Новини для українців всього свту

Wednesday, Jun. 3, 2020

Любов Молдаван: «Варто вже думати, скільки зерна можна експортувати»

Автор:

|

Квітень 30, 2020

|

Рубрика:

Любов Молдаван: «Варто вже думати, скільки зерна можна експортувати»
Любов Молдаван

Любов Молдаван — доктор економічних наук, професорка, яка все свідоме життя служила селу й аграрному виробнику й яку знає кожен фермер України. Вона консультувала політичні партії та уряди, не маючи жодного «монетарного» або іншого зиску, просто намагаючись посприяти набуттю аграрного устрою, за якого на земельній мапі України будуть існувати і дрібний, і середній агровиробники, і безліч форм власності та виробництв, які гарантуватимуть, що село не знелюдніє й там будуть і господарства, і крафтові виробництва молочних продуктів.

95 % всіх аграрних корпорацій у США — родинні
— Закон про землю прийняли. Він — плід компромісів. Маєте застереження до нього?
— Закон прийняли, Верховна Рада свою роботу зробила. Здійснили загалом позитивний крок, початок вільного обігу земель розпочали з переважного права на її купівлю фізичними особами. Ця позиція збіглася з тим, що вважає аграрна наука. Бо науковці зверталися офіційно до перших осіб держави виходячи не з власного бачення, а спираючись на світову практику. Ринок землі існує століттями, варто слідувати вивіреній практиці й уникати чужих помилок. Але треба зробити ще кілька правильних кроків у цьому напрямку. Звісно, необхідно надати повноваження існуючому Фонду підтримки фермерів, аби він став фондом довготермінового кредитування фермерів для купівлі землі. Ми описували, як це працює в інших країнах, і наполягали на створенні Аґенції регулювання. Та боюся, що через нашу нерозважливість поточні питання будуть заважати продовжувати реформу в правильному напрямку. А треба встигнути до 2023 року, доки право купівлі землі є лише у фізичних осіб. Утім, через обмеження щодо купівлі землі юридичними особами Світовий банк цим законом невдоволений. Мене це дуже здивувало, бо там знають, якими є правила доступу до землі в Америці та країнах Європейського Союзі (ЄС). Там юридичні особи не купують землю, невідомо, чому фахівців міжнародних інституцій це раптом так стурбувало в Україні?
— Але в Сполучених Штатах є фермерські корпорації…
— Ключове слово — фермерські. 95 % всіх аграрних корпорацій у США — родинні. Це сім’ї фермерів, які перереєструвалися як юридичні особи. Вони зазвичай є як власниками, так і працівниками водночас. А в українських реаліях ви не прив’яжете юридичну особу, щоб вона постійно жила на виробництві. Ми можемо зареєструвати п’ять юридичних осіб, але там усе одно буде один і той же засновник. Кінцеві бенефіціари агрохолдингів у нас — одна-дві фізичні особи, котрі через юридичних осіб можуть купити, згідно з новим законом, 10 тис. га, а простий фермер — 100 га. Але я розумію, що на український уряд тиснуть міжнародні корпорації. І це загрозливо, адже коли приходять міжнародні корпорації, це дуже боляче б’є по фермах і простому селянину. Цей досвід пройшли Африка й Америка. Треба збалансувати інтереси великого, середнього та дрібного аграрія. Але сподіваюся, що в закон внесуть певні доповнення з тим, щоб привести його у відповідність із європейським законодавством. Учені й аграрії вимагатимуть не більше, ніж зазначено у українському законодавстві. Ми підписали угоду про Асоціацію, орієнтовані на ЄС. Добре, що на першому етапі фізичні особи купують землю, але фермеру треба допомогти взяти довготермінові кредити. Бо важко спрогнозувати, як поведуться банки через пандемію, до цього, швидше за все, рік буде неврожайним. Південь України засіяли ярими, але на озимі культури споглядають із тривогою, не знати, що можна буде експортувати.
— Проти аграрного віце-прем’єра навіть карну справу відкрили за експорт зернових минулого врожаю…
— Розрахунки мають бути ретельними, бо хліб завжди можна продати. Та цей рік буде важкий із точки зору кліматичних умов. Уже зараз раджу думати не лише урядовим структурам, а й виробникам пристосовуватися, і якщо одна культура не йде, варто поміркувати, чим зайняти землю до кінця осені, щоб мати ще якусь вигоду. Будь-який завод можна зупинити, а потім надолужити, в сільському господарстві так не зробиш. Якщо навесні не засієш, то наслідки настануть пізніше, тим більше, що й світовий товарообіг уповільнений. Сповільняться й міґраційні потоки. Так розслаблено, як ми поводилися багато років, вже не можна. Маємо рік випробувань. А якщо раптом буде два посушливих роки поспіль, то це вимагатиме ще ретельніших підрахунків.

Самі по собі кооперативи розвиватися не можуть
— Як закриття через карантин міських ринків вдарить по дрібному товаровиробнику?
— Болісно. Частина фермерів намагається щось продати через онлайн-ресурси. Але це не замінить живих базарів. Наступний же рік знову вимагатиме пального, хімічних засобів (в основному, імпорт). Для багатьох урядів підтримка аграрія стоїть на порядку денному, банки зобов’язали надавати пільгові кредити. Шість місяців податкових канікул, а потім реструктуризація. Цілий ряд країн ухвалили гарні рішення про підтримку аграріїв, реструктуризували борги для фермерських господарств. Держава має дати сигнал селянам, що вони не залишаться самі.
— А, може, селянам варто об’єднатися в кооперативи?
— В жодній країні світу селяни не організовуються самі по собі. Немає в жодного фермера такого первинного капіталу, щоб міг купити землю, а потім побудувати елеватор або переробний цех. Проаналізуйте закон 1933 року в часи Великої депресії. Держава створює кооперативну систему кредитування. Конґрес ухвалює закон, і не фермери вкладають у статутний фонд 25 млн USD, а держава. Натомість в українському кооперативному законодавстві, попри всі мої намагання, немає статті, яка б легалізувала кооперативний банк. Самі по собі кооперативи розвиватися не можуть. Уже 150 років у світі ними займаються міністерські структури.
— У карантин маленьке господарство виживе?
— З труднощами. На базарі в київських Осокорках молочні продукти продають жінки. Я цікавилася їхньою формою організації: вони працюють як кооператив, хоча й неоформлені. Мають корови, однакові харчі роблять. А якщо молоко не продається, як вони це витримають? Корови доїтися будуть, але не буде виторгу, тож будуть збитки.

Повертати мікроелементи та вносити органіку — обов’язково
— Якщо раніше завжди можна було розраховувати на імпорт, то тепер можливість продовольчого імпорту треба чітко прив’язувати до його ціни. Чи не спричинять високі ціни недоїдання?
— Ринок є ринок, все має продаватися, все має купуватися. Але те, що завдає шкоди країні загалом або великій соціальній групі, продаватися не можна. Це альфа й омега грамотного державного управління. Земля чимдалі ставатиме критичним ресурсом, тому треба ж навчитися заглядати у майбутнє! Населення зростає, землі від експлуатації виснажуються. Це мусить стати усвідомленням кожного навіть не політика, а й освіченої людини; рослина — це сонце, вода та земля, з якої рослина вбирає увесь спектр мікроелементів, фосфор, кальцій, калій. Щоб земля зберігала свій стан, їй це все треба повертати. Це підручник і довідник аграрного господарства. Повертати мікроелементи та вносити органіку — обов’язково, а це у нас роблять або мізерно, або не роблять узагалі. Зараз я працюю над тим, щоб ми ввели в наше законодавство сім регламентів ЄС. Це правила, як орати, як сіяти, як здійснювати польові лісонасадження, як дотримуватися сівозміни. Серед них є норми, що кожної культури сівозміни однієї родини має бути не більше 15 %. Не можна орати на схилах із перегортанням пласту, на схилах не можна орати вздовж схилу. На схилах повинні існувати протиерозійні трав’яні смуги; не менше, ніж через 100 м — лісові лісосмуги проти вітряної ерозії. Фактично, це запроваджена на рівні закону норма турботи про збереження та відновлення родючості ґрунтів. Зараз маю зведений документ Німеччини, Франція прийняла документ належної сільськогосподарської практики. Звісно, підтримка родючості збільшує суттєво собівартість. Особливо у великих господарствах. Тому потроху закон треба запроваджувати: якщо люди не захочуть підтримувати родючість, вкладаючи в землю, то хай відмовляються від обсягів, хай беруть не 10 тис. га, а п’ять.
— Ми знову говоримо про великі агрохолдинги…
— Атож. Але хочу завершити на позитивній ноті. Селяни не зникнуть, навіть якщо влада не розуміє, за якими законами розвивається сільське господарство. Мені вселяють оптимізм історії країн Латинської Америки. Пів століття відбувалися ці тенденції, латифундисти та міжнародні корпорації захоплювали території, зганяли людей зі земель, а зараз проводять націоналізацію земель. Я чомусь вірю, що ми не дійдемо до такого, щоб повторити той шлях. Бо в Латинській Америці люди тоді були ще неграмотні, жили племенами й їх можна було одурити. У нас — грамотні, є розуміння того, що наші селяни нічим не відрізняються від французьких або американських. Сільське господарство, за великим рахунком, якщо дбайливо ставитися до землі, є невигідною галуззю та вимагає державного регулювання на високому рівні. І ми до цього ще прийдемо.
Розмовляла Лана Самохвалова, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online