Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 18, 2017

Марися Никитюк: «Перефарбувати російський танк у рожевий колір — це також декомунізація»

Автор:

|

Червень 09, 2016

|

Рубрика:

Марися Никитюк: «Перефарбувати російський танк у рожевий колір — це також декомунізація»

Марися Никитюк

Марися Никитюк стала переможцем цьогорічного ScripTeast Award Каннського кінофестивалю за сценарій «Коли падають дерева». Її твір визнали найкращим із поміж 11 претендентів з восьми європейських країн. Письменниці лише 28 років, втім вона встигла зробити немало. Заснувала театральний портал Teatr.com.ua, стала однією зі співорганізаторів «Тижня театральної п’єси», написала книгу «Безодня», створила кіносценарії «Листопад», «Алкоголічка», «Сказ», «Свині», за своїми сценаріями зняла короткометражні фільми «В деревах» і «Мандрагора».

Йти за своїми мріями та не здаватися
— Розкажіть будь-ласка, що за приз ви отримали і хто його вручає?
— Мені вручили премію за найкращий сценарій зі Східної та Центральної Європи імені Кшиштофа Кесльовського. ScripTeast — це навчальна програма з підготовки сценаріїв до зйомок та, одночасно, програма, що займається промоцією талантів зі Східної Європи у світі західноєвропейського кінобізнесу. Тому вона і проходить спершу в Польщі, потім під час Берлінале та має свою завершальну стадію під час Каннського кінофестивалю, де і вручають премію. ScripTeast заснував десять років тому польський продюсер Даріуш Яблонський.
— Які країни беруть участь у ScripTeast?
— Східної та Центральної Європи. Цього року була Німеччина, Польща, Румунія, Литва, Болгарія, Чехія, Грузія й Україна. Україна та Грузія доєдналися до участі цього року вперше. Завдяки попереднім програмам було створено вісім фільмів і 12 запущено у виробництво. Від країни надсилаються сценарії, потім із них вибираються один, максимум два від кожної. З авторами потім займаються 10-12 продюсерів, агентів, дистрибуторів і сценаристів. У моїй групі був оскароносний сценарист Марк Пеплоу, котрий писав для фільмів Бертолуччі й Антоніоні («Останній імператор» і «Професія: репортер»). Він прочитав мій сценарій, дав свої рекомендації.
— На що плануєте витратити грошову частину премії?
— Це невелика сума — всього 10 тис. EUR. І ми наразі не знаємо, на що вона має піти, бо кошти дають не просто на стрічку, а на якусь конкретну частину її створення — постпродакшн, кольорокорекцію тощо. Зрозуміло, що на фільм потрібно в рази більше грошей. Але я дуже хотіла сам приз — статуетку у вигляді вітрильника.
— Про що розповідається у вашому сценарії?
— Події відбуваються у наш час. Це — історія трьох поколінь жінок, котрі повторюють ту саму помилку, бо повністю залежать від суспільної думки. Тому живуть не своїм, а чужим життям. Одна з героїнь — підліток, що намагається вирватися з цього кола. Але їй це не вдається, бо всі герої — недостатньо сильні та сміливі. Вся історія показана очима дівчинки. Вона прагне йти за своїми мріями та не здаватися.
— Ви вже не вперше дивитися на світ очами дитини. Те саме було в сценарії «Алкоголічка». Мали важке дитинство?
— Ні, моє дитинство було прекрасне. Але в основу сценарію «Коли падають дерева» справді покладені мої дитячі відчуття та спогади про той час. Героїня фільму — безкомпромісно світла. Вона стоїть на варті того, що є добрим, а що ні.

Ми живемо в країні, де триває війна
— Коли почнуться зйомки фільму?
— В серпні. А прем’єра запланована на 2017 рік.
— Батьки читають ваші сценарії?
— Сценарії ні, а фільми дивляться. Одні їм подобаються більше, інші менше. Нещодавно вийшла моя прозова книга «Безодня». Вона — важка, подекуди навіть жорстока. Але батьки читають, бачу по тому, як закладка переміщується по товщині сторінок.
— Дивно, що ви — така ніжна, акварельна, любите рожевий колір, а ваша проза — жорстка, навіть із нецензурною лексикою, як у фільмі «Листопад». Звідкіля це?
— З першого дня навчання на сценариста вам скажуть, що ви маєте бути жорстокими до ваших героїв, бо в основі драматургії лежить конфлікт. До того ж, ми живемо не у пасторальному утопічному світі, а в країні, де триває війна.
— А що б ви хотіли змінити в законодавстві щодо кіногалузі?
— Хочеться зміни системи на законодавчому рівні. Наприклад, якщо ви підписуєте договір після перемоги на пітчінгах Держкіно, то він виявляється достатньо несправедливим щодо авторських прав. Мова про роялті. Зрозуміло, що велику частину прибутку забирає продюсер чи кінокомпанія, але й автор має отримувати відсоток із прокату впродовж усього життя його твору. А у нас роялті виплачують лише раз.
— А де берете кошти на свої фільми, адже вже зняли два фільми як режисер?
— Фільм «У деревах» був створений за кошти приватної кінокомпанії «Директорія кіно». А на другий фільм «Мандрагора» 60 тис. грн дали наш оператор Сергій Лисенко і продюсер Ігор Савиченко. Сергій хотів вступити в кіношколу Лодзя (Польща), тому йому потрібна була якісна серйозна робота, щоб пройти відбір. Тепер Сергій уже другий рік навчається в Лодзі, а ми з «Мандрагорою» побували на кінофестивалях, тобто, своєї мети стрічка досягла. Зараз я зняла короткометражку «Сказ» разом із оператором Денисом Лущиком. Це були власні кошти продюсера Юрія Мінзянова — він зацікавився співпрацею зі мною і ще кількома молодими режисерами. А від Держкіно я не маю права отримати кошти на фільм, бо претендент мусить мати завершену режисерську освіту і ще не зняти дебютного фільму. За всіма цими параметрами я не підходжу.

Сценарії не залежуються
— Наскільки ви залежите від смаків споживача?
— Я створюю сценарії під впливом власних переживань, новин, історій, що відбуваються зі мною й оточуючими. Давно живу в режимі спостереження та слухання. Відомий драматург Максим Курочкін наголошував: «Драматург — це вухо, а сценарист — це вухо й око». Світ повен життя, яке ти, пропускаючи крізь себе, мов крізь лінзу, заломлюєш і переплавляєш в історії для фільмів. У письменника має бути добре налаштований внутрішній локатор. Тому все почуте та побачене перетравлюю в драматургію. А вже на стадії завершення можу подумати: кому це цікаво? Та оскільки сама знімаю кіно, то пишу те, що хвилює в першу чергу мене, і що я хочу знімати. Практика показує, що це на 70 % цікаво й іншим режисерам. У мене сценарії не залежуються. Часом доводиться навіть притримувати щось для себе.
— А чи на часі тепер знімати художні фільми про війну на Сході України?
— Гадаю, що ці теми мають відстоятися. Події Майдану спричинили потужний вибух якісної документалістики. Компанія «Вавилон 13», режисери Володимир Тихий, Юлія Гонтарук і ціла низка прекрасних режисерів почали реалізовуватися в документальному кіно. Їхні фільми справляють дуже сильне враження. Але художнє переосмислення потребує часу. До того ж, на фестивалях уже минула хвиля цікавості до нашого воєнного кіно. Тепер прагнуть насамперед змістовного та цікавого продукту. Щоб написати сильну історію, треба добре розбиратися в темі. А ми досі не дуже розуміємо, що ж на Сході відбувається. Можна вийти на емоціях, інтимних історіях, які відбуваються на тлі війни. Втім, потрібно це робити дуже делікатно, щоб уникнути шаблонів, кон’юнктури й однозначності. І втілити такі сценарії можуть лише добре обізнані автори. Наприклад, письменник Артем Чех рік провів серед бійців антитерористичної операції (АТО). Гадаю, такі автори, як він, зможуть передати усю правду війни, бо пережили все особисто. Так само, як колись Ремарк, Гемінґвей, Селін. Але митцям потрібен час, щоб все вклалося у свідомості.
— Крім АТО, ми ще воюємо з привидами минулого. Як ставитеся до стрімкої декомунізації в Україні?
— Нам потрібна сепарація. Це як дітям із хати батьків виїхати. В нашому конкретному випадку, з хати прийомних батьків. А потім усе це можна буде переосмислити та структурувати. Можливо, щось й повернути.
— Утім, Арку дружби народів назад не поставиш…
— Декомунізація може мати різний вигляд. Один чеський скульптор перефарбував російський танк у рожевий колір. Це — також прояв декомунізації. Але я б не витрачала на все це стільки зусиль та емоцій. Бо люди просто жахливо через це сваряться. Потрібно просто відпустити ситуацію, а через десять років ми вже й пам’ятати не будемо, що там помінялося. Однак якщо є конкретний відсил до Радянського Союзу, то це має бути знищено. Але потрібно з себе витравити не лише зовнішні прояви «совка», а й внутрішні. А це — набагато складніше завдання. І поки що більше робиться акцент на косметичних змінах.
Розмовляла Ліліана Фесенко, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...