Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Dec. 13, 2017

Марія Варфоломеєва: «У мене є месидж про те, як не здаватися, як вірити й як пробивати стіни»

Автор:

|

Червень 04, 2016

|

Рубрика:

Марія Варфоломеєва: «У мене є месидж про те, як не здаватися, як вірити й як пробивати стіни»

Марія Варфоломеєва

Ім’я Марії Варфоломеєвої в Україні відомо, мабуть, усім. Тендітна дівчина, що провела нескінченні 14 місяців у катівнях терористів «Луганської народної республіки» (ЛНР) і врешті-решт вирвалася з них після дуже важких перемовин щодо обміну, намагається повернутися до нормального життя. Зараз Марічка живе в берлінському будинку Ольги Пишель, координатора проектів надання гуманітарної, психологічної та соціальної допомоги в Україні.
— Марічко, як відбувається повернення до нормального життя?
— Зараз почуваюся курчам, яке вилупилося і дивиться навсібіч. Я спершу не була адаптована навіть до того, щоб дорогу перейти. Заходила в метро і думала: а що тут люди роблять? Купують квитки, спускаються вниз. Не здатна була навіть нормально в побутових питаннях розібратися. Але поступово адаптуюся.
— У Берліні довго плануєш залишатися?
— Не хочу ні про що думати. Просто живу та радію життю. Досліджую Берлін.
— Ви вже в Брюсселі встигли побувати…
— У Брюсселі я зустрічалася з Ребеккою Хармс, представником Партія зелених в Європарламенті. Вона дуже позитивно ставиться до України, була в курсі моєї ситуації.
— А ви були готові до такої публічності: численні інтерв’ю, зустрічі?
— Це вже потроху закінчується. Але, звісно, я не була готова. Коли мене обміняли, я була та ж сама Варфоломеєва всередині, що й раніше, а те, що навколо мене була купа журналістів, була дивина. Я не знала, що такий ажіотаж був навколо мого обміну. Це, з одного боку, дуже приємно, а з іншого — дуже важко, коли на день у мене був чи не мільйон дзвінків. І всі щось запитують, чогось хочуть. Коли активізувалися всі знайомі, котрі у тебе були за 30 років життя, було дуже важко.
— Ви лежали в лікарні в Києві одразу після звільнення, відновлювалися. Допомога психолога знадобилася?
— У лікарні лежала півтора тижня: крапельниці, загальне відновлення, імунітет підіймали — організм був дуже ослаблений. Коли не відбувся обмін, я не могла їсти тиждень. Татко старався, передавав картоплю, смаколики вибирав (батькові Марії, котрий живе в Росії за 100 км від Луганська і щотижня приїжджав, дозволяли приносити передачі, але бачитися з донькою або навіть говорити по телефону забороняли. — Ред.), я на них дивлюся, а їсти не можу. Не було сил фізичних змусити себе їсти, щоб не померти, щоб хоча б до обміну дожити. Спілкуюся зараз із психологом, й я дуже їй вдячна. Ми дуже з нею позитивно спілкуємося. Багато корисного вже зроблено. Хоча якоїсь особливої психологічної травми, як у людей, котрих жорстко катували, у мене немає, але є дуже багато моментів, які важко прийняти та пережити. Те, що я зараз ходжу і посміхаюся, — не тому, що у мене все легко. А тому, що я змушую себе бути сильною і не розкисати.
— Чим далі будете займатися? Плануєте продовжувати займатися журналістикою?
— Суто журналістом до початку всіх цих подій я і не була. Працювала фотокореспондентом, висвітлювала різні луганські події. Потім, коли прийшла повна ізоляція нашого міста, області, коли зрозуміла, що я одна тут перебуваю, всі наші поїхали, а я можу з людьми чимось поділитися, то почала знімати відео про те, як живе місто без української влади, які «чудові» у нас зміни, банки не працюють, полиці в крамницях порожні, розбите місто. Мені закидали як обтяжуючу обставину, що я «неправильно» висвітлювала події в місті Луганську та дискредитувала ЛНР. Мої тюремники самі казали: «Ти ж не журналіст, це Україна вирішила тебе так розпіарити». Зараз мені надійшло кілька різних пропозицій від різних каналів. Є пропозиції написати книгу. Мені є чим поділитися, відкрити правду зсередини. Й у мене є месидж для людей про те, як не здаватися, як бути сильними, як вірити й як пробивати стіни. Хочу займатися чимось корисним для суспільства. Тому з різними людьми обговорюю те, чим можу допомогти. Я хочу приносити користь. Як ніхто інший розумію, як важко було людям виїхати, перебувати під обстрілом, як важко було перебувати в полоні. Готова вислухати всі цікаві ідеї. У мене багато фотографій того часу, як жила «республіка» без української влади: як ми стояли в черзі за водою, обстріли, про життя. Між моїм затриманням і тим, як нам дали світло, у мене був лише місяць, тому не могла працювати з цими документами. Зараз почала ними займатися.
— Як вдалося зберегти записи? Адже все забрали, конфіскували, вкрали…
— Не все. Але техніки у мене забрали на вартість недорогої автівочки — планшет, професійна фотокамера, набір лінз, телефон, нетбук. При цьому «міліціонери» і «міністерство держбезпеки» кивали один на одного і казали, що вони — чесні, а забрали інші. Вони про себе думають як про добрих Робін Гудів, забирають гроші у поганих «правосеків» і віддають добрим «ментам». Вони реально в образі — «чесні люди, котрі борються зі злом».
— Вас обміняли «дорого», на російського офіцера…
— На двох людей. Російський снайпер, головний персонаж, на якого мене міняли, був засуджений на 11 років. Мій обмін зірвався раніше, тому що його не могли обміняти, потрібно було отримати помилування від Президента. Офіційно мене поміняли на двох — його та дівчину. Але до цього вже були люди, котрих віддали, коли зривалися обміни кілька разів, коли привезли не мене. Україна людей привозила, але весь час щось не складалося, віддавали не мене. Я щоранку прокидалася і думала: а раптом сьогодні? І так фактично більше, ніж півроку.
— Ви розповідали, що не зламатися тобі допомагав Бог. В який храм пішли після звільнення?
— Для мене це був дуже важливий момент, я завжди дуже вірила в Бога. Там я ще більше переконалася, що Бог мене не залишає, завжди підтримує. Навколо мене купа ополченців, всі з автоматами, і мене всі бачать ворогом, а всередині — впевненість, що все буде добре. І всім людям там я казала, що буду на волі, що не буду сидіти в в’язниці, хоча на той момент не було навіть мови про обмін. Після звільнення пішла в протестантську церкву «Спасіння» в місті Вишневому. Я і раніше туди ходила, і зараз ходжу.
Розмовляла Ольга Танасійчук, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...