Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 26, 2018

Максим Кідрук: «Сучасній українській літературі бракує жанрових книг»

Автор:

|

Листопад 22, 2012

|

Рубрика:

Максим Кідрук: «Сучасній українській літературі бракує жанрових книг»

Він — один із тих небагатьох українських письменників, які примудрилися захопити своїми творами дуже строкате коло читачів. Його історії про веселі мандрівки до найнеймовірніших закуточків світу з купою цікавенних пригод, приправлені, до того ж, дотепним гумором, не можуть залишити байдужим абсолютно нікого! Та нещодавно Кідрук несподівано для багатьох випустив у світ книгу абсолютно іншого штибу — український технотрилер «Бот». У жодної психічно здорової людини не повернеться язик назвати цей доробок «веселим». Про те, як Максим став письменником, із чим пов’язаний раптовий перехід від «розважалки» до трилерів і чи готова до такого жанру українська літературна кухня взагалі, а також про те, чого очікувати від п. Кідрука в найближчому майбутньому, мені пощастило порозмовляти із самим автором.

Видавництва стали в чергу за право публікувати книгу
— Максиме, ти — уже добре знаний в Україні автор. із чого все починалося? Як у тебе народилася ідея видати першу книгу?
— Усе насправді трохи складніше. Завжди спершу приходить ідея не написати книгу, не вигадується сюжетна лінія тощо, а виникає саме по собі бажання стати письменником. Тоді людина однієї чудової миті просто сідає й дивиться на чиїсь досягнення на цій ниві, беручи щось собі за взірець, за таку собі «відправну точку» в письменницькій діяльності.
У моєму випадку це був відомий автор-натураліст Джеральд Даррелл — і не лише через зміст його творів, а й через те, що він має дуже цікаве, на мою думку, життя, сповнене пригод, про яке розповідає читачеві в чудовому стилі. Саме завдяки книгам Даррелла остаточно й виформувалася моя мрія стати письменником, хоча й існувала вона вже давно.
Однак моє життя складалося дещо інакше: я на якийсь час виїхав у Європу. Але десь у закуточку свідомості залишилася ідея, що я не хочу бути, скажімо, інженером, викладачем, доктором наук тощо: я хочу писати книги й із того жити.
2008 року в мене з’явилася можливість погнатися за ще однією своєю мрією — рвонути до Мексики, що я успішно й зробив, полетівши влітку у свою першу велику мандрівку за океан. Враження від тієї поїздки, яких було просто море, спонукали мене до створення своєї першої книги — «Мексиканські хронічки». Саме цей твір і «прорубав» мені прохід у сучасну українську літературу.
«Хроніки» виявилися трішки шмаркатими, як на мене, адже були не так про саму мандрівку, як про втілення мрії звичайної людини зі західної України, котра прочитала колись книжку про Мексику й почала снити поїздкою туди — попри всю рутину, попри щоденну тяганину й купу інших обставин, які заважали би здійсненню цього бажання. Усе це «приправлялося» веселими пригодами, тотальною автобіографічністю тощо.
Незважаючи на те, що «Мексиканські хронічки» витримали вже чотири перевидання й далі успішно продаються, починалося все це не так райдужно. Я розіслав рукопис аж у шість видавництв, і в усіх успішно отримав відмову. Як пояснила мені згодом знайома, писанину нікому не відомого автора-початківця не ризикне випускати у світ жоден видавець. Відтак, вона сама вислала мій рукопис на «Коронацію слова», де він посів друге місце, і зовсім скоро ті шість видавництв, які буквально півроку тому відмовили мені, вишикувалися в чергу за право публікувати мою книгу!
«Мексиканські хронічки» після всіх цих перипетій таки вийшли й мали великий успіх. Припала ця знаменна подія на час моєї другої мандрівки — на острів Пасхи, результатом якої, своєю чергою, став двотомник «Подорож на пуп Землі». І закрутилося: мандри в різні частини світу виливалися в усе нові книжки…
— …і ти став для українського читача письменником-мандрівником із життєрадісною вдачею.
— Мої перші доробки ґрунтувалися на мандрах, а особливо на силі-силенній тих кумедних, небуденних і навіть одверто дебільних історій, які траплялися зі мною та моїми друзями під час «поневірянь» іншими країнами. Як результат, амплуа такого собі мандрівного веселуна приклеїлося до мене, як… ну, міцно приклеїлося, словом.
Моя мрія стати письменником, утім, мала дуже чітке спрямування: я хотів писати трилери. Саме автори, які творили в цьому жанрі, справили на мене найбільше враження та є моїми кумирами. Так, я люблю мандри й не припиню їх, але дуже хочу створювати якісні техно- та психотрилери. До цього потрібно було підійти, що я й зробив своїми веселими книженціями про подорожі до інших країн.
На ниві, так би мовити, «трилерства» мені є куди рухатися. По-перше, моє наукове минуле дає достатнє підґрунтя для висвітлення дійсних явищ і процесів, певних їхніх аспектів тощо. По-друге, численні подорожі Земною кулею забезпечили мене реальними місцями для розгортання сюжету, реальними людьми, реальними історіями, котрих вистачить надовго. Попередні книги дали мені коло читачів, а також добряче відшліфували навички письменника. Тож, гадаю, настав слушний момент відійти од «записок кумедного дядька-тиняйлика», щоби присвятити себе бодай частково справді серйозним речам.

Аби написати вдалий технотрилер, потрібно добре оперувати знаннями
— Гадаєш, читач, який знає Кідрука-мандрівника, готовий до таких суттєвих змін?
— Мій перший технотрилер «Бот» спричинив обговорення, що, мовляв, це — несерйозно, Макс Кідрук так чи інак повернеться до «подорожніх нотаток». Певна річ, мандрувати я не припиню, як і писати про це. Але запевняю, що захоплення техно- й психотрилерами — це моє, так би мовити, із давніх давен, на чому я неодноразово наголошував раніше. Це — всерйоз і надовго.
— Чому тобі так припали до душі технотрилери зокрема й трилери загалом?
— Візьмімо, приміром, достатньо популярну зараз наукову фантастику. Коли читаєш фантастичний твір, підсвідомо розумієш, що описані події ніколи й за жодних обставин не відбудуться; усі ці прибульці, космічні надра й так далі є лише витвором уяви автора, а отже, апріорі відсутня проекція на реальний світ. Значно реалістичніше виглядають, до прикладу, історичні романи, які ґрунтуються на реальних подіях, але нам заздалегідь – хоча б у загальних рисах – відомий фінал, тож відсутня «родзинка», котра тримала би читача в певній приємній невідомості.
Технотрилер же базується на реальних наукових відкриттях, явищах тощо, активно з ними перегукується, а його дія неодмінно розгортається в реальних місцях, часто навіть із реальними людьми. Однак водночас він залишається дуже динамічним, захопливим, повороти сюжету — гострі та непередбачувані, як того вимагає специфіка жанру. І насамкінець, щоби написати вдалий технотрилер, потрібно достатньо добре оперувати науковими знаннями, а також уміти подати їх так, аби твір не перетворився на нудний виклад фактів і припущень у стилі якоїсь дисертації абощо. Це — зовсім не просто, але результат — того вартий.
— Веселі мандрівки залишаться в минулому?
— Зовсім ні. Уже взимку, орієнтовно в лютому, вийде наступна зі серії «подорожніх» книг під назвою «На Зеландію!», яка міститиме кілька окремих історій, пов’язаних між собою лише хронологічно: мої враження від єгипетської революції, історія про арешт у Дамаску й авантюра «на Зеландію» разом із Сергієм Притулою. Побачить світ також твір про мандри до Африки, але вже значно пізніше, адже наразі в мене є штук п’ять-шість прекрасних ідей для нових трилерів. Причому кожен наступний буде ще потужнішим за попередній. Може, це звучить хвалькувато, але, повір, я точно це знаю, адже працюю над ними з іще більшим кайфом, аніж писав «Бот». Найпершим із цих трилерів буде «Твердиня» — сам тоді побачиш, що я маю на увазі.
— А коли з’явиться «Твердиня»? І, якщо можливо, розкажи кількома словами, про що буде в ній ітися…
— «Твердиня» зараз пишеться. Це буде також великий твір, можливо, навіть більший за «Бот». Сподіваюся закінчити її до кінця весни прийдешнього року, отже, вийде вона, гадаю, десь восени 2013-го. Що ж до її сюжету, то розповідатиметься там про групу студентів Королівського технологічного університету Стокгольма, які на канікулах вирішили поїхати кудись усі разом. Напередодні двоє з них – Левко та Семен (такі собі альтер-его мене й мого товариша у Швеції Сьоми) – здибують старого шведського художника, який розповідає їм про загублене місто інків Пайтіті, показує розмиту фотографію нібито його таємничих будівель і навіть дає мапу найнепрохідніших джунглів світу Мадре-де-Дьйос, у яких, мовляв, це місто й сховане від людського ока. Студенти вагаються, особливо з огляду на те, що одразу після розмови з Левком і Семеном у помешканні цього старого художника скоюється злочин, але зрештою таки вирішують присвятити канікули пошукам міфічного Пайтіті. Ці хлопці-дівчата опиняються в джунглях, де розпочинається основний психоделічний «треш». Решту сюжету не переказуватиму, адже тоді не буде цікаво чекати на нову книжку. Між іншим, сама сюжетна лінія «Твердині» в мене виникла ще до «Бота», проте останній буквально пройняв мене до кісток, а деякі сцени навіть бачилися в снах, тож книга потребувала першочергової роботи. «Бот» уже видано, тож саме час попрацювати над пригодами студентів у непролазних джунглях.

Є тільки постмодерн – і нічого, крім нього
— Максиме, «Бот» — перший український технотрилер. Ти гадаєш, що сучасна вітчизняна література готова до такого жанру?
— Річ у тім, що сучасній українській літературі взагалі бракує жанрових книг (тобто таких, що мають сюжет), натомість її заполонив постмодернізм. На мою думку, наявність постмодерністичних доробків свідчить про повнокровність, високий розвиток літератури, але лише в тому разі, якщо розвинені також і жанрові книги, як-от жіночі романи, фантастика, детективи тощо. У нашому ж випадку це, навпаки, є показником цілковитого занепаду, бо де-факто є тільки постмодерн – і нічого, крім нього.
Левову частку грошей видавцям приносять саме жанрові книги, адже вони є комерційними. За рахунок цих коштів і мусить відбуватися підтримка постмодерністичних або навіть глибоко філософських речей. Коли ж маємо винятково постмодернізм — він задихається сам у собі, неспроможний породити щось справді серйозне: таку літературу рідко купують масово, чи не так?
— Чому ж українська література пішла таким шляхом розвитку?
— Після розпаду СРСР у нас не залишилося літературних традицій. Так, було чимало письменників, котрі писали в гарному стилі. Але ж вони писали абсолютний відстій і маразм! Я готовий посперечатися з будь-яким філологом, який каже, що радянська книга могла би мати успіх за кордоном, указуючи йому на конкретні твори та сторінки в них.
Деякі речі в нібито реалістичних романах виглядали безглуздо! Ну, приміром, після перемоги над яким-небудь фашистським загоном кілька зранених і втомлених бійців-партизанів, котрі ось уже другий день поспіль блукають ворожою територією без води та їжі, котрі вперше в житті зараз убивали людей, котрі є вкрай виснажені та змучені, — раптом голосно затягають пісню. Скажи, ось ти співав би якісь радянські гімни в такому стані, як ті партизани?
Маразм, яким пронизана українська література радянської доби, віддаляв читача, бо хто ж читатиме ідіотичний твір? По утвердженні незалежності України наша література, отримавши більшу свободу вибору, почала орієнтуватися на культурні течії інших країн. У підсумку й виник український постмодернізм. Але ж він не був органічним, бо не ґрунтувався на літературних традиціях минулих років. Саме тому зараз маємо те, що маємо. А без конкретного ринку, який формується завдяки літературі зі сюжетом, такий вектор розвитку однозначно веде в нікуди.
— Хочеш сказати, що українська література в її сучасному вигляді не продукує добрих письменників?
— Та крий Боже! Є чудові речі, якими я зачитувався й далі зачитуюся. Я кажу про загальні тенденції. А добрі письменники, звісно, були, є й будуть.
— Максиме, чи не міг би ти насамкінець сказати, чим окрім «Твердині» потішиш свого читача найближчим часом?
— Як я вже казав, є мінімум п’ять задумів щодо нових трилерів. Упевнений, вони сподобаються. Сюжет «Бота» я вигадував із таким самим кайфом, із яким його читають люди. Так от, ідеї для наступних книг викликають у мене ще більший захват! Тож чекай на ще закрученіші сюжети з найнесподіванішими поворотами.
Розмовляв Богдан Ковальчук, «Оглядач»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...