Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 21, 2017

Мар’яна Савка: «Головна перепона — низька культура читання»

Автор:

|

Травень 31, 2012

|

Рубрика:

Мар’яна Савка: «Головна перепона — низька культура читання»

Львівське «Видавництво Старого Лева» називають одним із лідерів на ринку дитячої книги в Україні. Для Мар’яни Савки, його головного редактора, яка, до того ж, є й поетесою, епітетів наразі не вигадано. Проте з дискурсу відчувається, що людина ця — щаслива через повне й остаточне занурення в милу її серцю та душі справу. І, звичайно ж, талановита й завзята, якщо підняла та несе по життю таку махину, як успішне й розкручене видавництво. Утім, приводом для розмови з Мар’яною став навіть не її творчий кураж, а фестиваль дитячої книги, котрий нещодавно завершився у Львові. Про нього й мова.

І письменникам, і малим читачам потрібне спілкування

— Пані Мар’яно, як ви оцінюєте проведення цьогорічного фестивалю дитячої книги у Львові?

— Дуже ціную зусилля організаторів, витрачені на проведення такого фестивалю. І вони справді — титанічні. На жаль, поки що в Україні така потрібна справа, як промоція книги, зокрема дитячого читання, лежить на плечах ентузіастів. Їх не так багато. Їх насправді дуже мало на всю країну. Я теж до них належу, бо усвідомлюю, наскільки це важливо — навіть не для книжкового ринку, а для суспільства загалом. Тому завжди підтримую те, що робить Форум видавців, його президент Олександра Коваль і вся команда. Цьогоріч у мене склалося значно краще враження про фестиваль, аніж торік. Хоча кількісно дітей, мабуть, було не більше. Однак цього року організаторам таки вдалося сконцентрувати всі активності не просто довкола розваг, а довкола книги. І це, мабуть, уперше, коли всі наші акції — а ми запросили до участі більшість наших авторів — відбувалися з великою кількістю дітей. І письменникам, і малим читачам потрібне спілкування одне з одним. Це вдалося вповні. Щоправда, хотілося б, щоб і дорослі — батьки та вчителі — підтримали дітей у їхньому зацікавленні книжкою. Прикро, коли величезна аудиторія школярів захоплено спілкується з письменником і майже ніхто із цих дітей не може придбати книгу.

— Скільки було представлено видавництв? Чи були якісь особливі гості? А особливі події?

— Усе-таки не варто оцінювати цю подію як суто книжкову виставку. Це — дитячий фестиваль, і книги дитячих видавництв лише доповнювали програму. Однак вельми тішить, що були провідні дитячі видавництва. І головне — було багато письменників: і відомих, як Галина Малик, Леся Воронина, Сашко Дерманський, Марина Павленко, Роман Скиба, і тих, хто лише починає свій творчий шлях. Закордонних зірок майже не було. Зате

приїхала Барбара Кос­мовська. Я, до речі, принагідно висловлюю свою повагу видавництву «Урбіно», котре промоціює цю знану польську авторку в Україні. Із задоволенням прочитала новинку від неї — підліткову повість «Позолочена рибка», у якій все гармонійно: і текст, і переклад, і культура видання. На цьогорічному дитячому фестивалі було страшенно багато акцій, різноманітних майстер-класів, квестів, презентацій, забав. Приємно, що організатори, мандруючи виставками в інших країнах, переймають і втілюють у життя позитивний досвід. Так, мене дуже потішило те, що діти самостійно голосували за улюблені книги. Самі книги, підвішені на кольорових стрічках, були на доступному для дитини рівні, і кожен малюк міг наклеїти на свою книжку наліпочку. Такі книги на стрічечках ми колись бачили на виставці в Литві. Ось тепер і в нас воно працює. До речі, приз глядацьких симпатій здобула книжка саме нашого автора (наймолодшого!) — Олі Русіної, котрій лише 16 років. Її книжка «Сестричка» була просто повністю заліплена «слониками».

— Після події такого штибу настають звичайні трудові будні. Чим вони будуть заповнені у «Видавництві Старого Лева»?

— Увесь травень розписано мало що не по днях. Зустрічі та презентації в Ужгороді, Чернівцях, Києві, Тернополі, Львові. Підготовка нових книг — це також свято. До того ж, наша команда ентузіастів (Маріанна Кіяновська, Уляна Гнідець, Соломія Чубай, Рости­слав Лужецький) готує непересічну подію — Міжнародний симпозіум «Література. Діти. Час» у Жовкві, водночас у Тернополі Ірина Мацко організовує фестиваль «Дивокрай» (це в основному — зустрічі з письменниками), а в Івано-Франківську Тетяна Качак проводить науково-теоретичну конференцію. 25 травня в Жовкві відбудеться церемонія нагородження премією «Великий Їжак». Туди приїде цвіт нації, це без перебільшення. Побажайте нам удачі в бою! Великий респект — Маріанні Кіяновській, директору премії, за її роботу на межі можливого.

«У мене — чудесні автори»

— Хто із сучасних українських дитячих письменників є вашим «фаворитом»? Кого видаєте з особливим задоволенням?

— Я їх усіх страшенно люблю. У мене — такі чудесні автори! Усі! Прекрасні люди, працьовиті, щирі душею. Це — майже сім’я. Гадаю, що наша заслуга є в тому, що й між собою вони гарно спілкуються, черпають досвід, діляться інформацією. Тому важко виділяти фаворитів. Але все-таки назву Сашка Гавроша й Сергія Гридіна — через те, що вони невтомно розвиваються, не зупиняються на досягнутому. І, звичайно, це — Володимир Рутківський. Ми от лише зараз видаватимемо його повість для дівчаток «Ганнуся», але я неймовірно рада нашому спілкуванню, бо й сама отримую багато від цього.

— Зазвичай ви шукаєте авторів чи автори знаходять вас?

— Саме виставки і є майданчиком для спілкування. Там можна особисто поспілкуватися і з письменниками, і з художниками. А ще є Інтернет — більшість пропозицій приходить на пошту. Є, щоправда, такий момент: через завантаженість я можу дуже довго не читати рукопису. Але автори про себе нагадують. А художники надсилають свої порт-фоліо.

— Чи можна говорити про конкуренцію серед дитячих видавництв в Україні? Якщо так, то кого «Видавництво Старого Лева» вважає своїм конкурентом?

— Мабуть, найбільшим нашим конкурентом є час. Ми багато речей просто не встигаємо зробити, бо ідей — чимало, а людино-годин завжди бракує. А говорити про конкуренцію в традиційному розуміння поки що зарано. Не ті масштаби бізнесу, щоби конкуренція була відчутна. Крім того, із деякими видавцями в нас дуже теплі дружні стосунки, і ми (якось усупереч конкуренції) ділимося важливою інформацією, досвідом.

— Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Івана Малковича створювалося 1992 року. І досить швидко завоювало ринок. Як на вашу думку, коли легше велося видавцям — у 1990-х чи тепер?

— Кожен період має свої кризові моменти. На початку 1990-х, напевно, було досить страшно починати будь-який бізнес. Але той, хто починав і зумів утриматися, як Іван Малкович, здобув першість. Зараз не найгірший час для книжкового бізнесу. Звичайний час — із ризиками, пов’язаними найперше з недолугістю законодавства.

Складно розвивати книжковий бізнес у країні з такою низькою культурою читання. Бо насправді навіть не низька платоспроможність людей, а відсутність потреби читати стає перепоною на шляху книговидання. Не дай Боже, звичайно, повернутися на початок 1990-х, бо це був досить хворобливий час. Зараз принаймні ми маємо певний досвід і намагаємося працювати більш-менш цивілізовано.

Прогноз

на майбутнє

— Чи зіштовхуєтеся з негараздами, що вже стали традиційними для столичних теренів: рейдерськими захопленнями приміщень і подібними речами?

— На щастя, із нами такого не було. У Києві вся центральна забудова — це ласі шматочки, які постійно комусь припадають до смаку. Ми у Львові винаймаємо звичайний офіс у промисловому районі, тому рейдерські захоплення приміщення нам не загрожують.

— Чи держава заважає розвитку дитячої книги в Україні? Якими є ваші основні проблеми як видавця?

— Ні, не заважає. Швидше, зберігає байдужість і не дотує. Фонди бібліотек не поповнює книгами, місцевим бюджетам не додає коштів на закупівлі, громадські ініціативи іґнорує, в інформаційне поле ідею «нації, яка читає» жодним чином не просуває, на міжнародних виставках Україну показує в найгіршому світлі. Але ми працюємо. Навіть не хочу особливо озвучувати наші проблеми. Про це говорилося не раз: низька культура читання, нестача коштів для промоції, неплатоспроможність суспільства, хаотичний книжковий ринок, поділ країни за мовним принципом. Ні, не хочу говорити про проблеми. Краще ми зосередимося на їх вирішенні й ще попрацюємо.

— Ваш прогноз на майбутнє: чи розвиватиметься надалі книжковий бізнес? Наскільки витіснятиме електрон­на книга паперову? І чи занепадає культура читання в цілому?

— Якби мій прогноз на майбутнє був неґативним, я би пішла з книговидавничої сфери на вільні письменницькі хліба. Чи на телебачення. Чи ще кудись. Я вірю в те, що роблю. Бачити очі дітей, котрі приходять на наші зустрічі, — це розуміти, як ти їм потрібен. Це не лише тримає, це робить тебе незламним. Читацька культура занепадає не відучора й не відсьогодні, а ще від тих жахливих 1990-х, коли ціле покоління випало із читацького процесу. Але ж ми є свідомі того, що суспільство динамічно змінюється в позитивному руслі. Голов­не — наша добра воля на те.

Розмовляла Наталія Лебідь, «Оглядач»

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...