Новини для українців всього свту

Sunday, Jul. 21, 2019

Лілія Гриневич: «В Україні бідність успадковується»

Автор:

|

Жовтень 17, 2013

|

Рубрика:

Лілія Гриневич: «В Україні бідність успадковується»

Голова комітету Верховної Ради (ВРУ) із питань науки й освіти Лілія Гриневич розповіла про значення освіти в подоланні соціальної нерівності, про те, чому не можна закривати початкові школи на селі, чим викликані недоліки вступної кампанії, навіщо потрібне нове законодавство про освіту, чому парламентські фракції мають підтримати новий закон про вищу освіту й багато іншого.

Учителі й викладачі недоотримують до 2,5 тис. грн на місяць
— Дуже часто працівники вищих навчальних закладів (ВНЗ) кажуть, що абітурієнти приходять непідготовленими й що шкільна система освіти занепала. Чи, на вашу думку, це дійсно так?
— В Україні поглиблюється соціальна нерівність. Провідні держави вирівнюють розшарування, надаючи всім соціальним групам доступ до якісної освіти, необхідної для успішного життя. Однак в Україні освіта не виконує функції соціального ліфта.
Держава не фінансує освіти в достатньому обсязі. Обладнання, наявність сучасних навчальних методик, матеріалів у школах дедалі більше залежить від формальних і неформальних доплат із кишені батьків. Так формується велика прірва між умовами навчання в школах маленьких містечок, сіл, околиць великих міст і умовами навчання в школах, які відвідують діти заможних батьків. Якщо батьки не можуть допомагати школі, у якій навчається їхня дитина, якість освіти для їхніх дітей погіршується. Таким чином бідність передається в спадок.
— Чи завжди є виправданим закриття або призупинення шкіл?
— Зменшення кількості шкіл і скорочення видатків на них не може бути метою. Будь-які зміни мають призводити до покращення умов навчання для дітей. Іноді можна виправдати закриття старшої школи. Якщо дітей довозять нормальною дорогою в справному автобусі до школи з кращими умовами: кабінетами фізики та хімії, підключенням до Інтернету тощо. Але абсолютно не виправдано закривати в селі початкову школу, якщо маленьких дітей треба возити кудись далеко в школу нашими дорогами.
— Нещодавно було оприлюднено рейтинґ, де вчитель увійшов до четвірки найбільш непрестижних професій…
— Соціальний треба піднімати статус учителя. Таємниця успіху Фінляндії, де вдалося створити найкращу систему середньої освіти, — саме високий соціальний статус педагога, нарівні з юристами та лікарями. Там це – надзвичайно престижна професія, до якої дуже складно потрапити: надто великі конкурси, щоби навчатися, а потім — працювати в цій галузі.
Ми повинні повернути державні гарантії оплати праці. Зараз зі Закону України «Про освіту» вилучено норму, згідно з якою, посадовий оклад учителя має бути на рівні середньої заробітної плати в промисловості, а в науково-педагогічних працівників — удвічі більшим. Законодавча невизначеність дозволяє уряду маніпулювати єдиною тарифною сіткою, за якою нараховується заробітна плата. Унаслідок цього вчителі та науково-педагогічні працівники, залежно від категорії, недоотримують щомісяця від 300 до 2,5 тис. грн.

Концепція профільної освіти у виконанні МОН — шкідлива
— В Україні професія вчителя має здебільшого жіноче обличчя. Чи це пов’язано з низькою зарплатою?
— Ми згадували фінську школу, там працює багато чоловіків. А в Україні через малу зарплату й невисокий соціальний статус талановиті чоловіки не йдуть працювати в школу. Родина, яка складається з двох учителів, перебуває на межі виживання. Тим більше, якщо є ще двоє дітей. У селі ці люди змушені працювати на присадибній ділянці, у місті ж – рятуються тим, що займаються репетиторством чи додатковою працею. Це — замість самовдосконалення, підвищення кваліфікації. Доки ставимо вчителя в таке становище, ми приречені на провал будь-яких змін.
— Останнім часом точиться багато розмов про профільну дворічну школу. Як можна її реалізувати в нас?
— Це — світовий досвід, коли в старшій школі дитина визначається зі своїми прагненнями й обирає для поглибленого вивчення професійно орієнтовані предмети. Натомість, Міністерство освіти й науки (МОН) України спотворює цю ідею. У Європі профільна школа — це три-чотири роки. За цей час дитина встигає й отримати загальноосвітній рівень, потрібний для цілісного світогляду, і розвинути свої індивідуальні нахили.
МОН хоче все це втиснути у два роки. Відповідно, доведеться щось скоротити. Наприклад, є пропозиція фізику, хімію та біологію втиснути до одного курсу «природознавства». Але якщо людина замість цих предметів буде вивчати один курс, то в неї буде обмежений світогляд. Крім того, вона вже ніколи не зможе заповнити прогалини в знанні цих предметів. Уявіть собі дитину в сільській школі. Чи в неї буде вибір профілю? Яка школа буде найближчою — туди й поїде, а там може бути профіль, далекий від її нахилів. Концепція профільної освіти у виконанні МОН — шкідлива, вона лише поглибить нерівність доступу до якісної освіти.

Немає об’єктивної інформації про якість освіти
— Цього року було кілька ВНЗ, куди ніхто не подав заяв. Міністр Табачник сказав, що їх треба закрити. А що ж робити студентам випускних курсів?
— Чому відверто слабкі виші продовжують функціонувати? Бо немає об’єктивної інформації про якість освіти, яку надають ВНЗ. Потрібно створити систему зовнішнього забезпечення якості освіти. Оцінювати рівень навчання у ВНЗ і оприлюднювати інформацію мають незалежні агенції. Без цього абітурієнти та їхні батьки, ухвалюючи рішення, куди вступати, будуть керуватися не реальною інформацією, а міфами. Що ж до студентів безперспективних навчальних закладів: можливо, їм треба перевестись у кращі ВНЗ.
— Що зробити, щоби роль українських ВНЗ не звелася до «запасного варіанту», якщо не вдалося виїхати на навчання за кордон?
— Треба приймати новий Закон «Про вищу освіту», розроблений під керівництвом академіка Згуровського. Він забезпечить створення більш конкурентоспроможної моделі вищої освіти в Україні за рахунок двох механізмів: автономії ВНЗ і системи забезпечення якості вищої освіти. Автономія дасть вишам більше можливостей для залучення коштів, найкращих викладачів, упровадження новітніх технологій; а система внутрішнього та зовнішнього контролю забезпечить відповідальність ВНЗ за якість освіти. Головний результат — якісніша освіта, що задовольняє очікування та потреби студентів.
— Що саме доведеться змінити в українському законодавстві, якщо Україна підпише Угоду про асоціацію з Європейським Союзом?
— Зараз створено робочу групу, яка опрацьовує новий базовий закон про освіту. Нове освітнє законодавство покликане вирішити три основних завдання. По-перше, система освіти має забезпечити високу якість навчання та доступність освіти, не залежно від місця проживання й статків батьків дитини. Ми розуміємо, що кількість населення на селі зменшується, але ті, хто там залишається жити, не повинні втрачати шанс на повноцінну освіту. Це — досить складне завдання, яке, втім, має рішення.
По-друге, треба наблизити систему освіти до ринку праці, дати українським випускникам такі знання та компетенції, які зроблять їх більш конкурентоспроможними, порівняно з їхніми європейськими однолітками. По-третє, маємо врахувати всі останні тенденції європейської й світової освіти.
— Як зблизити освіту та ринок праці, адже тут треба змінити щось у головах абітурієнтів, та й батьків – теж?
— Недостатньо нафарширувати людину великою кількістю фактів і знань. Освіта ще має виявляти таланти людини, а також формувати компетентність, необхідну в сучасному житті. Приміром, уміти формулювати мету. Якщо сформовано мету, тоді немає проблеми визначатися з тим, куди вступати. У європейських країнах середню освіту здобувають 12-13 років. За цей додатковий рік-два життя вони стають дорослішими та вчаться робити усвідомлений вибір. Зараз декларується, що програму успішної 12-13-річної європейської школи можна втиснути в українську 11-річку. Це — неправда. Діти та вчителі перевантажуються, втрачають здоров’я, але при цьому не отримують реальної «доданої вартості» — навіть не одержують гарного володіння хоча б однією іноземною мовою.

Батьки не пускали дітей у школу, боячись за їхнє здоров’я
— Чи всі школи були готові до навчального року?
— Цього навчального року були випадки, коли батьки не пустили дітей до школи, боячись за їхнє здоров’я та безпеку. Це – ненормально у ХХІ столітті! Бюджетні кошти, виділені на підготовку до навчального року, досі не освоєно, а 1 вересня вже давно минуло. Держказначейство не оплачує платіжних доручень для ремонтів освітніх установ, бо за рахунок цього латаються дірки в державному бюджеті, зокрема в частині соціальних виплат — пенсій і заробітних плат бюджетникам.
— І вічне питання – про корупцію. Чи трапляються вам скарги? А чи, може, люди вже просто змирилися із цим явищем в освіті?
— Корупція зростає щороку. Причина – у тому, що в храм знань, яким є освіта, зайшли торговці. Система освіти працює на окремих чиновників, а не на суспільство. Зараз із п’яти державних програм, які оголосив цей уряд, виконуються тільки дві — зі закупівлі автобусів і комп’ютерів, на яких можна централізовано заробити. Інші — програма профтехосвіти, програма дошкільної освіти, програма позашкільної освіти — не фінансуються.
Я спілкуюся з освітянами, батьками на місцях. Вони кажуть, що отримують комп’ютери не в тій комплектації, що потрібна. Автобуси школи одержують не з такими ходовими характеристиками, які вимагаються для їхньої сільської місцевості, хоча за ті ж гроші можна купити ліпший аналог. Це стосується й підручників. Їх закуповують теж централізовано. Половину державних коштів отримує два видавництва, наближених до керівництва МОН. Унаслідок монополізації зростає ціна, а якість – знижується. Аби зменшити корупцію, гроші на закупівлі треба віддавати найближче до споживача, до навчальних закладів, а не централізовано.
— А як би ви оцінили рівень зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) цього року?
— Коли ми створювали систему ЗНО, то ставили собі за мету знищити вступне хабарництво. ЗНО працює, але в розвиток цієї системи не вкладаються потрібні кошти. До прикладу, обладнання в Українському центрі оцінювання якості освіти не оновлювалося від 2007 року. Щороку виникають питання з оплатою праці вчителів, задіяних у системі.
ЗНО потрібно постійно вдосконалювати, так відбувається в усьому світі. Варто закладати в нього завдання, які би передбачали не лише запам’ятовування величезної кількості фактів, а порівняння, аналіз, формування власних висновків. Звісно, для цього треба навчати фахівців, потрібні чималі інвестиції, потрібна політична воля.
Крім того, сама вступна кампанія є не цілком об’єктивною. Основна причина — непрозорість під час зарахування абітурієнтів на місця державного замовлення. Цьогоріч ми бачили, як відкриваються нові шпарини для зловживань у вступній кампанії. Це пов’язано з умовами прийому, із безвідповідальністю МОН щодо вчасного та правильного оприлюднення рейтинґу випускників. Відбувалися маніпуляції: абітурієнти отримували застарілу інформацію, гадали, що не проходять, ішли в інший навчальний заклад. А потім на це місце державного замовлення потрапляв хтось зі значно нижчим балом…
Розмовляла Ірина Пакош, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...