайло Кукуюк: «Крайній засіб, коли щоб розсмішити, треба або матюкатися, або зображати селюка»

Автор:

|

Липень 17, 2019

|

Рубрика:

Михайло Кукуюк

З початку цього року за участю цього актора відбулися дві гучні прем’єри: кінематографічна «Свінгери-2» та театральна — «ГолохвастОFF» на сцені Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. На своєму акторському рахунку Михайло Кукуюк має понад 80 кінопроектів і помітних ролей у театрі, але впізнавати на вулицях його почали після виходу на екрани української кінострічки «Свінгери».

«Матюки прийшли від нашого північно-східного сусіди»
— Вистава «ГолохвастОFF» — ваша спільна робота з дружиною Анастасією Осмоловською. Як сталося, що вона вас у «Свінгери» відпустила?
— Це серйозна тема. У такому кіно, особливо в еротичному, на екрані все ніби весело відбувається, але якщо ти — нормальна людина зі своїми моральними поняттями, тобі важко зайти на цю «територію Сатани». Там дуже незручно, але завдяки цьому виникають комічні ситуації. У нашій адаптації однойменного латвійського кіногіта — мінімум еротики і майже немає матюків. У латвійському варіанті вони є російською. Ми ж одразу їх позбулися, адже матюк — не є в українській традиції, це прийшло від нашого північно-східного сусіди. Навіть у сороміцьких коломийках матюк вживають не заради матюка, а для того, щоб розкрити певну комічну тему. Ми з Настею переглянули латвійських «Свінгерів» і збагнули, що це гарна притча, особливо для чоловіків. Я її переконав і вона мене відпустила.
— Коли погоджувалися на зйомки, то розуміли, що це буде касове кіно?
— Ніколи не можна бути впевненим. Мені мільйон разів люди казали: це «Ніка» — сто відсотків! Або «Оскар», «Глобус», чи «Пектораль», а завжди все було навпаки! Ми хвилювалися, що народ не сприйме, люди будуть соромитися такого кіно, мовляв: краще підемо на бойовик. Але пішли на нас! І навіть друга частина мала гарні збори, менші, ніж перша, але касу двічі відбили. Гадаю, сприяло те, що ми позбулися «матюкливої» тенденції й зосередилися на гарній картинці.
— Ви себе порівнювали з головним героєм латвійської стрічки?
— У них голомозий красунчик, а я більше на мавпу схожий. Той бере своєю інтелігентністю, а я — жмикрут.
— Я дивилася обидві частини — було смішно. І глядачі проголосували гривнею, тому вітаємо. А тепер — до вашої театральної прем’єри цього року — вистави «ГолохвастОFF». Ваш Свирид Петрович — неґативний чи позитивний персонаж?
— Є таке поняття трікстер — Остап Бендер, Хлєстаков, навіть Гаррі Поттер або Джек Горобець. Це той, хто постійно підриває ситуацію, провокує. Ви ж погляньте, Секлета Лемериха й Явдоха, мати Проні, — вони ж дві рідні сестри. А прийшов якийсь, не буду казати хто, і посварив їх — двох гарних жінок, які одна одну люблять! Галя і Проня — двоюрідні сестри, а він їх одну проти одної налаштував. Також ми вирішили одразу переклали весь текст чистою українською мовою. А слабо розсмішити, якщо на вдаватися в селюцтво? Ми відкриваємо тему української урбанії, тому не хотілося, щоб українство асоціювалося з «разґаворамі». Андрій Данилко зі своєю Сердючкою й Олег Скрипка з «Були на селі» вже все зробили свого часу, а Гарік Бірча в серіалі «Віталька» досі робить. Але це крайній засіб, коли щоб розсмішити, треба або матюкатися, або зображати селюка.

Найкращий антидепресант — Антон Чехов
— У глядача викликати простіше сміх, чи сльозу?
— Це дві крайнощі. І в тому, й в іншому випадку людина відчуває задоволення, переживає катарсис. Сміх і сльози — два різних прояви, але вплив на організм — майже той самий. А от примусити людину замислитися — оце складніше. Недарма кажуть, що театр — це храм, і з нього людина має виходити трішечки іншою. Сходіть на «Три сестри» або «Чайку» і зрозумійте, що найкращий антидепресант — це Антон Павлович Чехов, а не якісь мотиватори в Інтернеті!
— Наскільки актору важливо полюбити свого персонажа?
— Ти завжди й адвокат, і прокурор свого персонажа. От граю я Адольфа Аллоїзовича або Йосифа Віссаріоновича на початку 1930-х рр., але ж я все одно розумію, що ці люди зроблять. Так само з Голохвастовим — гірше від мажора чи нациста для чоловіка — бути альфонсом. Як чоловік я це розумію, але маю підійти з іншого боку. Зрозуміти, що через щось відверто неґативне можна відкрити інші, іноді хороші сторони.
— Подейкують, що для того, щоб театральному актору заробляти добрі гроші, потрібно зніматися в кіно…
— Ні. Це не так. Є антреприза. Видатний театральний режисер і педагог Георгій Товстоногов казав, що майбутнє — за нею. Театр не має бути як застійна вода, де актори, неначе у болоті сидять і квакають. Все має рухатися.
— Нещодавно ви завершили зйомки в новій стрічці режисера Володимира Тихого — військовій комедії «Бліндаж». Як працювалося?
— Я тисячі разів бачив в Інтернеті образ, який граю. Це — псевдопатріоти, «диванні бійці», котрі зараз дуже сильно «смердять» у соціальних мережах. У фільмі — я саме такий персонаж. Спершу він опиняється за однією лінією фронту — вдягає колорадську стрічку, потім опиняється у нас і тут же перефарбовується. «Бліндаж» — кіносатира.
— Коли планують прем’єру?
— Восени. Тоді вийде й чимала кількість українських стрічок. Тьху-тьху-тьху, щоб ця тенденція в Україні надалі тривала.

Найінтелігентніші шанувальники з’явилися після «Свінгерів»
— Вас зараз впізнають на вулицях, як реагуєте?
— Я знімаюся вже давно, але найінтелігентніші, найшляхетніші шанувальники у мене з’явилися після «Свінгерів». Вони мене скрізь впізнають, кажуть: «Нам дуже сподобалося, ви такі справжні, смішні, граєте придурків, але ж яка подача!», просять сфотографуватися. Це приємно.
— Але ж фільм і критикували добряче. Це вас ображало, чи ви готові до критики?
— Готовий. Знаєте, я зі Житомира і російською моє ім’я звучить «Міша». Мені кажуть: «Ти Міша із Житомира і ти українець? Ага, зрозуміло, хто ти». А мені завжди це приємно, адже Джо Дассен, Скарлетт Йогансен, Спілберґ, наш Спаситель — всі були євреями. Ті люди з нашої професійної сфери, котрі писали свої пости і щось нам закидали, просто не мають чим крити. Кіно окупилося, воно смішне, і ми ні копійки не взяли з державного бюджету. Не було жодного загравання з Росією, всі герої — українці, і всі розмовляють українською. Нема чим дорікнути. А якщо людина хоче начавити на тему сексу, то це дуже бентежить її особисто. Дідусь Фройд мав рацію.

Будь-яку виставу можна порівняти з парфумами
— А я, за Фройдом, вчепилася до матюків. Ви сказали, що відразу позбулися нецензурної лексики у «Свінгерах», а в тій же «Кицюні» на маті, даруйте, просто спілкуються. Чи не переборщили?
— Як на мене, будь-яку виставу можна порівняти з парфумами. Якщо розібрати на складові інгредієнти найдорогезніших, то в складі завжди буде невеличкий компонент, дізнавшись про який ми будемо в шоці, але без нього — ніяк! Він додає пікантності, ним не можна знехтувати, але й не можна перебільшувати. Ми достатньо бачимо на вулиці носіїв «матюкливої» культури, тому не повинні з ними ототожнюватися! Я свого часу через це припинив слухати деякі рок-гурти, у текстах яких були матюки заради матюків.
— До речі, про музику. У вас же є власний музичний гурт? Ви з ним виступаєте?
— Мій гурт називається «Кука та Банда» — приходьте на виставу «ГолохвастОFF», там є наші пісні. Зараз ми перекинулися на фанковий сінті-поп. У нас є привіт від усіх гарних гуртів 1980-х, а також додали ще й дахабрахівський козобас.
— Я ще на початку хотіла запитати, але давайте цим завершимо: як воно працювати разом із дружиною? Класно?
— Атож. Вона представник більш юного покоління, а воно якесь розумніше за нас, цікавіше. В Насті дуже гарно розвинуте відчуття смаку. Бо я такий хлопець із перебільшенням. Мене навіть на «Свінгерах» попускали, казали: «Чу-чу, дядьку! Ти й так голомозий Кукуюк, тому не треба перебільшень». І Настя так само робила на «ГолохвастОFF» — ми прибрали тему жмикрутства, щоб не передати куті меду. Вона — мій направитель, я з нею спілкуюся, питаю точку зору, вона інколи відкриває мені кінорежисерів, яких я раніше не знав. Ми з нею сперечаємося, звісно, але в основному вона мною керує. Вродлива жінка, котра пішла в режисуру, — дуже цікаво!
— Вона ж і актриса також?
— І як актриса, вона дуже цікава! Я ходив на її абсолютно трешові вистави за п’єсами Василя Сігарєва. Розумієте, наше акторське покоління трошки замулене штампами, а вони — розкутіші, відкритіші, у них сама побудова на інших принципах, це вражає! Ми ж хотіли з нею ставити іншу виставу, а Едуард Митницький тоді каже: «А слабо, Настю, взяти «За двома зайцями»? І давай — Мішку на головну роль візьмеш! Ось такий Голохвастов — не юний хлопчик, а підстаркуватий хіпстер». І вона на це відгукнулася, ми почали творити — написали музику, взялися робити етюди й усе вдалося.
Розмовляла Любов Базів, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Loading...