Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 24, 2017

Марсі Шор: «Спроби вирішити, хто українець, а хто росіянин тримаються на хибному розумінні ідентичності»

Автор:

|

Червень 29, 2017

|

Рубрика:

Марсі Шор: «Спроби вирішити, хто українець, а хто росіянин тримаються на хибному розумінні ідентичності»

Торік американська професорка Марсі Шор, дослідниця новітньої історії Східної Європи з Єльського університету, завершила свою книжку The Ukrainian Night: An Intimate History of Revolution. Книжка досліджує Майдан і зміни в Україні. Чоловік п. Шор — відомий історик Тімоті Снайдер. Він також досліджує Україну, зокрема, історію радянського періоду, Другої світової війни, Голодомору.

«Майдан мене вразив»
— Як, на вашу думку, змінилися українці після Майдану?
— Майдан мене вразив. Він став справжнім поштовхом до перетворення людських душ. Індикатором людського потенціалу та можливості виходити за його межі та створювати щось краще. Свідченням того, що відповідальність українців за своє життя і за життя інших вийшла на зовсім інший рівень. Те, що це сталося, доводить мені, що українське суспільство не безнадійне. А ті, хто каже «живемо в посттоталітарній країні, а отже, назавжди уражені минулим і не можемо створити нічого кращого», помиляються. У моїй книжці ідеться про особистостей, які робили вибір і приймали суспільно важливі рішення. Політолог Ганна Арендт каже, що наслідки дії безмежні, тому минуле продовжує відображатися в теперішньому. Втім, вона також вважає, що людська здатність до дії є здатністю запускати щось нове. Це реалізація свободи, закладеної в народженні, бо народження когось чи чогось щоразу вводить у світ щось нове. Гадаю, що це притаманне не тільки українцям — це універсальний людський потенціал. Питання в тому, що ми можемо з нього взяти й чи готові нести за це відповідальність. Багато людей казали мені, що для них важливою зміною, зумовленою Майданом, стала довіра одне до одного в суспільстві, яке вони до того описували як розпорошене й відчужене. Люди знайшли спосіб об’єднатися. Очевидці й учасники Майдану розповідали, як несподівано зникали бар’єри, що існували раніше. Майдан дав поштовх більше пізнати себе й інших. Це й є ознакою створення нового суспільства.
— Український історик Ярослав Грицак переконує, що на Донбасі проявляються різні ідентичності…
— У кожного з нас є кілька ідентичностей. Мабуть, це тому, я є певною мірою безрідною космополіткою, але попри це дуже скептично ставлюся до уявлення про ідентичність як щось єдине та цілісне. Усі ми проходимо через різні періоди у своєму житті, ідентифікуючи себе в різний спосіб. Є моменти, коли наша етнічна, расова чи релігійна приналежність важливі, а іноді набагато важливіше бути матір’ю, сестрою або приятелем, або гравцем футбольної команди. Людські ідентичності дуже складні. Всі спроби вирішити, хто є українцем, хто — західним українцем, а хто — росіянином тримаються на хибному уявленні про поняття ідентичності.
Під час однієї з розмов із Сергієм Жаданом ми обговорювали текст Олени Стяжкіної про Донбас. Незважаючи на те, що Олена етнічна росіянка, вона обрала Україну. Один із її аргументів для мене досить провокаційний, але переконливий: вона каже, що ситуація на Донбасі є не етнічним конфліктом, а конфліктом розуміння часу. Гадаю, Сергій також намагався сформулювати щось подібне: є відчуття часу, який стоїть на місці. Точкою розриву стали стосунки між поколіннями й їхнє розуміння часу, а не мовні суперечки або етнічне походження.
— Наскільки сформована ідентичність важлива для сучасної держави?
— Це питання, на яке кожен має відповісти сам. Я і мій чоловік відповіли б на нього по-різному. Він набагато прихильніше ставиться до національної ідентичності та патріотизму, ніж я. В певному сенсі він більше прив’язаний до Америки. Але, на мою думку, це залежить від індивіда: чого він потребує в житті, щоб бути відповідальним членом суспільства.

Те, що люди убивають одне одного, не має значення для більшості американців
— Ви якось писали, що Майдан репрезентує новий незвичайний розділ в історії українсько-єврейських взаємин…
— Я була дуже зворушена, коли спостерігала за українсько-єврейськими стосунками під час Майдану. Було відчуття, що протести стали моментом гармонії громадянського патріотизму. Це був патріотизм за особистим вибором, а не зумовлений етнічною, расовою чи релігійною приналежністю. Кожен мав обрати, яке суспільство хоче мати. Українські євреї, з якими я спілкувалася, розуміли, що їхнє місце на Майдані. Вони не відчували жодних суперечностей між своєю ідентичністю й українською. Впевнена, що це розвивалося досить довго — Майдан просто кинув світло на те, що вже існувало.
— Ви кажете, що Майдан об’єднав українців. Чи можете те саме сказати про війну з Росією?
— Не думаю, що війна об’єднала людей так сильно, як Майдан. Але, коли я вперше побувала в Дніпропетровську (зараз це — Дніпро) було відчуття, що місто як спільнота прийняло певне рішення. Люди вирішили стати по українському боці. Це не змінювало факту, що місто російськомовне, але політично Дніпропетровськ був українським. І люди, з якими я балакала, відчували, що для них важливо бути частиною міста, яке прийняло таке рішення.
— Якщо для світу події на Майдані стали поверненням метафізики, то чим тоді є війна на Донбасі?
— Метафізика Майдану не поширилася на бачення України світовою спільнотою. Не думаю, що решта світу усвідомлює, наскільки зацикленими на собі є американці. Вони не думають ні про кого за межами США. Переважна більшість американців ніколи не виїжджала за кордон. Наша уява дуже обмежена. Багато людей не знають про конфлікт на Донбасі й їм байдуже. Вони навіть не знають, що таке Донбас і де він. Факт, що люди десь убивають одне одного, не має для них значення. Тому не думаю, що сприйняття України у світі було достатньо сформованим, щоб воно могло змінитися під впливом Майдану або війни.

Трамп відкидає емпіричну реальність
— Перед президентськими виборами в США ви казали, що прихід Дональда Трампа до влади стане кінцем лібералізму та демократії, або й кінцем цивілізації взагалі. Він став президентом. Чи справджуються ваші побоювання?
— Те, що він при владі, жахливо. Може статися все, що завгодно. Відразу після виборів думки моїх друзів і колег розділилися. Я знала, що ніхто з них не голосував за Трампа. Були ті, хто казав, що буде нелегко, але в нас є сильна традиція — ліберальна демократія має глибоке коріння в США. Я ж і надалі вважаю, що це може стати кінцем усього. Звісно, що державні інституції опираються. Щодня ми дивимося новини і сподіваємося, що цей кошмар закінчиться, і ми позбудемося Трампа. Я думаю, що він збожеволів — зламав усі види законів, переступив усі можливі межі, й ніхто його не зупинив. Республіканці й Конґрес проявили м’якотілість. Багато хто з них не любить президента, але це ж вони голосують за призначення всіх кандидатів, котрих він висуває. Навіть Джон Мак-Кейн голосує! Не думаю, що ліберальна демократія зможе довго існувати після Трампа.
Доречним є аргумент Юрка Прохаська в його відгуку на книжку Пітера Померанцева «Нічого правдивого й усе можливе». Прохасько каже, що правда й істина — різні поняття. Правда — про кордони та межі, й відкидати її — те саме, що заперечувати кордони й межі. Це саме те, що зробив Дональд Трамп. Тепер ми у світі вседозволеності: Трамп відкидає емпіричну реальність.
— Як теперішня ситуація в США вплине на стосунки з Україною? Чи варто українцям, котрі живуть і працюють в Америці, боятися депортації?
— Нам усім варто боятися. У якийсь момент я переживала, що закриють кордони, щойно Трамп запровадив імміґраційну заборону. Боялася, що мої діти залишаться по один бік кордону, а я — по інший. Трамп здатен на все. Він робить те, що йому вигідно або може принести йому славу. Але не думаю, що в нього є якесь особливе бачення України.
— Зараз інформаційне поле України страждає від пропаганди. Як нам слід на неї відповідати?
— Важлива конкретика замість узагальнень. Потрібно більше матеріалів із глибоким висвітленням та осмисленням історії. Потрібно більше писати про людей, говорити про те, що вони роблять, робити героїв ближчими до аудиторії. Потрібні люди, котрі їздитимуть на місця подій і безпосередньо спілкуватимуться з іншими, дивлячись їм у вічі. Наживо, а не через Інтернет, адже в мережі надто легко переступити межу між реальним і нереальним. Після того, як відмінність між правдою та неправдою в Інтернеті було знищено, саме прямий контакт між людьми став особливо важливим.
Розмовляла Марія Глушко, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...