Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 20, 2017

Марк Любінєцкі: «Не знаю, чи я колись бачив більшу гордість у народу»

Автор:

|

Липень 20, 2017

|

Рубрика:

Марк Любінєцкі: «Не знаю, чи я колись бачив більшу гордість у народу»

Уже другий рік поспіль 200 канадських військових інструкторів наполегливо тренують українських захисників у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки в Старичах Львівської області та Центрі розмінування у Кам’янці-Подільському. За неповних два роки пройшли навчання у рамках UNIFIER 4750 українських військовослужбовців, з якими канадські наставники провели більше 110 навчальних серій. Підполковник Марк Любінєцкі — командувач канадської військової тренувальної місії в Україні.
— Старт канадській військовій тренувальній місії в Україні UNIFIER був даний у вересні 2015року і з того часу відбулося вже кілька ротацій інструкторів. Ви змінюєте навчальну програму з плином часу?
— Так, наша місія постійно розвивається. Після рішення канадського уряду про продовження UNIFIER ще на два роки ми отримали значно більше гнучкості. Тепер нам дозволено працювати по всій Україні, крім х українсько-російського кордону та зони проведення антитерористичної операції. Це дає змогу значно краще пристосовуватися до запитів щодо тренувань, які надходять від українського Генерального штабу (ГШ). Ми також відходимо від проведення занять винятково на тактичному рівні, зосереджуємося на розбудові потенціалу та наставництві, рухаємося до широких інституційних реформ. При цьому кількісний склад місії залишився незмінним: маємо близько 200 осіб.
— Тобто місія змінюється безпосередньо в ході проведення?
— Намагаємося на постійній основі аналізувати досягнення. Перебуваючи в тісному контакті з ГШ, визначаємо успіхи, які вони самі вбачають. Також ще на ранніх етапах ідентифікуємо, на чому б українська сторона хотіла зробити наголос під час тренувань. Якщо нам вдасться регулярно оцінювати навчальний процес, визначати, чи правильні люди до нього залучені й усвідомлювати необхідність змін, то ми зможемо задовольнити запити ГШ.
— Основні тренування відбуваються на одній базі?
— Намагаємося «експортувати» навчання, яке проводимо у Міжнародному центрі миротворчості й безпеки в Старичах, до інших місць, у т. ч. за допомогою мобільних груп. Прагнемо також закріпити постійних наставників за центрами підвищення кваліфікації та академіями. Нещодавно на Чернігівщині відкрився новий навчальний центр тактичної медицини Збройних сил України (ЗСУ). Наша оперативна група вже відрядила туди трьох консультантів, які допомагатимуть із розробкою навчальної програми. Те саме ми робимо і стосовно військової поліції, сержантського складу в Національній академії, розвідувального центру. Наша мета — віддати українським тренерами передову роль у навчанні, тому у процесі їхньої підготовки я закликаю своїх підлеглих із оперативної групи «відійти у тінь».
— Наскільки самі українці зацікавлені у канадських знаннях?
— Військовослужбовці ЗСУ — дуже професійні. Вони вже мають досвід і можуть самостійно визначати, що в їхніх інтересах і «витягувати» це з партнерів. Водночас, наявність поруч союзників, готових продемонструвати інший підхід, — чудова можливість для них. Українці мають власне бачення реформи, спрямованої на сумісність із НАТО, однак, вивчають, які елементи нашої системи відповідають їхнім потребам.
— Харджит Саджан, міністр оборони Канади, назвав UNIFIER «взаємним процесом обміну досвідом». Чому канадці можуть навчитися в українців?
— Ми отримуємо від ЗСУ стільки ж знань, скільки вони від нас. Канадські війська брали участь у конфлікті в Афганістані, де заплатили високу ціну за уроки. ЗСУ залучені до конфлікту зараз і також отримують «криваві» знання. Обмін бойовим досвідом дасть змогу зменшити кровопролиття на полі бою. Саме так поводять себе професійні війська. Корисно почути від ЗСУ про гібридну війну. Це — найновіший тип війни, з яким мало стикалися у інших реґіонах світу. Важливе значення має, коли військовослужбовці з наших країн розмовляють один із одним про участь у бойових операціях. Це дозволить уберегти життя, навчившись на чужому досвіді.
— Як змінила російська гібридна війна бойовий моральний кодекс?
— Солдат, котрий дотримується етичних норм ведення війни, поводиться відповідно до чітко визначених стандартів, дотримується законів збройних конфліктів і Женевської конвенції. Незважаючи на дії супротивника, він не може змінювати поведінку та тактику. Ми показуємо українцям, що професійні військові залишаються професіоналами завжди, не залежно від того, перед чим постають, або які випробування проходять.
— Яку думку ви склали про ЗСУ?
— Це дуже професійна та вкрай мотивована армія. Це помітно як під час тренувань з рядовими бійцями, так і спілкування в ГШ. Українці прагнуть підвищувати свої навички та чудово співпрацюють із нами. Між канадцями й українцями багато подібного. Ми працюємо пліч-о-пліч, і мої хлопці пишаються такою близькою співпрацею. Хоча нам поки що вдалося побачити лише маленьку частинку ЗСУ, ми вражені нею.
— Які, на ваш погляд, найсильніші сторони українського війська?
— Там є добре фізично підготовлені, мотивовані та сильні військові. В Яворові у нас є спільна спортивна зала, і декотрі українці показують там дуже гарні результати. Ваші військові загартовані в боях. Вони серйозно ставляться до тренувань і розуміють, що саме хочуть дізнатися. Крім цього, їм дуже кортить назад на Схід. І ще. Не знаю, чи я колись бачив більшу гордість у народу. Ці воїни люблять свою країну, й спостерігати за цією національною гордістю, яка виходить за межі війська, дуже приємно. Це дуже помітно як у Львові, так і в Києві.
— Які складнощі виникають під час занять?
— Однією з основних проблем є мовний бар’єр. Усе забирає втричі більше часу, адже потребує перекладу, навіть буденна розмова. Також під час перекладу губиться частина сказаного.
— Чи є у вашій команді канадці українського походження? Можливо, вони відчувають свою особливу роль?
— Звичайно, у нашій команді є й україномовні, і військові з українським корінням. Для нашої місії вони дуже цінні. Загалом, канадським військовим дуже подобається проходити службу в Україні. Вони мотивовані, горді та нестримно щасливі мати змогу так близько працювати з ЗСУ.
— Чи була у вас змога поспілкуватися з місцевим населенням та подорожувати? Як мешканці реагують на присутність канадських військових?
— Ми користуємося географічною близькістю до Львова з усіма його культурними пам’ятками та знайомимося з вашим багатим минулим. Я приїхав із країни, яка існує всього 150 років. Порівняно з історією України це — лише крапля в морі. Серед особливих місць можу назвати одну церкву в Львові, у якій створено щось на кшталт монументу полеглим воїнам, розміщені їхні світлини та встановлені артефакти, привезені зі Сходу. Нам пощастило мати постійний доступ туди, а місцевий священик служить нам наставником. Місцеве населення зустріло нас із відкритими обіймами, але ми намагаємося не зловживати цим. Кожен із нас розуміє, що є лише гостем у цій країні, тому намагається до всього ставитися обережно.
Розмовляв Максим Наливайко, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...