Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 30, 2020

Максим Левицький: «Після подій у Криму 2014-го вирішив, що мені ближча Україна»

Автор:

|

Січень 15, 2020

|

Рубрика:

Максим Левицький: «Після подій у Криму 2014-го вирішив, що мені ближча Україна»
Максим Левицький

Валерій Лобановський викликав його до збірної України, а після сухої серії в 809 хвилин за «Чорноморець» воротаря Максима Левицького запросили в київське «Динамо». Максим вирішив поїхати до Франції, де незабаром отримав звинувачення у фіктивному грецькому громадянстві, яке йому оформив «Сент-Етьєн». 2014 року він переїхав із Криму до Києва.

Родичі в Греції
— Потрапити в «Сент-Етьєн» вам допомогла «суха» серія в чемпіонаті Росії?
— Цікаво, але в ніч перед моїм вильотом до Франції отримав запрошення від московського ЦСКА. Один із керівників клубу прийшов до мене в номер. Постукав у двері вже після опівночі. Сказав, що армійцям дуже потрібні мої послуги, поцікавився, який контракт є сенс пропонувати, щоб зробив свій вибір на користь ЦСКА. Відмовляти було незручно, назвав суму вдвічі більшу, ніж мав отримувати в «Сент-Етьєні». Вона співрозмовника не збентежила, але мені хотілося спробувати себе в європейському футболі, пожити у Франції. Навіть наставник «Чорноморця» Байдачний розвів руками: «Я поїхав би до «Сент-Етьєна».
— У заявці французького клубу ви чотири місяці були українцем, а потім перетворилися на нащадка еллінів. Коли «Сент-Етьєн» уперше підняв питання про зміну громадянства?
— До підписання контракту розмови на цю тему не було. Я приїхав, 11 липня 2000 року підписав контракт, мене заявили. Ліцензію на участь у чемпіонаті Франції отримав як українець. У першому турі граємо з «Генґамом». За день до гри виходимо на розминку, підходить адміністратор команди. Каже, що лише троє іноземців можуть виходити на поле, а я четвертий. Тобто, потрапляю під ліміт, тому грати не буду. Але наступного дня в стартовому складі на поле виходять росіянин Панов, бразилець Алоїзіо й я. Що змінилося за ніч, не цікавився, головне було грати.
— Як далі розвивалися події?
— Трохи пізніше мені сказали, що потрібно оформити паспорт громадянина Європейського Союзу. По-іншому не знають, як вийти з ситуації, щоб я грав постійно. Леґіонерів — шестеро, перед початком сезону ще одного бразильця придбали. Я ж дізнався, що подібні розмови вели і з бразильцем Алексом.
— Він першим погодився?
— Так, але його довго «вмовляли». Вивели зі складу, під надуманим приводом оштрафували. Пресували постійно. В результаті Алекс здався. З «Марселем» на заміну Панову вийшов вже як португалець, заявили його буквально в день гри. За 15 хвилин два голи забив, ми 3:0 виграли. Й в 11 матчах 15 голів реалізував.
— Приклад Алекса вас переконав?
— Швидше, заспокоїв. Чотири тури відіграв як українець. Потім на тренуванні отримав невелику травму, Валерій Лобановський запросив у збірну. Французи відпускати не хотіли. Викликав президент клубу. Сказав, мовляв, у нас непроста ситуація, маєш залишитися. Я заперечив: «Виклик офіційний, я повинен їхати. Хочете, щоб мене на п’ять ігор дискваліфікували?» і полетів до Києва. Лікар збірної оглянув, сказав, що не зможе «поставити на ноги» до гри і мені краще повернутися до Франції. Через травму пропустив два тури, до того ж команда програла матч на Кубок країни. Президент «Сент-Етьєна» мене викликав, докорив. Мовляв, майже мільйон доларів за тебе заплатили, зарплату платимо хорошу, а ти нам назустріч не йдеш.
— Дав згоду на отримання іншого паспорту після розмови з президентом?
— Незабаром тренер «Сент-Етьєна» в інтерв’ю французькому телеканалу розповів, що у мене, виявляється, є якісь родичі в Греції. Мені обірвали телефон українські журналісти. Я на той момент не знав, що їм відповідати. Паспорт взявся оформляти представник грецького консульства в Новоросійську, але я все одно сумнівався. Сказав, що без свого аґента Кості Сарсанії нічого підписувати не буду. Костя прилетів, ми зустрілися з віце-президентом клубу, котрий показав нам підписаний начальником місцевої поліції документ, де йшлося про те, що паспорт видали на законних підставах. Костя також засумнівався, що «Сент-Етьєн» так швидко оформив мені паспорт, але останній арґумент переконав і його.

Автографи для жандармів
— З грецьким паспортом ви відіграли тільки два тури…
— У другому моєму матчі як «грека» ми зустрічалися з «Тулузою». Вони треті знизу, ми стоїмо вище. Обіграли 1:0. Тренер «Тулузи» Робер Нузаре до цього вивів «Сент-Етьєн» із другого дивізіону в перший. Посів п’яте місце з командою в елітному дивізіоні. Потім посварився зі спортивним директором і президентом клубу. Пішов у «Тулузу», але, мабуть, був у курсі внутрішніх процесів, що відбувалися в нашому клубі. На прес-конференції після матчу він сказав: «Ми цю гру ще не програли. Знаю, що в Алекса — фальшивий португальський паспорт. Не завадило б і Левицького перевірити». Для мене це обернулося майже п’ятигодинним допитом у січні 2001 року.
— Що здивувало під час допиту?
— Комісар поліції, вислухавши мої відповіді на допиті, махнув рукою: «Чортові французи, не обдурять — не проживуть». Я здивувався такому пасажу офіційної особи на адресу співвітчизників. Утім, більше думав, як вибратися з цієї поганої історії. У камері мене протримали до ранку. Вранці один із жандармів приніс L’Equipe — головною темою номера було моє затримання. Жандарм попросив поставити автографи під кожним номером — на пам’ять для всіх працівників департаменту поліції. Об 11-й ранку мене звільнили з під варти, вручивши розпорядження з’явитися в ліонський суд.
— Що було в суді?
— Адвокат звернув увагу судді, що особистої зацікавленості в отриманні грецького паспорта у мене не було. У той час отримав серйозну травму Олександр Шовковський, і Лобановський сказав, що розраховує на мене як основного воротаря збірної України. Мене викликали на гру з Польщею.
— Паспорт виявився фальшивим?
— У загальноєвропейській базі вкрадених і втрачених паспортів знайшли португальські документи Алекса й Алоїзіо. Я отримав висновок поліції, що мій паспорт за базами не проходить — його визнали недійсним, оскільки суд отримав повідомлення від поліції Греції, що паспорт з такими даними в Греції не видавали.
— То ви відбулися легким переляком — отримали чотиримісячну дискваліфікацію?
— Французи ще затримали мій трансфер у московський «Спартак», з яким я незабаром підписав контракт. До суду літав уже з Москви. Мені дали чотири місяці умовно. Але з нагоди виборів президента Франції оголосили амністію й я автоматично підпав під неї. Плюс виписали штраф 20 тис. EUR. Втім, його так і не заплатив — ніхто не надіслав відповідних паперів, тому не знав, куди переказати гроші.

Серцю не накажеш
— У російському клубному футболі було таке явище як «кооперативи». Коли кілька команд, що стояли на виліт, домовлялися між собою і топили певного «щасливчика». Ви з таким в українському футболі зустрічалися?
— У сезоні 1997/1998 таким чином утопили одеський «Чорноморець». «Таврія» також стояла на вильоті, але в останньому турі ми виграли й у першу ліґу вирушили моряки. Ми знали, що переможемо тернопільську «Ниву». Завдання було дозволити забити їхньому грузинському нападнику. Перший тайм ми грали без усілякого сценарію. Забили два голи. Потрібно було допомогти забити їхньому форварду. Грузин вийшов сам на сам — я потягнув. Ще раз пробив — штанга. Наші вже почали розступатися. Народ на трибунах швидко все второпав, узявся свистіти. Нападник із подивом витріщився на мене. Я розвів руками: «Пропускати не буду. Нехай призначають одинадцятиметровий, заб’єш із пенальті». Збили його в карному — свисток судді мовчить. Ще раз завалили. Арбітр не реагує. Гравці підходять до нього, він у відповідь: «А зі мною ніхто ні про що не домовлявся — грайте». Так 2:0 у «Ниви» й виграли. За кілька днів «Кримська правда» написала, що в Сімферополі команди відверто відбували номер, трибуни свистіли і лише один гравець був не в курсі домовленостей — Левицький. Я всміхнувся…
— 2012 року ви зі сім’єю переїхали з Москви до Криму, а три роки потому зробили ще один марш-кидок — і тепер живете в Києві. З чим пов’язаний останній переїзд?
— Я народився в Ростовській області, велика частина моєї кар’єри минула в Росії, коли виступав за московське «Динамо» — оформив собі російське громадянство. Але серцю не накажеш. Після подій у Криму 2014 року вирішив, що за духом мені ближча Україна. Рішення про переїзд приймали на сімейній раді, дружина мене підтримала. У Києві нам комфортніше. І дружина, й сини — громадяни України. Старший син перевівся з московського університету в київський — це було його особистим рішенням. Таким чином проявив свою громадянську позицію. Мені його вчинок сподобався. Я маю посвідку на постійне проживання в Україні. І вважаю себе українцем. Пишаюся, що зіграв вісім матчів за збірну. Пам’ятаю, як 31 травня 2000-го дебютував за синьо-жовту дружину на «Вемблі» в матчі з Англією. Це було чудово!
Розмовляв Максим Розенко, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply