Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 15, 2018

Михайло Косів: «Конституцію приймали, коли до Києва підтягували війська»

Автор:

|

Липень 26, 2018

|

Рубрика:

Михайло Косів: «Конституцію приймали, коли до Києва підтягували війська»

Чому Конституцію 1996 року дописували за одну ніч? Чому Крим не зробили однією з областей, а автономією? А також про те, як вийшло, що розділ права й обов’язки людини став унікальним у світовій практиці. Відповіді на ці запитання знає Михайло Косів, автор чинної Конституції.

«Ми взяли на себе велику відповідальність»
— Це правда, що 1996 року, коли Україна була вже незалежною, Конституцію приймали фактично під загрозою державного перевороту?
— Події 27-28 червня дуже пам’ятні. За ними вже історія. Вранці 27 червня мені як члену президії Верховної Ради України (ВРУ) та голові Комітету з питань культури і духовності зателефонували з канцелярії голови ВРУ з проханням терміново приїхати. Звісно, я стривожився. А вже о 17:00, коли президія зібралася, Олександр Мороз, голова ВРУ, повідомив: до Києва підтягують війська, і якщо сьогодні не приймемо Конституцію, то завтра до парламенту нас уже не пустять. А президент України винесе свій варіант Конституції на всеукраїнський референдум. Про те, що за наказом Леоніда Кучми працює спеціальна Конституційна комісія, ми знали. Їхнім завданням було написати Конституцію, згідно з якою вся влада в Україні повністю підпорядковувалася б президентові. І це була неабияка загроза для України: а ну ж президент вирішить, чи його змусять повернути Україну до Москви. Так почалася історична ніч.
Суттєво допомогло те, що наша робоча група під орудою Михайла Сироти понад місяць працювала над парламентським варіантом документа. Деякі гострі питання обговорювали годинами. Найважче і найвідповідальніше було переконати комуністів, бо їх була більшість. Ми, наприклад, наполягали, що в Україні має бути Конституція, де зважуються різні гілки влади: законодавча, виконавча, судова. Президент мав бути главою держави. Якщо не буде місцевого самоврядування, забезпеченого конституційними нормами, то ми нормального демократичного суспільства не побудуємо. Логікою мислення та спокійними арґументами ми переконали, що Конституція має бути саме такою. А вранці 28 червня, десь після дев’ятої години, ухвалили Конституцію України. Тоді вже прийшов нас привітати Леонід Кучма, котрий не приховував здивування, що нам це вдалося.
— Крим уже тоді був каменем спотикання. Тепер ситуація ще гірша. Чому Крим не зробили областю?
— Тієї конституційної ночі керівник депутатської групи з Криму сказав: «Ми не проголосуємо ні за мову, ні за державні символи, якщо питання Криму не буде винесено в окремий розділ, в якому півострів буде проголошено автономною республікою». Ми погодилися. Сучасники можуть за це нас засуджувати, але на той час у ВРУ більшість була комуністичною і ми розуміли, що без їхніх голосів Конституцію не ухвалимо. Таким був компроміс. Звісно, ми взяли на себе велику відповідальність. Та хтозна, що було б із Україною без тих компромісів.

Починати треба з дітей
— Українську Конституцію визнано однією з найдемократичніших у світі. Ви сподівалися на такий результат?
— Україна — чи не єдина держава у світі, яка після століть несвободи та колоніальної асиміляції спромоглася відновити свою державну незалежність. Найбільша за територією в Європі країна більшу частину своєї історії була в неволі, але постійно боролася за право на власну державу, мову та культуру. Тож, створюючи Конституцію, ми детально виписували те, що для інших держав само собою зрозуміле. Бо там, скажімо, тому, що називається «громадянськими свободами», нічого не загрожувало. Ми ж внесли у правові конституційні норми весь спектр прав, свобод та обов’язків громадянина. Я досі переконаний, що після тривалих дискусій ми обрали найкращу для України державну форму правління — парламентсько-президентську. Хоча особисто мені імпонувала ідея націоналістів утвердити суто президентську республіку, як це є у Франції чи США. Та й історично нам це більше підходить: ми ж колись були княжою країною, а потім — гетьманською. Але саме через нелегку історію України ми й обрали форму рівноваги: не віддаючи на 100 % жодній владній структурі всіх повноважень. Після соціаліста, але державника Олександра Мороза парламент очолив запеклий комуніст Олександр Ткаченко. Ніколи не забуду, як намагався запропонувати до порядку денного проект Закону «Про благодійництво та благодійні організації», над яким я працював майже два роки. А Ткаченко його «провалює». Я поцікавився, навіщо це робити, він відповів: «А потому шо не надо було союз валять». Це класика московсько-більшовицького жанру. То куди б отакий «керманич» повів Україну, якби наша держава була суто парламентською республікою?
— Ще з часів Пилипа Орлика українці показали неабияку освіченість у створенні державотворчого документа. Тепер маємо одну з найдосконаліших Конституцій у світі. Чому ж це не позначається на якості нашого життя?
— Ніде у світі не можна бути громадянином держави, якщо ти не знаєш мови, історії та законодавства цієї країни. А в Україні Конституцію не знають навіть ті, хто приймає конституційні закони. Вважаю, що перш, ніж отримати паспорт громадянина України, кожен має складати іспит із мови, історії та правознавства, як це є у Великій Британії, Німеччині, Швейцарії, Ізраїлі, США. І вже через десять років буде результат, а через 50 Україна стане іншою. Починати треба з дітей — в Україні має бути українська школа. Наприклад, в Америці суспільство складається з представників усіх національностей, які лише є у світі. Та отримуючи громадянство, всі вони мають знати англійську мову, Конституцію й історію США.
А Ізраїль — це єдиний в історії приклад, як колись потужну державу знищили вороги, а вона через 2 тис. років відновилася. У цієї країни ще трагічніша доля, ніж в України, бо їхній народ вигнали з власної землі. Країна почала відновлюватися лише 1947 року. зараз, щоб отримати громадянство Ізраїлю, треба пройти річний процес абсорбції. І насамперед знати не лише їхню мову ідиш, а й іврит — мову, якою понад два тисячоліття ніхто не користувався. Якось я спитав, навіщо це, якщо навіть ваші класики писали на ідиш. Навіть Шолом Алейхем в Україні. Відповідь мене вразила і надихнула. «Якщо ми не відтворимо іврит, то як відтворимо нашу історичну пам’ять і державу, яким 5 тис. років».
А що в нас? Історії знати не хочемо, питання мови для нас не принципове. Власне тому українцями так легко маніпулювати, зокрема нав’язувати, що Москва — старший брат. Бо ті, хто знають історію, розуміють, що це не брат і, тим паче, не старший. Українці мають зрозуміти, що безрезультатно вимагати поліпшення в будь-якій сфері життя, доки сам не знатимеш і не будеш дотримуватися громадянських прав та обов’язків.

Конституція — об’єднувальний фактор
— Деякі країни, до речі, досить успішні, не мають конституції. Можливо, річ не в документі?
— Авжеж, наприклад, Велика Британія не має. Конституція ж передбачає республіканський устрій. А ця країна — королівство. Це справді ніяк не впливає на їхню демократію та рівень життя. Можливо, їм і не треба Конституції, бо в них укорінилося «звичаєве право» закону та традиції. Для них правові поняття передалися історично від пращурів. Нещодавно у ВРУ зареєстрували законопроект, який передбачає карну відповідальність за кнопкодавство. Так ось, свого часу мені довелося спостерігати роботу парламенту Великої Британії. Там на підвищенні сидить спікер. Крісла для депутатів розміщено ярусами у формі амфітеатру. Ліворуч від спікера — урядова коаліція, з іншого боку — опозиція. Між ними — прохід. До речі, на відстані простягнутих мечів. Саме цим проходом ходять гвардійці, коли лічать голоси. Річ у тім, що в їхньому парламенті немає електронної системи голосування. Там голосують руками. І навіть коли депутат підняв би дві руки, його голос — один. А рішення приймають винятково за кількістю присутніх у залі.
Немає своєї конституції й Ізраїль. Там переконані, що вона їм не потрібна, бо вони відтворюють державу після двох тисяч років небуття на основі історичних традицій. Натомість у них є сильно розвинута юдейська віра, є тора, які допомогли народу зберегти свою ідентичність. І є національна монолітність. Це чи не найбільша їхня перевага. Для України, яку тисячоліттями ділили та колонізували, Конституція — об’єднувальний фактор, це Основний Закон, без існування якого ми би вже давно розбіглися. А правові норми Конституції внесли стабільність у політичне життя українського суспільства та зміцнили міжнародний авторитет молодої держави. Нам лише треба знати наш державотворчий документ.
Розмовляла Вікторія Доскоч, «Інститут просвіти»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...