Новини для українців всього свту

Saturday, Jun. 6, 2020

Максим Кідрук: «Заздрість — напрочуд деструктивне почуття»

Автор:

|

Квітень 29, 2020

|

Рубрика:

Максим Кідрук: «Заздрість — напрочуд деструктивне почуття»
Максим Кідрук

Популярний український письменник Максим Кіндрук свого часу дуже багато подорожував. Причому в основному — екзотичними місцинами. Від Танзанії та Нової Зеландії до острова Пасхи! Тепер же, як усі, сидить удома на карантині. Та пише нові книжки.
— Торік побачив світ ваш роман «Доки світло не згасне назавжди». Щось нове пишете?
— Працюю над новим проєктом, що складатиметься зі щонайменше трьох книг, об’єднаних загальною назвою «Нові темні віки». Вихід першої книги з цієї серії планую на осінь 2021-го. Писатиму про відносно недалеке майбутнє, кінець ХХІ-го — першу половину ХХІІ ст., і намагатимусь зробити розповідь якомога менш фантастичною. Себто, в тексті, безперечно, йтиметься про технології, яких на цей час іще не існує, проте описуватиму їх якнайреалістичніше — жодних вигадок, лише те, що, як мені здається, з’явиться у найближчі кількадесят років. Для себе позначаю «Нові темні віки» як такий собі історичний роман навпаки — замість описувати минуле крізь долі звичайних людей, зображатиму процеси, які сформують світ у найближчі сто літ: глобальне потепління, світові пандемії, колонізація Марса, політичні й економічні проблеми між Землею-домініоном і Марсом-колонією тощо. До написання ретельно готуюся — тепер, приміром, читаю все, що стосується геології Червоної планети та добування необхідних для виживання ресурсів.
— Без чого не можете працювати? Може, без ранкової кави чи цигарки?
— Не курю, кави не п’ю, і загалом доволі скептично ставлюся до всіляких процедур чи ритуалів, мета яких надихнути та змусити почати працювати. Вважаю: якщо для того, щоб писати, потрібно надихатися, то, мабуть, краще не писати взагалі. Тож початок робочого дня у мене банально-прозаїчний: прокидаюся, вмиваюся, йду в басейн (принаймні, так було раніше), повертаюся, снідаю і сідаю за роботу.
— А музика бере участь у творчому процесі? Чи вам потрібна тиша?
— Пишу у суцільній тиші. Навіть найменший сторонній звук чи якесь мерехтіння перед очима може вивести з рівноваги, «вирвати» з епізоду, над яким працюю. Проте написання тексту — це далеко не вся робота над романом, після завершення чернетки відбуваються ще кілька хвиль редагування, переписування. Така робота вимагає меншої творчої концентрації, тож її виконую зазвичай під музику. Раніше здебільшого редагував під важкий рок, тепер це може бути що завгодно: від ветеранів геві-металу In Flames або Iron Maiden до поп-співачки Rihanna, реперки Iggy Azalea чи піаніста Davide Martello.
— Ви пишете прозу, а вірші іноді не просяться на папір?
— От що ні, то ні. Не пишу, не писав і ніколи не писатиму віршів — я глухий до поезії.
— Кому з колег ви по-білому заздрите?
— Нікому. Заздрість — напрочуд деструктивне почуття. Якщо якомусь автору чи авторці дещо вдається краще, ніж мені, замість заздрити, починаю ретельно аналізувати, що вони роблять такого, чого не роблю я, що дозволяє досягти більшого успіху. Якщо у формулі успіху є зовнішні, тобто непідконтрольні мені змінні (а таке часто трапляється), я просто цим не переймаюся. Це взагалі одне з моїх життєвих кредо — перейматися лише тим, що можеш контролювати. А от уже те, над чим маю контроль, те, чим переймаюся, намагаюся робити якнайкраще.
— Чи не було останнім часом пропозицій екранізації ваших творів? Що ви особисто хотіли б перенести на екран?
— Пропозиції надходять постійно, особливо стосовно романів «Не озирайся і мовчи» та «Зазирни у мої сни», втім поки що далі пропозицій справа не просувається. І, зважаючи на теперішнє становище в культурі, навряд чи найближчим часом просунеться. На жаль.
— Маєте якісь приховані таланти?
— З дитинства й аж до закінчення університету займався хореографією, часто виступали з колективом, у т. ч. за кордоном. Про це мало хто знає, і чомусь дізнавшись, усі дивуються. Не знаю, чи можна вважати це прихованим талантом, та все ж…

About Author

Meest-Online