Новини для українців всього свту

Thursday, Oct. 22, 2020

Мар’яна Савка: «Ми не знаємо, як любити цю країну, яка не любить нас»

Автор:

|

Квітень 11, 2013

|

Рубрика:

Мар’яна Савка: «Ми не знаємо, як любити цю країну, яка не любить нас»

Про те, яких книг бракує українським дітям, про реакцію на законопроекти у видавничій галузі та про причини кризи українського суспільства розповіла Мар’яна Савка, українська поетеса, дитяча письменниця, літературознавець, публіцист, головний редактор і співзасновник «Видавництва Старого Лева».

Закон про реґіональні мови — політична карта, розіграна перед виборами
— У липні 2012 року дуже активно обговорювали тему скасування пільг для видавців, а потім усе затихло. Яка ситуація зараз?
— Усе відбувається за однією схемою. Щоразу перед закінченням терміну дії закону про пільги уряд починає рахувати недодані видавцями податки в казну. Розрахунки робить, спираючись на статистику Книжкової палати, а більшість її позицій — це брошури та книги, які не йдуть у продаж, тому ті дані суперечать дійсності. Але річ не в тім. Скасування пільг морально підкосило би видавців, які й так бояться ризикувати та вкладати гроші в книги й промоцію. Тож особливих надходжень до бюджету уряд би не отримав, а галузь точно би постраждала. Це була велика небезпека, добре, що вдалося зупинити цей процес, і ми зберегли наші пільги наразі до 2015 року.
— Недавно уряд вніс законопроект про видавничу справу. Звідти виключено норми, що сприяють перекладацькій діяльності. Що ви про це думаєте?
— А що, держава колись сприяла перекладацькій діяльності? Хіба в нас є хоч одна інституція, що підтримує українські переклади за кордоном? Goethe-Institut в Україні курує німецькі переклади, IFU – французькі переклади, British Council — переклади творів британських авторів. Це – організації, які дбають про літературу тієї країни, яку вони представляють. А Україна… Їй і так добре, вона нікого не представляє й нічого не підтримує. Але це не означає, що нема перекладів. Є чудові люди, які беруться за промоцію української літератури за кордоном просто тому, що їм ця література подобається. Я повернулася з книжкової виставки в Ляйпцигу, вражена тим, як багато праці, особистого часу та професіоналізму вкладають німецькі перекладачі з організації Translit, щоб відкрити німецькомовному читачеві українську літературу. Чи знав би німецький читач про Жадана, Малярчук, Ірванця, Матіос, якби не блискучі переклади Клаудії Дате?
— Щодо закону про реґіональні мови: чи він, на вашу думку, щось змінює?
— У «Видавництві Старого Лева», наприклад, за цей рік збільшились обороти й зросли наклади, тож я думаю, той закон спонукав людей купувати українську книгу. До речі, побільшало замовлень зі сходу України. У Донецьку нашим авторам улаштували дуже якісні зустрічі — і з дітьми, і з пресою. Загалом, люди ж — не ідіоти. Вони розуміють, коли їм щось нав’язують і роблять із них манкуртів. Хоча є інша частина суспільства, чимала, яка цей закон підтримувала та для якої все українське – глибоко огидне, не залежно від закону. Але ж ми розуміємо, що мовний закон — це політична карта, укотре розіграна перед виборами, щоби відвести нашу увагу від кричущих економічних та політичних проколів.
— А зміни до шкільної програми з української літератури — теж політична карта? Із програми ж вилучили й книгу автора вашого видавництва («Таємниця козацької шаблі» Зірки Мензатюк. — Ред.)?
— Може, це – приватна гра Табачника проти української держави. Бо цей процес форматування шкільної програми методом вилучення з неї національно-патріотичної складової — це політика формування майбутнього електорату, якому буде властивий космополітичний пофігізм, а не український патріотизм. Школа — дуже ієрархічна інституція, там усе чітко: є вказівка — робимо. Сказали вилучити — вилучаємо. Наприклад, тепер стали комусь заважати письменники рідного краю — скоротили до трьох уроків на рік. Так само хочуть вилучити з програми уроки позакласного читання. А це означає, що сучасні дитячі письменники взагалі залишаються поза школою.
У цій ситуації не треба панікувати. Треба просто пояснювати батькам, що саме вони відповідальні за те, ким виросте їхня дитина. І що без світлих і добрих українських книг у неї формуватиметься дещо інше ставлення до світу й країни, у якій вони живуть. Може, вони подбають про те, щоб окрім школи дитина відвідувала бібліотеку. А дитячі бібліотеки в нас якраз і заповнюють прогалину недоданих школою книг.

«Відрадно, коли ти приходиш у бібліотеку й бачиш, що твої книги – затерті»
— Згідно з останніми рейтинґами, на одного українця припадає менш ніж одна надрукована книга в рік, що є просто катастрофічним показником, порівняно з Європою. Які тенденції в цьому напрямку останнім часом простежуються в книговидавництві?
— Ці півкниги на людину — це переважно не художня література, а довідкова, і не українською мовою. Чи задумувалися ми над тим, які книги потрапляють до читача віддалених районів, містечок і сіл, де немає книгарень? Ті, що прийшли до них поштою. Відповідно, налагоджена система «книга поштою» існує лише в одного видавництва — КСД. Це дуже потужна структура, яка має власну чітко відрегульовану мережу дистрибуції, тому книги, котрі потрапляють до рук мешканців провінції, — переважно з каталогу КСД. Проаналізуйте цей каталог і зробіть висновок, яку частку там займає якісна україномовна книжка. Ситуація на ринку книжкової торгівлі України — під загрозою монополізації російським гігантом «ЕКСМО», який потроху скуповує все на своєму шляху. «КС», «Буква», «Логос Транс», «Читай-город», «Емпік» — це все вже його власність. Просування й навіть паритетна присутність української книжки на полицях цих книжкових супермаркетів просто неможливі. За кількістю магазинів мережі з українськими книжками, такі як «Книгарня Є» і «Дім книги», – незмірно менші.
— Активно розвиваються продажі через Інтернет. А чи готові українці платити за електронну книгу?
— В усьому світі відчувається тенденція наступу книги в цифровому форматі. Ми самі переконалися, якими зручними є електронні читалки. У нас же люди не готові платити в Інтернеті за скачування книжки — завжди знайдуть спосіб, як зробити це безкоштовно. Натомість, люди вже готові замовити паперову книжку через Інтернет. Гадаю, із часом відбудеться перехід книги в елітний сегмент — на полицях будуть красиві, дорогі видання, які зможе дозволити собі гурман або людина, яка точно знає, що їй це потрібно. Тому що в помешканні бібліофіла книги завжди будуть, бо це – не просто тексти, а ритуал, настрій, емоції. Я – тільки за те, щоби книги ставали якісними.
— А як із дитячою книгою?
— Інколи дорослі роблять вибір, послуговуючись своїми смаками чи їх відсутністю, і вибирають книги, які псують дітям смак. Щоби читач зробив вибір на користь твоєї книги, мусиш доступно пояснити, чим вона гарна. Просування дитячої книги — складний інструмент. Ми не йдемо за смаками читача, а хочемо прищеплювати культуру споживання. Багато зусиль іде на те, аби подати, пояснити й поговорити про цю книжку, бо зараз є мало преси, на сторінках якої можна це зробити, майже немає телевізійних програм і фактично відсутня соціальна реклама. Укотре ми приходимо до констатації факту, що Інтернет — найдоступніший для просування книги. А загалом, успіх без промоції – неможливий. Дитячим видавцям важливо працювати з дитячими бібліотеками, бо там — переважно розумні небайдужі люди, тож бібліотеки стають професійними осередками, клубами, куди діти приходять не тільки по книги.
— А чого, на вашу думку, бракує дитячому книжковому ринку в Україні?
— Ринку бракує якісних книг, а літературі – ринку. Тобто, якщо є письменники, то бракує ініціаторів — видавців, які би підкидали авторам пропозиції важливих і потрібних тем. Я пересвідчилася в тому, коли розпочала роботу над українсько-німецьким книжковим проектом «Мама по скайпу». Тема розриву спілкування між дітьми та дорослими як наслідок трудової міґрації лежала на поверхні й потребувала літературного втілення. Нам незручно говорити про покинутих дітей, про самотніх старих, про людей, котрі, вийшовши на пенсію, опинилися за межею бідності та деградації, як і про зламаних людей, які, втративши роботу, не знайшли себе. І взгалі, у суспільстві є багато болячок і закритих зон, які варто було б озвучити на рівні літератури. Можливо, це дало би поштовх до обговорення цих тем дорослими й дітьми.
Розмовляла Христина Нога, Zaxid.net

До слова
Виконавчий комітет Львівської міської ради (ЛМР) вніс зміни до свого рішення від 28 березня 2008 року «Про підтримку україномовного книговидання у Львові». Згідно з новим документом, фінансову підтримку надаватимуть не лише оригінальній, а й перекладній україномовній літературі. «Цього не було в попередньому рішенні виконкому. Крім того, ми вносимо деякі зміни щодо термінів розглядів комісією поданих на конкурс пропозицій», — розповіла Ірина Подоляк, начальник управління культури ЛМР. За її словами, суттєвим недоліком було те, що на зауваження казначейства Львівська міськрада не має права брати собі на представницькі видатки книжки, які вона підтримала, оскільки це — одностороння фінансова допомога. «Тому цей пункт був змінений, і ми ці книжки будемо віддавати Централізованій бібліотечні та системі для дітей, для дорослих, а також в управління освіти», — зазначила п. Подоляк. Додамо, що 2011 року депутати Львова виділили 500 тис. грн на підтримку україномовного книговидання. 2010-го ця сума становила 350 тис. грн.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply