Новини для українців всього свту

Thursday, Jan. 28, 2021

Маріанна Кіяновська: «Те, що добре для книжкового ринку, не завжди корисно для читача»

Автор:

|

Січень 09, 2014

|

Рубрика:

Маріанна Кіяновська: «Те, що добре для книжкового ринку, не завжди корисно для читача»

Нещодавно львівська поетеса Маріанна Кіяновська пережила культурний шок. «Я усвідомила, як насправді мало ми, українці, знаємо про Крим, — поділилася вона враженнями від чотириденного Боспорського форуму сучасної культури в Керчі. – Навіть ті, хто щороку їздить туди відпочивати на море. Це стало для мене найбільшим шоком, можливо, навіть останнього десятиліття. Я почувалася, як француз, що раптом дізнався про існування Лувру чи Ейфелевої вежі». Боспорський форум — авторський проект культуртрегера, поета й есеїста Ігоря Сіда. Це доволі закритий захід: приїжджають лише ті, кого запрошено. Форум пропонує чудовий майданчик для взаємних контактів, із яких можуть виростати нові фестивальні проекти. Крім того, цей форум — спосіб відкрити для себе Крим та понести це знання далі.

Кличуть — отже, класний
— Чи можуть заходи на кшталт Боспорського форуму відкривати справді цікавих нових літераторів?
— Можуть, але, гадаю, їхня головна функція — не в цьому. Вони зараз, принаймні частково, відіграють ту роль, яка колись належала «товстим» журналам. Якщо молодий автор виступає на багатьох таких фестивалях, отже, його запрошують. А це, своєю чергою, є натяком на те, що він цікавіший за інших — тих, кого не запрошують. Сприйняття «кличуть — отже, класний» зазвичай спрацьовує, хоч би й на рівні стереотипу.
Та мушу зізнатися, що фестивалі мені нашої молоді фактично не відкривають. Я сама читаю й наймолодших, і 30-літніх досить інтенсивно, зокрема в соцмережах. Інколи мені дають рукописи. Про кількох молодих уже можу сказати, що це – потенційні великі поети. Та нехай спочатку ця дітлашня доживе хоча би до 70 років. Поетам корисно доживати до старості, це доведено всіма існуючими історіями літератури.
— Тоді хто є авторитетом для вас серед українських поетів сьогодні?
— Авторитет — не зовсім правильне слово. Мені воно від певного часу не подобається, у ньому сидить щось авторитарне. Є люди-поети, які в певних ситуаціях слугують взірцями, — Василь Стус, Мар’яна Савка, Оленка Степаненко та її чоловік, білоруський поет Сергій Прилуцький. Таких багато, як багато всяких життєвих ситуацій. І не важить те, до якого покоління належить людина-поет, якого віку. Є улюблені поети, є окремі улюблені вірші, а є люди-поети.
— Ви — одна зі засновниць дитячої літературної премії «Великий їжак»…
— Зараз саме готую офіційний прес-реліз про оголошення нового сезону премії та новий склад журі, затверджений її комітетом. Отже, до 28 грудня можна надсилати книжки на конкурс.

Дитина виросте така, які книжки вона читає
— Що, на вашу думку, заважає дитячій книжці в Україні розвиватися?
— Головна перепона, причому на глобальному рівні, — зміна інформаційного середовища. Дитина, котра раніше мала альтернативу «почитати книжку або погратися», зараз має надзвичайно багато спокус: телебачення, ґаджети, комп’ютерні ігри. Між іншим, у сучасної дитини й побавитися часу немає. А відсутність простору для рольової чи групової гри — це так само некорисно, як і відсутність якісної книжки.
Крім того, дитина в епоху Інтернету стала не тільки читачем, а й споживачем у відповідному сегменті ринку. А те, що добре для книжкового ринку, не завжди корисно для читача. Стратегічно головне питання — не те, чи розвинений книжковий ринок, а те, для якої дитини пишеться книга. Для дитини, мілітарно орієнтованої, для якої патріотизм — це «вмерти за Батьківщину», чи для дитини, котра стане дорослою людиною з консервативним патріархальним світоглядом, чи для майбутнього громадянина демократичної мультикультурної держави, чи для потенційного еміґранта.
Дитяча література так чи інакше відображає певну візію майбутнього, властиву суспільству, усередині якого ця література виникає й для якого призначена. Дитина виросте така, які книжки вона читає. В Україні це розуміють одиниці. Тому в нас таке засилля «постсовкової» дитячої літератури, пронизаної старою ідеологією тоталітарного суспільства. Здається, якраз цей нездоровий баласт дуже заважає українській дитячій книжці розвиватися.
Добре, що останніми роками активізувалася просвітницька діяльність видавництв, які вирушили «в народ» із презентаціями книжок за участю авторів. Також стала помітна робота громадських організацій, які підтримують дитяче читання.
— Хто є потенційним меценатом майбутніх літературних подій в Україні?
— Перш за все, меценати вже є. «Коронація слова», Meridian Czernowitz, «Великий Їжак» — ось лише три фінансовані доброчинцями позиції, і цей список можна продовжити. Адже не все, що отримує підтримку меценатів, має медійний розголос. Благодійний фонд Ріната Ахметова «Розвиток України», міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» Катерини Ющенко – у всіх на слуху, але в Україні діє кілька тисяч благодійних фондів. Деякі з них справді працюють на культуру. Зрештою, видавництво «Смолоскип», а також однойменна премія та структура іменних стипендій видавництва «Смолоскип» — це приватні кошти мецената Осипа Зінкевича й української діаспори. Журнал «Шо» та міжнародний фестиваль «Київські Лаври», де представлена й українська поезія, фінансує Володимир Костельман. А скільки проектів утілюється завдяки підтримці друзів, імена яких традиційно не розголошуються! Хіба вони — не меценати?

Львів є повноцінно європейським містом
— Чи подобається вам нинішнє культурне поле Львова? Чи не відчуваєте певного застою?
— Мені цей застій у Львові був досить відчутним років 10-15 тому. Тепер, як мені здається, у сенсі культури це є повноцінно європейське місто. Ви лише погляньте, скільки в нас фестивалів, мистецьких проектів тощо! Не кажу, що цього достатньо, але зараз можна говорити про певну культурну критичну масу, що живить собою різноманітні дрібніші літературні, музичні, мистецькі середовища, у тому числі в прилеглих до Львова місцевостях.
Ще одна річ — атмосфера. Мені здається, вона останнім часом у Львові суттєво змінилася, причому в кращий бік. Люди культури, особливо молодь, стали цивілізованішими. Може, тому що представники різних поколінь почали більше їздити в Європу, брати участь у різних культурних заходах. А в середовищі зовсім молодих письменників, принаймні серед тої молоді, із якою спілкуюся особисто, майже не спостерігаю заздрощів і злостивості. Вони всі якісь – неймовірно світлі, шляхетні та справжні.
— Як гадаєте, наскільки має розходитись образ поета з ним — реальним?
— Знаєте відому казку про дівчину, у якої одна нога була взута, а друга – боса, одна рука гола, а – друга забинтована, вона наполовину йде, наполовину їде, наполовину санями, наполовину «крайслером імперіалом», наполовину з косою, наполовину без голови? Оце — я в усій своїй красі. Письменники — живі люди. Клоуни в реальному житті не завжди веселі, священики — не завжди доброчесні, учителі — не завжди розумні. Лише стюардеси завжди стрункі, бо інакше вони не зможуть переміщатися в салоні літака.
Загалом, гадаю, це — нормально, коли літературне «Я» письменника не збігається з його «Я» позалітературним. Зрештою, із письменниками та філософами так було завжди. Мораліст Сенека був багатшим за імператора. Про Шекспіра, можна сказати, узагалі нічого не відомо, крім того, що це був геній. Моя теорія полягає в констатації факту, що письменник є письменником лише тоді, коли пише. Тільки в мить «екстази» чи в процесі безпосереднього обдумування та письма. Повірте, мій образ як поета також не збігається з моїм реальним життям. І гадаю, це — добре, що не збігається.
Розмовляла Катерина Гладка, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply