Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 20, 2018

Михайло Френкель: «Багато наших гумористів — люди, котрі живуть у світі, де бабло перемогло і зло, і добро»

Автор:

|

Серпень 15, 2018

|

Рубрика:

Михайло Френкель: «Багато наших гумористів — люди, котрі живуть у світі, де бабло перемогло і зло, і добро»

Відомому українському письменнику-гумористу Михайлу Френкелю виповнилося 70 років.
— Ви починали в журналістиці зі спорту?
— Футбол тоді був чи не єдиною віддушиною, сферою, де Київ міг відкрито протистояти Москві. Раніше теперішній Олімпійський стадіон виглядав зовсім не так і називався стадіон ім. Хрущова. І там праворуч від входу, біля таблиці «Чемпіонат СРСР з футболу», збиралася публіка — від восьми років до 80. Говорили і про політику також, не лише про футбол. Висловлювали найфантастичніші версії, сперечалися, перебивали, сварилися.
— Це був Facebook тих часів…
— Схоже. Ну, і я там пропадав.
— А потім стали «футбольним» журналістом…
— Моя кар’єра футбольного журналіста розпочалася з історичної, як ми тепер розуміємо, події. Зима, грудень 1973 року. Було дуже холодно, градусів 20 морозу і в редакції, у відділі спорту редакційне керівництво трохи випило, а треба йти на тренування київського «Динамо». А я молодий, працював у редакції кілька місяців, причому зарплату мені не платили, лише трудова книжка лежала в газеті, платили копійчані гонорари. Тому послали мене. Хоча раніше відбір був жорсткіший, ніж зараз, тепер багато розвелося, особливо в Інтернеті, всіляких видань і всім треба якісь матеріали виставляти. І беруть мало не всіх.
— Зате комп’ютер та Інтернет на порядок підняли ефективність журналістської праці…
— Головне — потрібні ерудиція та літературні здібності, ну, хоч якісь. Все інше — це робота, «набивання» руки. Звісно, як і зараз, журналісти були хороші і різні. І «стукачі» були, причому публічні, бо підписувалися своїми іменами. Особливою була тема «українських буржуазних націоналістів». Був такий епізод. Мене редактор посилає — піди, мовляв, на такий-то захід. Я ц пішов. А там — все про нього, про «український буржуазний». На підході бачу: біжить якийсь чоловік, і раптом люди в цивільному його хапають, крутять йому руки. Згодом я дізнався, що це був В’ячеслав Максимович Чорновіл.
— Це котрого року було?
— 1981-го, здається. Це вже, коли здавалося, що націоналізм залишився десь там, в еміґрації. Повертаюся на роботу, а мені редактор: давай матеріал! Я дивуюся: ви мене, єврея, посилаєте писати про українських націоналістів? Самі пишіть!
— Отже, бути журналістом означає бути очевидцем…
— Якщо ти нормальний журналіст. Можу розповісти смішний епізод зі самого початку моєї роботи. На футбол начальство ходило, а мене послали в Золотоношу на чемпіонат України з гирьового спорту. Ну, це цілком любительський захід — комбайнери, трактористи, здорові хлопці, котрі люблять залізо потягати. Я хутко зробив матеріал і здав. Заввідділом повертається хвилин через 15, мнеться, дивиться спідлоба і каже, «слухай, Мішо, я ж не антисеміт, але редактор і відповідальний глянули і кажуть: що ж це таке — тільки-но його взяли, а він уже своїх євреїв тягне! Я дивуюся, яких євреїв? «Ну ось, чемпіона звуть Іван Пікінер…» А якщо він став чемпіоном, що я можу зробити?». Насправді ж Пікінер — суто козацьке прізвище! Матеріал, втім, надрукували.
— Нещодавно опублікували дослідження американців, в якому сказано, що в Україні, виявляється, найнижчий рівень антисемітизму…
— Так, я знаю, 5 %.
— Ви довіряєте цим даним?
— Скажу дещо ширше. Вважається, що є два види ксенофобії й антисемітизму — побутовий і державний. Але існує ще й третій — політичний. У нас народний депутат, політик встає на Верховній Раді чи на телешоу і каже: «У нас такий великий, такий розумний народ!». А насправді вважає народ бидлом, кінченими ксенофобами й антисемітами. Чому? Бо для того, щоб обгидити свого політичного опонента, вони «шиють» йому, що він нібито прихований єврей. Здавалося б, яка різниця, якщо люди не упереджені в національному питанні, ким була чия бабуся? Це почалося ще в середині 1990-х, коли політичні супротивники Медведчука замовили якомусь літератору книжечку, в якій написали, що Медведчук швидше за все єврей, бо його маму звали Фаїна. Хоча ім’я Фаїна — дуже поширене, наприклад, серед тюркських народів. Потім політичні вороги Тимошенко проплатили нову книжку, де вже про неї написали, що її дідусь Капітельман. Потім треба було допекти Яценюка, оголосили, що Яценюк — єврей. Напевно, тому що в окулярах. Потім вигадали цей божевільний фейк про Порошенка, що він, мовляв, Вальцман!
— Це цілком можуть бути провокації спецслужб…
— Можуть. Наприклад, російських, не треба казати про спецслужби взагалі. І відбуваються зараз два протилежні процеси: побутового антисемітизму стає менше, його давно стало менше. А політичний антисемітизм, навпаки, розпалюється. Як гриби після дощу, почали з’являтися провокації різного роду. У США прийшов до влади проізраїльський Трамп, і «раптом» в Україні вибух політичного антисемітизму. Наприклад, є провінційна газетка «Час пик» у Каневі і вона на Великдень виходить із шапкою: «Вовком хай завиють москалі, хай жиди заверещать, як свині, свято на моїй землі, Пасха йде по Україні!». А потім дивуються, чого це «заверещали американські жиди», я маю на увазі лист 56-х конґресменів.
— Але щось змінилося за останні 70 років?
— До Київського університету я з шостого разу вступив, мене валили нахабно, а потім уже, коли приніс цілий альбом публікацій у республіканській газеті, а люди вступали лише з однією заміткою в багатотиражці, то якось стало незручно… Мені потім про це сказали на кафедрі. І була вже комедія: я здаю іспити і відчуваю, що мене не валять! Три іспити. А на четвертому, це була французька мова, яку я саме не дуже добре знав, викладачка нахиляється до мене і на вухо каже: вам четвірки вистачить? Можете собі таке уявити?
— Про гумор і сатиру. Кажуть, що сатирики і гумористи в житті — похмурі мізантропи. Згодні з цим?
— Михайло Жванецький колись сказав, що сатира — це захист від зовнішнього світу. Коли сатирик пише, то відбивається від недобрих людей, дає відсіч не у фізичному, а в психологічному сенсі. Я колись читав у Зиґмунда Фройда про природу гумору. Він зробив три найважливіших висновки. Над чим найбільше сміються? Над начальством, особливо над великим; над шлунковим трактом і, певна річ, над сексом, ну, тут зрозуміло, це його, Фрейда, «пунктик».
— І як враховуєте у своїй творчості заповіти батька психоаналізу?
— Є гумор письменницький, написаний і надрукований, а є гумор розмовний. Яка різниця? Коли письменник пише він, природно, хоче насмішити людей, але насправді пише замальовку звичаїв. А на концерті треба будь-що-будь «узяти» публіку.
— А хто вигадує анекдоти?
— У Рея Бредбері було оповідання, де з’ясувалося, що їх вигадують інопланетяни, котрі таким чином досліджують психологію землян.
— Який твір Михайла Френкеля найпопулярніший у народі?
— Завдяки цій гуморесці я одружився. Наприкінці 1982 року, через місяць після смерті Брежнєва, «Літературна газета» її надрукувала. Це була пародія на популярний у ті роки кінофільм «Таємниці Бургундського двору». Цю гумореску вирізали для стінгазети в Київському будинку моделей і там її побачила моя майбутня дружина Люся. А з нею працювала дружина мого кращого приятеля. Нас познайомили, ми якось так одружилися й уже 35 років разом.
— А чому в нас зараз така величезна кількість гумору скрізь?
— Бо багато наших гумористів — це люди, котрі живуть у світі, в якому бабло перемогло і зло, і добро. Я ніколи не писав естрадних монологів, тому намагався не зловживати письменництвом «за Фрейдом». Проте за якийсь час після появи на екрані знаменитого голлівудського «Основного інстинкту» написав «за мотивами» гумореску. І вона зіграла несподівану роль в одній історії. Саме в той час у мене зіпсувалися стосунки з одним автором — міцним аґресивним хлопцем. Якось іду я через вестибюль комбінату друку. А він назустріч. Підходить рішуче і каже: «Я збирався побалакати з тобою відверто, але прочитав твій «Основний інстинкт» і вирішив — гаразд, обійдемося без цього». Махнув рукою і пішов собі.
Розмовляв Сергій Тихий, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...