Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 18, 2018

Любов Загоровська: «Кожен, хто читає мої книжки, переконаний, що це про нього»

Автор:

|

Липень 26, 2018

|

Рубрика:

Любов Загоровська: «Кожен, хто читає мої книжки, переконаний, що це про нього»

Франківчанка Любов Загоровська добре відома як талановита журналістка, лауреат багатьох поетичних конкурсів і авторка пісенних текстів.
— Ви надзвичайно багато працюєте, звідки берете сили?
— Кожна людина визначає собі якісь межі. Свого часу я свідомо поставила собі таку настанову, як процес отримання радості та задоволення. Мають подобатися і робота, і відпочинок. Спілкування — лише з тими, хто тобі цікаві та приємні. Коли існує взаємний обмін енергетикою, коли можеш віддавати людям свою енергію й отримуєш від них натомість. Звісно, є складні моменти, але сприймаю їх, як урок. Просто ставлю крапку і рухаюся далі. Не зациклююся на якихось проблемах і труднощах. Навпаки, в пам’яті залишаю лише хороші моменти, а все неприємне намагаюся забувати.
— Чи є люди, до думки котрих дослухаєтесь?
— Кожна людина для чогось тобі послана. Переконана, що випадкових зустрічей не буває. У мене налаштування, щоб в житті не було важких і депресивних людей. Зараз навколо мене дуже цікаве коло спілкування. Це люди, котрі страшенно мені подобаються, живуть приблизно в тому ж режимі, як я, і кожен у своїй сфері щось робить.
— Якби могли вибирати, де жити, яке б місто обрали?
— Мені подобається в Івано-Франківську, але час від часу є потреба з нього виїжджати. Бо іноді втомлює концентрація знайомих на квадратний метр. Час від часу буває бажання пройтися вулицею і жодного разу ні з ким не привітатися, просто щоб тебе не впізнавали. Якщо жити — то у Франківську, тут мені комфортно. Але є потреба постійних мандрів, хочеться весь час до моря. Але вже за два тижні хочеться повернутися назад.
— Є речі, яким не можете опиратися?
— Не можу примусити себе припинити купувати книжки. Пройти повз книгарню мені складно. А коли їду на різні книжкові фестивалі, то вдома знають, що це величезна шпарина у бюджеті.
— То у вас, мабуть, велика бібліотека?
— Я б не сказала, що вона величезна. Вдома близько 3 тис. книжок. Проте, на двокімнатну маленьку квартирку це відчутно. Але книжки постійно приходять в моє життя і мені важко з ними розлучатися.
— Найбільше книжок на яку тему?
— Найменше — фантастики, бо її читаю найменше. А найбільше — сучасна література, психологічна проза, багато поезії.
— Чи можете сказати, що роман «Коли були ми» зробив вас знаменитими?
— Таких відчуттів немає і я на них не розраховувала. Вочевидь, книжка здивувала знайомих. Хоча багато хто каже, що і сподівалися чогось такого від мене. Мені було дивно їхати в презентаційний тур різними містами. Бо розумію, що в Івано-Франківську прийшли на презентацію всі мої знайомі, я взагалі незнайомих облич не бачила. А під час туру мені було дуже дивно приїжджати у чуже місто і бачити просто незнайомих людей, які вже прочитали книжку чи прийшли для того, щоб прочитати її після презентації. Зараз отримую від них відгуки. Це дивне відчуття, коли тобі пишуть і про твою книгу розповідають незнайомі люди.
— Хто герої вашої книжки «Коли були ми»?
— Діти, чиє дитинство припало на 1980-1990 рр. Мені дуже важливо було не шукати прототипи, а зробити збірні образи, в яких кожен зможе впізнати себе. І гадаю, це мені вдалося. Бо кожен, хто читає мою книжку, більш ніж переконаний, що це книжка про нього. Обов’язково є хоча б один розділ, де людина впізнає себе і каже, що з точністю до кожнісінького слова у неї в житті це відбувалося. Найцікавіше, що себе впізнають люди різного віку. Такого я не сподівалася. Коли писала книжку, я визначала певну вікову категорію, для кого я пишу. Була налаштована, що цю книжку читатимуть люди мого віку, себто 35-40 років. Для мене стало абсолютним відкриттям, що книжку читають люди різного віку. Завдяки моїй книжці діти наново відкривають своїх рідних. Цей момент для мене дуже приємний.
— У вас бувають муки творчості чи пишеться легко?
— Я дивлюся на письменництво, як на роботу. Не чекаю, доки прийде натхнення, аби сісти писати. Певна річ, бувають такі моменти, коли відчуваєш, що не ти пишеш, а пишуть тобою. Але ці моменти можна до будь-якої роботи і справи віднести. Тому, якщо йде робота над якоюсь книгою — сідаєш і пишеш. Це така сама робота, як і будь-яка інша.
— Ваша книжка — про дітей. А якою дитиною була Любов Загоровська?
— Доволі тихою дитиною. Таким собі книжковим хробаком. Ходила постійно в бібліотеку. Читала цілими днями книжки. Причому, читала як під час навчання, так і на канікулах. Якщо я була в селі, то йшла в сільську бібліотеку. По друзях і знайомих брала книжки. Гралася, звісно, в ігри, але переважно мені подобалось читати книжки.
— Тобто всі ці пригоди не про вас?
— Є там кілька моментів, дотичних до мого життя. Не можна сказати, що в романі з першої до останньої сторінки все вигадано. Але сказати, що книжка біографічна також буде неправильно. Все ж книжку я вигадувала. Був такий цікавий процес придумування пригод. І починаючи писати розділ, ніколи не знала, чим він закінчиться. Не знала, куди поверне ситуація і що ця трійця персонажів вигадає уже наступної миті.
Розмовляв Андрій Волик, ZIK

About Author

Meest-Online

Loading...