Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Людина з тридцятки найкращих

Автор:

|

Липень 09, 2015

|

Рубрика:

Людина з тридцятки найкращих

Гобарт Ерл

В Україні його називають «одеським американцем». В австрійській столиці — одним із найкращих дириґентів «віденської школи», позаяк саме там, у Музичній академії, осягав він науку управління симфонічним оркестром. Сам же художній керівник і головний дириґент Національного одеського філармонічного оркестру Гобарт Ерл, котрий 2014 року потрапив до тридцятки найкращих професіоналів року, за версією найстарішого музичного журналу Musical America Worldwide, не приховує того, що завдяки своїй професійній діяльності почувається «людиною світу». Хоч він і встиг, як мовиться, пустити коріння в український ґрунт — одружився з однією з прекрасних музиканток оркестру Аїдою.

Завдання — домогтися підвищення виконавської майстерності музикантів
— Здобувши блискучу освіту у Відні й створивши камерний оркестр «американської музики», рівно 25 років тому ви несподівано відбули зі «столиці симфонічної музики» в Одесу, щоби стати дириґентом оркестру обласної філармонії. Що то було: втеча через побоювання конкуренції з маститими дириґентами чи спроба знайти самого себе?
— Того далекого 1991 року, коли відбувалося становлення Української держави, я прибув на гастролі в СРСР із Віденським камерним оркестром. У Москві ми грали свою «американську програму». Серед інших міст, куди нас запросили, була Одеса. Того ж року я дебютував тут як запрошений дириґент Одеського філармонічного оркестру.
Виступ оркестру під моїм керуванням був удалим. І на пропозицію очолити колектив музикантів я відповів: чому б і ні? Хоча відразу ж виникли труднощі: я не володів російською мовою, а музиканти — англійською, німецькою чи іспанською. Було зрозуміло, що для оволодіння мовою спілкування потрібен час. І все могло скластися зовсім інакше, якби не один щасливий випадок.
— Що маєте на увазі?
— Несподівано при знайомстві з оркестрантами з’ясувалося, що один із альтистів — кубинець, котрий володів як іспанською мовою, так і російською. Власне, завдяки цій щасливій обставині мені вдалося відразу ж налагодити спілкування з музикантами оркестру. А із часом я опанував не тільки російську мову, а й почав розмовляти українською.
Відтоді, здається, минуло не так уже й багато часу. А ситуація повністю змінилася: зараз до нас приїжджає багато іноземних дириґентів і проводить репетиції англійською.
— Напевно, ви, як творець одного з успішних камерних оркестрів Відня, могли продовжити дириґентську кар’єру в українській столиці…
— Тоді я ставив собі інше завдання: домогтися підвищення виконавської майстерності музикантів, колектив котрих очолив, а потім – перетворити оркестр на один із найкращих в Україні. Мені завжди імпонував підхід до справи, на який свого часу вказав музикантам видатний австрійський дириґент Герберт фон Караян: він довів до абсолютної досконалості очолюваний ним філармонічний оркестр і став його беззмінним художнім керівником.
Тобто, я вирішив не просто створити оркестр для успішних гастролей, що, втім, у важкі 1990-ті було важливою умовою діяльності музичного колективу, а домагався досконалого звучання симфонічних творів. Філармонійний оркестр почав виконувати композиції, які ніколи раніше в Одесі не звучали. Коли переконалися, що Велика зала філармонії не стоїть порожня, деякі шедеври класичної музики почали лунати по два рази. Причому стало більше приходити молоді та дітей.

Люди повірили, що це — не останні гастролі
— А як вирішували проблему поповнення інструментів для філармонічного оркестру?
— Довелося просити про допомогу одеських підприємців, котрі оцінили невпинне підвищення майстерності оркестру. Звернулися також до знавців високої музики зі США, де був створений благодійний фонд «Американські друзі Одеського філармонічного оркестру». І завдяки його підтримці оркестр поповнився десятками сучасних інструментів.
Пізніше і в Одесі з’явився фонд «Музика» для підтримки музикантів Одеського державного філармонічного оркестру. Після гастролей у Відні музичні критики відзначили, наприклад, тонку передачу оркестром своєрідного стилю віденського вальсу, а лондонські поціновувачі музики — чудову інтерпретацію Другої симфонії Брамса. Не буду приховувати: важливою для мене і музикантів була висока оцінка виконавської майстерності нашого оркестру, дана 2001-го президентом Клінтоном.
— Чи правда, що оркестр під вашою орудою першим серед українських виконавців класичної музики перетнув Атлантику і дав концерти в США?
— Так, це були перші успішні гастролі українського симфонічного оркестру в США. Мені пророкували, що після повернення в Одесу не дорахуємося багатьох зі 103 музикантів, включно з альтистом-кубинцем, у котрого були проблеми з візою. Та люди повірили, що це — не останні гастролі містами Північної Америки. Власне, так і було: після США наш оркестр запросили в Канаду, Велику Британію, Австралію й інші країни.
Коли згадую важкі 1990-ті рр., іноді шкодую, що не вів щоденника. Напевно, можна було би написати цікаві мемуари. Адже тоді нам із оркестром довелося долати безліч труднощів. Однак завдяки вдосконаленню виконавської майстерності ми не тільки завоювали визнання з боку поціновувачів класичної музики та популярність у світі, але й в Україні були також удостоєні найвищого офіційного статусу за межами Києва — Національного філармонічного оркестру.
— Ви стали першим в Україні іноземцем, удостоєним почесного звання «Народний артист України». Не залишилися непоміченими заслуги філармонічного оркестру й українською закордонною громадськістю…
— Так, ми особливо цінуємо отриману нагороду «Прихильники України», започатковану Асоціацією українців США, за виконання та популяризацію творів української класичної музики. Об’єктом професійної гордості є також компакт-диски зі серії «Музика України» зі записами цих творів у виконанні нашого філармонічного оркестру.

Іноді музика стає навіть чимось більшим, ніж просто музикування
— На відміну від деяких дириґентів, ви стрімко оновлюєте та постійно розширюєте репертуар. Чи не може це позначитися на якості виконання?
— Ні, позаяк утримання на найвищому рівні планки виконавської майстерності оркестру вважаю своїм головним клопотом. А постійне розширення репертуару й оволодіння музикантами іноземними мовами, на мій погляд, суттєво збагачує музичний дух оркестру.
— Виникає відчуття, що ви невпинно трудитеся над створенням своєрідного музичного мосту з латиноамериканської культури в європейську, зокрема українську…
— Можна і так сказати. Я справді вважаю, що культура, насамперед музика, служить єднанню людей різних країн і континентів. Понад те, іноді музика стає навіть чимось більшим, ніж просто музикування, і може виконувати якусь духовну місію. Не раз переконувався в тому, що важливим елементом життя й гордості для багатьох жителів мегаполісів є в наші дні, може, на підсвідомому рівні, —добрий футбольний або баскетбольний клуб, яскравий тенісист або оркестр.
— Як маестро Ерл сприйняв входження до списку 30 найвизначніших музикантів світу 2014 року за версією Musical America Worldwide?
— Мабуть, слід висловити вдячність тим, хто помітив плоди моїх зусиль у царині музичної культури, зокрема більш ніж 25-річної дириґентської діяльності. Хоча мені набагато легше відповісти на запитання, що із давно наміченого мною досі не вдалося зробити. Приміром, дуже хотілося б розраховувати на те, що дирекція Одеської філармонії все-таки реалізує спеціальні рекомендації всесвітньо відомого американського архітектора-акустика з модернізації Великої концертної зали будівлі на розі Пушкінської та Буніна, де відбуваються постійні зустрічі нашого оркестру із шанувальниками класичної музики.
— Маестро Гобарт, ви — активний користувач соціальних мереж, на сторінці в Facebook у вас – понад 4 тис. друзів. Що означають для вас соцмережі, це — данина сучасній моді, реклама оркестру, зворотний зв’язок зі слухачами?
— Це — загальноприйнята практика в усьому світі, у багатьох дириґентів і виконавців є сайт і сторінки в соцмережах.
Розмовляв Михайло Аксанюк, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...