Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 30, 2020

Марія Бурмака: «Я в цьому житті — щаслива»

Автор:

|

Червень 27, 2013

|

Рубрика:

Марія Бурмака: «Я в цьому житті — щаслива»

Українська співачка Марія Бурмака розповіла про те, чому не виступає на «Євробаченні», чому її пісням важко вийти в ефір і про те, на концерт якого німецького виконавця вона мріє потрапити. 
Київ, Поділ, кав’ярня. Марія Бурмака замовляє м’ятний чай. Говорить багато й швидко, незважаючи на хворий голос. Цей голос став одним із символів сучасної української музики після проголошення незалежності, а також Помаранчевої революції 2004 року.

«Євробачення» вирізняється якоюсь штучністю
— У Швеції, на пісенному конкурсі «Євробачення», українська співачка завоювала третє місце. Чи ви це шоу дивилися?
— Це — не той формат музики, що мені подобається. Але оскільки Україна бере участь, я суто з патріотичних міркувань намагаюся все щороку відстежувати. До речі, свого часу німецька переможниця «Євробачення» Лєна була дуже мила. Було зрозуміло, чому вона виграла: це — щось справжнє, щире. Але на загал цей конкурс вирізняється якоюсь штучністю, «пластмасовістю».
— Як вам сподобалася Злата Огневич?
— Я на своїй сторінці у Facebook навіть поставила її пісню «Зозулька» українською мовою. Це було досить свіжо й достойно. Вона справляє гарне враження.
— Вас ніколи не запрошували виступити на «Євробаченні»?
— Як я розумію, ініціатива має виходити від виконавця. Від мене вона не виходила з різних причин. З одного боку, це – якісь шалені організаційні труднощі, фінансові також, тому що на плечі виконавців лягає дуже серйозна ноша. З іншого — у моїй музиці дуже важливо розуміти текст. Мова моя — українська. Тому не думаю, що я мала би шанси на успіх у цьому конкурсі.
— Про що ваша найсвіжіша пісня?
— Я немало їх написала. Є пісні, які просто написані під гітару, вони не записані в студії. Наприклад, пісня «Він іде по воді, він тамує вогонь» — це християнська тематика. Є пісні дуже особистісні, є на вірші поетів Івана Малковича, Сергія Жадана. Вони теж не записані. Серед тих пісень, які я записала, є кілька ліричних композицій, одна з них називається «Радіохвиля», де є такі слова: «Не зупиняйте цю радіохвилю / Не зупиняйте, я хочу почути слова / Не залишайте мене, я сама не зумію / Йому сказати, що я ще жива».

Квоти треба повернути
— Ви наголошуєте, що співаєте українською. В останні роки в Україні чути багато скарг, що мова витісняється, у тому числі з медійного простору. Чи ви це відчуваєте?
— Так. Якщо ви ввімкнете будь-який український канал, то не почуєте там українських пісень. Українську мову в програмах іще можна почути, хоча й небагато. Але музики — дуже мало. Не тому, що її немає, а тому, що концертні програми записуються з розумінням шоу-бізнесової, економічної, навіть політичної доцільності. Треба розуміти, кому належать канали. Тож є велика проблема. На телеканалі ТVі була програма, яку я робила, вона називалася «Музика для дорослих». Це був майданчик для українських музикантів. Напередодні Нового року проект закрили, як мені здається, несправедливо. Тепер мене запросили повернутися. Я, зваживши всі «за» і «проти», прийняла це, зізнаюсь чесно, непросте рішення — продовжувати програму.
— Ви — за повернення квот?
— Так. Цих квот насправді мало хто дотримувався. Але то був якийсь захист для українських виконавців і хоча би примарна можливість потрапити в ефір. Для музикантів це — свідчення того, що держава про них турбується. Тут річ не тільки у квотах, а й у загальній політиці країни: кому належать радіостанції, яку музику там вважають форматною. Але коли була квота 50 %, то її намагалися дотримуватися. Хай вночі, але ставили. Були такі думки, що українська музика має перемагати в конкурентній боротьбі. Я – теж за це, але треба розуміти, що сили є нерівними. Російський шоу-бізнес дуже хоче мати Україну як свій ринок. Мені здається, оскільки держава має захищати свого виробника в будь-якій сфері, вона має захищати й музикантів.
— Вам важко потрапити в український ефір?
— Важко. Можна почути: «О, це – Бурмака, це — українська мова». Це означає «ні». Або я настільки у багатьох людей асоціююся з певними політичними подіями («Помаранчевою революцією» 2004 року. — Ред.), що, навіть якщо я пропоную романтичну пісню, люди кажуть: «Бурмака — це знову політика». Хоча я ніколи не писала політичних пісень. Усі пісні, які звучали на Майдані, були написані з якихось внутрішніх переживань. Пісня «Не бійся жити» — про самотність, а вона стала саундтреком Майдану.

Емоція, яка нуртує всередині
— Ви спілкуєтеся з багатьма людьми, бачите, що відбувається в суспільстві. Чи очікуєте нової хвилі протестів?
— Я сама в якийсь момент написала пісню «Я втомилася від цих революцій». Це — не пісня-розчарування. Там є слова: «Я втомилась від цих революцій, що такими не є насправді». Що ми побачили? Як моральний порив великої кількості людей певна група політиків використала для своїх матеріальних потреб. Це негативно відбилося на національно-визвольному русі, який ніколи не припинявся в Україні. Тобто, я ніколи не розчаруюся в ідеї, в Україні, яка вона є. Вважаю, що в України були значно страшніші часи й знаходилися люди, які відстоювали свою ідентичність. Я — серед таких людей. Я звідси не поїду. Але якщо був період, коли я співала пісню «Ми йдемо», то тепер дуже чітко буду думати, хто такі «ми» та «куди» йдемо. Що ж до людей, то момент гострих розчарувань був, але минув. Люди зрозуміли, що треба йти далі.
— А куди Україна йде зараз?
— Мені би дуже хотілося, щоби до Європейського Союзу. Багато хто вважає інакше. Але мені здається, що повернення туди, де ми вже були, є неможливе.
— Що вам дає сили не втрачати оптимізму?
— І філософський підхід, і розуміння того, що історія розвивається по спіралі, і те, що мене багато хто сприймає як символ. Зацвіли каштани — мене це радує. Мене тішать християнські свята — дуже люблю Різдво й Великдень. Тобто, це – не тільки натхненний патріотизм, а й побутовий патріотизм.
— Як ви пишете пісні?
— Насамперед, це — емоція, яка нуртує всередині. Такий стан або є, або ж його немає. На цьому етапі я не можу цього пояснити. Щось тебе хвилює й починає бродити в голові — разом із мелодією та ключовими фразами. Тоді я записую це в телефон, на серветках, на руці. Потім беру гітару й можу всю ніч доводити до певної форми. Це — як скульптура, яку висікають із брили, забираючи все зайве.

Не хочеться старіти, не хочеться хворіти
— Яку музику слухає Марія Бурмака?
— Якщо говорити про українських виконавців, то це — «Крихітка Цахес», Оксана Муха, «Тартак», «Гуляй поле», Тарас Чубай, «Океан Ельзи». Так само я багато слухаю західної музики. Це — Стінг, Ерік Клептон, Боб Ділан, «Бітлз», Енья.
— Хто з них уплинув на вас найбільше?
— Важко сказати. Боб Ділан на мене вплинув у тому, якою може бути музика протесту. «Бітлз» — це лаконічність мелодій. Стінг — це філософія. Душевне розуміння та єднання, якщо говорити про музикантів, у мене є саме зі Стінгом. Відчуваю дуже велику близькість і в текстах, і в мелодіях. Клептон — у текстах пісень і формуванні групи. А Енья — це ніжність, жіночність і вміння донести до слухача своє.
— А яких німецьких виконавців ви слухаєте?
— Свого часу — Ніну Гаґен. Моя дитина слухала Rammstein (сміється). До речі, я збиралася на концерт видатного німецького скрипаля Девіда Ґарретта. Якби ви в мене спитали, на концерт якого виконавця ви мрієте потрапити, я би сказала — Девіда Ґарретта.
— Чи правда, що в дитинстві ви співали Баха?
— Так. Я дуже люблю музику Баха. Мій батько — історик, але він грав на скрипці, звідси й моя дуже велика любов до скрипки. Батько почав учити мене співати із чотирьох-п’яти років. Це були не дитячі пісні, а класична музика. Я пам’ятаю, як у школі заспівала другу партитуру Баха. Величність, спокій, умиротворення – це для мене музика Баха.
— Про що мріє Марія Бурмака?
— Не хочеться старіти, не хочеться хворіти. Хочеться, щоби не було проблем, хочеться завжди всміхатись. Але моє життя – повне. Я, напевно, у цьому житті – щаслива.
Українська служба Deutsche Welle

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply