Новини для українців всього свту

Saturday, Apr. 4, 2020

Михайло Іллєнко: «Толока стала таємною зброєю проти воєн і знищення України»

Автор:

|

Березень 25, 2020

|

Рубрика:

Михайло Іллєнко: «Толока стала таємною зброєю проти воєн і знищення України»

У прокат вийшов фільм відомого українського режисера Михайла Іллєнка «Толока». До здійснення своєї мрії про те, що стрічку покажуть у кінотеатрах, Михайло Герасимович ішов довгих 53 роки! Однак ще торік режисер зі знімальною групою показав свою роботу в понад 20 містах і селищах Донецької та Луганської областей. І демонстрували її не у фешенебельних залах, а у напівзруйнованих клубах і просто неба. «Толока» — це 400-річна подорож хати Катерини просторами України. Це боротьба за виживання, за рідну домівку, яку постійно руйнує ворог. Кожна війна і лихо забирали людські життя, залишали тисячі українців без даху над головою. Однак люди приходили на толоку та гуртом допомагали будувати нову хату. 12 хатин змінила героїня фільму Катерина.

Наповнення виросло до повнометражного фільму
— Михайле Герасимовичу, до прем’єри «Толоки» ви йшли аж цілих сім років. Що завадило показати цю стрічку глядачам раніше?
— Загалом, я йшов до прем’єри набагато довше. Бо задумав її ще 1967 року. Приступити до зйомок тоді завадило те, що сценарій стрічки і ця тема не були потрібні радянській владі, бо йдеться про Україну, любов до неї. Можливість реально підійти до реалізації «Толоки» з’явилася лише після 1991-го. Але, як відомо, у той час кінематограф України фактично зупинився. Тому знову довелося відкласти задум. А коли, врешті-решт, усе збіглося, 2013 року приступили до зйомок. Потім була ще одна зупинка — фінансова. І це спіткало не лише мій, але й багато інших фільмів. Головне було пережити цю павзу, бо випробування були серйозні. Особливо у нашій «Толоці». Помер один із акторів — Віталій Лінецький, котрий почав зніматися у фільмі. Довелося знову вносити корективи. Однак 2018-го роботу над фільмом вдалося завершити, а 12 березня ц. р. нарешті відбулася всеукраїнська прем’єра.
— Червоною стрічкою у фільмі проходять слова Тараса Шевченка «А у тієї Катерини». Чому саме цей вірш взяли за основу фільму?
— «У тієї Катерини хата на по­мості» — маленький вірш. Мене питають: як вдалося перетворити такий маленький вірш на повнометражний фільм? Таємниця у тому, що цей вірш, попри те, що він — шедевр, написаний дуже скупо. У вірші йдеться про те, що було, але немає біографії героїв, не показані їхні характери. Скажімо, поїхали троє козаків визволяти Катриного брата, а потім один із них повертається. Тарас Шевченко не пише, як довго вони їздили. Для того, щоб розгорнути широку історичну панораму, я зробив припущення, що шукали брата 400 років. І за цей час історія України перегорнула дуже драматичні сторінки. І кожна ця сторінка існує у фільмі, як маленький міф, який сприймаємо з нашої позиції. Не з тієї, яку нам нав’язували колись, а з нашої, української. Шевченків вірш ніби дає дозвіл актору, режисеру подумати про характери своїх персонажів, про їхні взаємини, як вони зустрілися. У вірші написано, що зустрілися. Але як саме? Які обставини їх підштовхнули одне до одного? Це наповнення виросло до повнометражного фільму.
— Допрем’єрний показ фільму стартував зі Львова. Однак найпершими глядачами «Толоки» стали хлопці на фронті. Чому саме їм показали цю картину спершу?
— Усе почалося з того, коли у 2014-2015 рр. я їздив вздовж лінії фронту і заїжджав на такі позиції, які нам показують у новинах, у мене було 60 переглядів фільму «ТойХтоПрой­шовКрізьВогонь». Й у прифронтовій зоні, і безпосередньо на позиціях ми показували цю стрічку. Возили зі собою апаратуру та фрагменти незавершеного фільму «Толока», зйомки якого тоді призупинили. Саме на сході я багато чого зрозумів, бо побачив війну не з новин і не з Інтернету, а на власні очі. І дійшов висновку, що головна фокус-група країни — на фронті.
— Що маєте на увазі?
— Саме там є той глядач, на якому можна перевірити, має фільм якусь ціну, чи ні. Тому, щойно був готовий фільм «Толока», я відразу ж повіз його туди. Поїздка відбулася восени, ми планували 12 показів, а влаштували 26. Із «Толокою» проїхали від Щастя до Маріуполя. Зробив висновки, ще було трохи часу підправити деякі деталі, змістити акценти, додати репліки.

Кіно — це зброя
— Можемо нарешті сказати, що українське кіно розвивається?
— Бачимо, що на екранах з’явилося набагато більше українських фільмів. За останні п’ять років відбувся бум нашого кіно. Серед цих робіт я бачив дуже хороші і надійні роботи. Якщо запускати один-два фільми, сподіваючись на те, що обидва будуть геніальними, то така тактика не виправдається ніколи. А коли запускають 50 фільмів, то з них обов’язково будуть дуже хорошими 5-7, частина з них буде стабільними, решта — не дуже цікавими. Отже, щоб були класні фільмі, треба запускати у виробництво багато проєктів. Бо ж кіно — не просто розвага, це зброя.
— Кількість не завжди переростає в якість…
— Практика світового кіно продемонструвала, що для того, аби була якість, потрібен процес. Має бути внутрішня конкуренція, змагання, так би мовити, розчин, у якому з’являються кристали. Бо без цього діамантів не буде.
— Що обіцяє українському кінематографу зміна голови Держкіно?
— Ситуація дуже тривожна. Наразі ніхто не знає програми, планів. Ще до призначення голови Держкіно відбулося різке скорочення списку фільмів, тобто частину робіт, які пройшли пітчинг, скоротили. Хоча на них вже було фінансування, але вони залишилися за облавком виробництва. І це дуже тривожний момент.
— Отже, багато стрічок, які мали б вийти цього чи наступного року, покладуть на полицю?
— На полицю складали вже готові фільми, а тут хочуть поховати задуми. Коли я був у Болгарії, до мене підійшов один режисер, котрий намалював мені дуже сумну картину. У фільмі спільного виробництва він виграв цей конкурс, і знімальна група вже почала вкладати свої гроші і знімати у Болгарії, аж раптом вони дізналися, що фільм зупинили. Режисер бідкався, що має робити, адже вклав у фільм гроші інвесторів. Уявіть собі цю ситуацію. Такі сигнали не можна назвати оптимістичними. Перед тим регулярно виходили прем’єри фільмів, у прокаті з’явилися непогані показники. А тут така несподівана зупинка.

До 1991 року мрії були безпідставними
— Зі вступом у дію закону про квоти в Україні почали більше знімати фільмів українською. На жаль, тепер знову бачимо, що деякі телеканали перестали дублювати фільми, і російський продукт знову заполонив український телевізійний простір…
— Тенденція очевидна. Варто згадати репліки одного з телевізійних каналів, коли пролунало, що українська мова взагалі не пристосована до серйозних тем. Можна українською зняти якусь комедію чи «какой-то водевільчик», а якщо йдеться про серйозні речі, то, «вибачте, село є село», й які там можуть бути серйозні філософські розмови. Я трохи інтерпретую, але, по суті, факт залишається фактом — прозвучало, що українська мова не годиться для серйозного кіно. Зараз з’явилися побоювання, що значна частина буде орієнтована на російський ринок, а це означає, що фільми будуть знімати російською, у фільмах гратимуть російські актори. Це у нас уже було і закінчилося дуже погано — ми ледь не втратили власне кіно.
— Ви належите до когорти режисерів, котрі творили не лише за часів незалежності України, а й у радянську епоху. Як змінювалися ви і ваші стрічки з роками?
— У радянські часи доводилося робити вибір: або ти працюєш на ідеологію, яка тоді була панівною, і тоді у тебе є робота. А якщо не хочеш, тоді набагато складніше буде жити. Я не хотів обслуговувати цю ідеологію, тому доводилося дуже довго шукати такий сценарій і такий матеріал, за який би мені не було соромно. Це була не дуже регулярна робота, відповідно від цього залежали заробітки. Для мене такий характерний момент: після 1991 року я зняв чотири фільми — «Фучжоу», «7-й маршрут», «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» і «Толоку». І сценарії усіх цих чотирьох написав дуже давно, але зміг їх зняти аж після 1991-го. Я намагався, пропонував, показував, а мені казали: «Ні. Нам це не потрібно. Давайте щось інше». Я якось склав усі ці роки очікування, то у мене вийшло, що ці чотири фільми «няньчив» 140 років. Я намріяв ці фільми, але до 1991 року ці мрії були безпідставними.
— Після «Толоки» розпочали роботу над новим фільмом?
— Мені вже чимало років. Не кажу про 25, і навіть не 50. Відоме таке прислів’я: «Хочеш насмішити Бога — поділися з ним планами». Навіть не знаю, що сказати…
Розмовляла Галина Ярема, «Високий Замок»

About Author

Meest-Online